Історія Лебедина в датах і фактах (1941: початок окупації)

0
4279

(за матеріалами Ю.В.Голода)

1941 (до 22 червня) – в Лебедині діяли 13 великих кооперативно-промислових артілей: «Перемога», Чоботарська, «Нове життя», ґудзикова, які випускали товари широкого вжитку з місцевої сировини. Організовано районний промкомбінат з такими цехами: овчинно-шубний, по виготовленню валянців, чоботарно-шорний, газових вод, кондитерських виробів.

В місті працювали маслозавод, два великі млини, авторемонтні майстерні, а також дрібні майстерні. Землі навколо Лебедина належали 4 колгоспам, колгосп «Вперед до соціалізму» на 305 гектарах посадив фруктовий сад, який третій рік поспіль давав велику кількість фруктів.

На колгоспному току (с. М.Бобрик)

Дитсадки в Лебедині відвідували 255 дітей.

Виросло ціле медичне містечко: поліклініка, лікарня, лабораторії, диспансери, дитяча консультація.

В центрі міста з’явився міський сад з площадкою для танців, літнім театром і рестораном.

В Лебедині діяли: кінотеатр, будинок культури, районна бібліотека, художній музей, клуби, червоні кутки.

На будівництві приміщення ферми, с. Межиріч (перед війною)

В районі працювали 70 колгоспів.

29 червня 1941 – в Лебедин прибула перша партія поранених.

2 липня 1941 – в Лебедині створено винищувальний батальйон з партійного активу чисельністю 100 чоловік: командир – директор кінотеатру Пивоваров Петро Полікарпович, існував батальйон до середини серпня.

8 вересня 1941 – перший наліт німецької авіації на Лебедин: в 12:30 чотири бомбардувальники скинули кілька бомб на авіамістечко, але ніякої шкоди не завдали.

10 вересня 1941 – вийшов останній передокупаційний номер районної газети «Соціалістичне життя».

11 вересня 1941 – стадо великої рогатої худоби в 360 голів відправляють з Лебединського району на схід, спочатку до Воронезької області, а потім у Саратовську область.

12 вересня 1941 – шість німецьких бомбардувальників в 11 год 10 хв. налетіли на південну частину Лебедина і скинули бомби. Загинули 18 чоловік, декілька бомб упали на авторемзавод на вулиці Щорса, вбито стару жінку. В бомбосховищі біля залізничного переїзду загинули 15 чоловік.

14 вересня 1941 – з Лебедина вивезли цінності банку, архіви ЗАГСу, дитячий будинок.

15 вересня 1941 – о 10 год 40 хв на Лебедин налетіло 8 німецьких літаків, скинули кілька бомб на Труфанове болото, шкоди не завдали. З наступного дня нальоти авіації були щоденно.

18 вересня 1941 – на залізничну станцію «Лебединська» прибули перші частини 100-ї стрілецької дивізії, якою командував генерал-майор І.М. Русіянов. Червоноармійці без перепочинку прискореним маршем рухалися в сторону м. Ромни.

20 вересня 1941 – Лебединський райвідділ МДБ передав зброю партизанському загону №1: кожному бійцю польську гвинтівку і по 150 патронів до неї, по дві вітчизняні ручні гранати, також загін одержав польський ручний кулемет з трьома ящиками патронів. Частина 100-ї стрілецької дивізії, під командуванням майорів Козіна й Когана та полковника Войцеховського, вступили в бій з німцями на рубежі річки Сули (Воронезький комуністичний стрілецький полк атакував противника біля м. Ромни до 23 вересня, і втратив за цей час 1114 чоловік убитими, пораненими, зниклими безвісти – майже третину свого складу).

Партизанський загін (командир – Андрій Фролов, в центрі, праворуч)

23 вересня 1941 – в Лебедині було чути гарматну стрілянину в бік Недригайлова і Веприка.

24 вересня 1941 – 100-та стрілецька дивізія зайняла оборону на підступах до Лебедина вздовж східного берега річки Псел.

25 вересня 1941 – Білик О.В. (секретар Лебединської міськради) одержав повістку про мобілізацію до армії: він спалив архіви міськради. В Лебедин стали надходити великі партії поранених з дивізії Русіянова.

26 вересня 1941 – в парку, в напрямку с. Михайлівка розташувалися танкові частини із зенітною артилерією. Був обстріляний німецький літак, але безрезультатно. Інший німецький літак був збитий біля озера Горбате, льотчики згоріли (Б.К.Руднєв. Дневник оккупации. Харьков. 2006. С. 61).

Евакуація, 1941

26 вересня 1941 – з двору №7 по Ковальській вулиці в Лебедині виїхала полуторка, навантажена речами голови райвиконкому О.М. Линника: на цій машині виїхала сім’я Линника (водієм машини була Удовиченко Параска Мусіївна). Сам Линник залишився керувати партизанами й підпільниками (за іншими даними Линник виїхав ще 19 вересня).

27 вересня 1941 – Воронезькому полку дивізії Русіянова надійшов наказ: наступати на село Михайлівку без 2-го батальйону, який обороняв Веприк і змінити в обороні 331 – й стрілецький полк.

28 вересня 1941 – 48-й німецький танковий корпус прорвав фронт Кавалерійської групи генерала Бєлова, просунувся на 20 кілометрів та захопив райцентр Штепівку. Німці обійшли в оборону 331-го стрілецького полку 1-ї гвардійської стрілецької дивізії, та оволоділи селом Михайлівка і лісом на південь від нього.

За наказом генерала Русіянова дивізіон гвардійських мінометів капітана Кислицького дав залп по німцях біля села Михайлівка.

Реактивний міномет БМ-13 “Катюша” на місці залпу (8-й км дороги Лебедин-Михайлівка)

30 вересня 1941 – початок  радянського контрудару під Штепівкою: наступали 2-й корпус Бєлова (5-а та і 9-а ковдивізії),  1-а гвардійська монострілецька дивізія полковника Лизюкова, 1-а танкова бригада полковника Хасіна, противника атакували також 331-й стрілецький полк і 3-й батальйон  Воронезького полку дивізії Русіянова.

1 жовтня 1941 – оформився і перейшов у землянки московсько-бобрицьких лісів партизанський загін ім. Кірова під командуванням Андрія Івановича Фролова: спочатку в загоні було понад 20 чоловік. Створений за ініціативою Фролова. Зброя була різноманітна – обрізи, декілька гвинтівок, револьвери, та переважали мисливські рушниці. Взимку бійці жили вдома і займалися господарством, а звечора збиралися у визначене місце і відправлялись на виконання завдань. Нападали на окремі автомашини, знищували окремих мотоциклістів, гужовий транспорт, пошкоджували телефонну лінію на шляху Лебедин-Гадяч. Діяли і на території  Полтавської області, а головним чином в напрямку Гадяча та Зінькова, постійно змінюючи місце нападу. Перед світанком вони завжди поверталися додому.

Червоні партизани. В центрі – Андрій Фролов (фото 1919)

2 жовтня 1941 – вулиці Лебедина стали перекопувати – рили протитанкові рови, готувалися до вуличних боїв. 25-та німецька моторизована дивізія вибита з Штепівки. 3-й батальйон Воронезького полку оволодів селом Грунь біля Катеринівки.

6 жовтня 1941 – в Лебедин доставили двох полонених німецьких солдатів – розвідників, яких захопили на шляху до Штепівки.

7 жовтня 1941 – начальник особливого відділу 1-ї гвардійської стрілецької дивізії, штаб якої знаходився в Лебедині, повідомив начальнику лебединської міліції І.В. Борисенку, що є наказ вночі відходити, щоб 9 жовтня відійшов останній солдат, а Борисенко повинен евакуюватись лише після цього.

9 жовтня 1941 – Радянські війська і радянські органи влади залишили Лебедин. Увечері підривна команда підірвала й спалила держмлин №9, лозову артіль, електростанцію, лісозавод лісгоспу, пошту й радіовузол. Зібрався Лебединський партизанський загін №1 чисельністю в 32 чоловіка, командир К.Г. Карпов, комісар М.О. Камай.

Державний млин №9 (колишній млин Кононенка-Пивоварова). Підірваний 9 жовтня 1941 при відступі радянських військ з Лебедина

10 жовтня 1941 – Лебединський партизанський загін залишили 8 чоловік, в т. ч. Кульомза Петро Макарович (голова робгоспу), Ольховик Василь Олексійович (голова райспоживспілки), Скрипка Олександр (редактор райгазети), Фалько Дмитро Григорович (секретар райвиконкому), Домашенко Тихін Єфремович (статист), Удод Федір Петрович, Панченко Митрофан Іванович, Лісовицький Павло Іванович, вони пішли на схід і влились в ряди Червоної Армії.

В Лебедині місцеве населення почало займатися масовими грабунками.

11 жовтня 1941 – в Лебедині продовжувалися масові грабунки: підлітки пограбували аптеку. О 12-й годині, з боку Шевської вулиці до центру міста вступив загін німецьких солдатів, чисельністю приблизно в 100 чоловік. Комендатура опинилась на 2-му поверсі в колишньому будинку Золотарьова. В кількох її кімнатах розмістився загін.

14 жовтня 1941 – німці пішли з міста. Знову почалося безвладдя і грабунки.

17 жовтня 1941 – командир партизанського загону №3 Карпов Іван Остапович захворів і відправився на лікування до своєї сестри в с. Боровеньку. В цей же день комісар загону Древаль Денис Якович зник в невідомому напрямку. Після одужання І.О. Карпов влився рядовим бійцем в партизанський загін №1 (командир К.Г.Карпов). Загін №3 налічував 27 чоловік, проіснував з 10 по 17 жовтня 1941.

20 жовтня 1941 – в партизанський загін №1 прибули секретар Сумського підпільного обкому партії Антонов Олександр Іванович і лектор обкому Устименко Андрій Васильович.

Антонов Олександр Іванович

В місті розграбували районну бібліотеку.

27 жовтня 1941 – була спроба пограбувати музей фельдшерсько-акушерських курсів.

29 жовтня 1941 – в колишню контору будівельної дільниці проникли грабіжники й винесли диван та інше майно.

В медичному музеї поламали 9 мікроскопів.

Сіль везуть на візочках і возах, відрами несуть гас та бензин. В міліції були кинуті гвинтівки, а у військовому містечку залишені цистерни з гасом і бензином.

2 листопада 1941 – відбулися збори ініціативної групи в приміщенні Лебединської міськради: вибрали уповноважених для поїздки в Суми до німецького командування. (Б. Руднєв. Дневник оккупации.)

3 листопада 1941 – виборні уповноважені поїхали в Суми за владою: головну роль серед них грав Русанов Панас Артемович (німці призначили його бургомістром міста і району, до війни – завідувач кредитною групою банку). Поїхали також Безкостий Іван Данилович (призначений начальником поліції, до війни робітник авторемонтної майстерні), Нездіймишапка Іван Андрійович (призначений замісником бургомістра, інженер за фахом), Бондар (призначений керівником сільського господарства в Лебединському, Охтирському і Тростянецькому районах, до війни головний агроном земельного відділу).

7 листопада 1941 – в Лебедині розклеяли об’яви про здачу зброї, про покарання за спілкування з партизанами і про біржу праці. Почали прибирати будинок колишнього райвиконкому, розбили й викинули велику фігуру Сталіна. Партизан Невальний вночі повісив червоний прапор на пожежній каланчі.

9 листопада 1941 – почалося прибирання міста, в першу чергу Сумської вулиці.

10 листопада 1941 – партизан Г.П. Кравченко відправився в навколишні села за продуктами для загону.

10 листопада 1941 – в Лебедин вступили німецькі війська. Їх з радістю зустрічали кілька десятків святково одягнених місцевих жителів. В художній музей з чорного ходу зайшли три німецьких солдати, були здивовані, що музей зберігся, директор Б.Руднєв запропонував книгу для відвідувачів. Музей німцям дуже сподобався і вони охоче записали свої враження в книзі.

Борис Руднєв – засновник Лебединського художнього музею. Фото 1941

13 листопада 1941 – на Соборній площі Лебедина поставили шибеницю. Стовп з перекладиною ставив Голуб, колишній комірник міськради. Міська управа розпорядилась, щоб художній музей видав під розписку в Миколаївську церкву 13 церковних предметів, в тому числв дзвін, дві ікони, Євангеліє в шовковій оправі, три килими з хрестом. За іншою резолюцією музей повинен був віддати Покровській церкві 6 церковних речей, в тому числі два Євангелія, хрест, два килими, чашу.

14 листопада 1941 – на шибениці в центрі Лебедина повішена одна з двох жінок убивць (Курило Анастасія Андріївна, 1912 р.н. і Довбиш Євдокія Андріївна, 1920 р.н.), які вбили родичку, що проживала на вулиці Новокузнечній і забрали у неї одяг, сало, борошно. Одна з убивць повісилась у в’язниці.

16 листопада 1941 – у Лебедин вступив великий загін німців.

Продовження далі…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут