(за матеріалами Ю.В.Голода)
30 листопада 1941 – пізно ввечері мешканець Лебедина Куліш Іван Демидович (1912 р.н.) на Майдані Волі, біля райбібліотеки, кинув камінь у німецького офіцера, який проводжав з театра дівчину Штепу (мешкала по вул. Пушкіна, 13). Німець стріляв з револьвера і поранив нападника, але той втік. З тяжкою раною голови офіцер потрапив у лікарню і став інвалідом.
Кінець листопада 1941 – в центрі Лебедина, за наказом німецького коменданта, зруйновано пам’ятник Леніну. Керував цією справою помічник бургомістра – начальник механічного відділу Педосенко Василь Павлович.
2 грудня 1941 – в кінці Червленівської вулиці, на околиці Лебедина, німці розстріляли 10 заручників-комуністів, в тому числі Безкоровайного Трофима Павловича (1897 р.н., зав. гужовим транспортом міськради, командир партизанського загону №2), Горошка Івана Васильовича (директор будинку інвалідів), Горошка Федора Івановича (голова промартілі «Соціалістична праця»), Гречаниченка Івана Юхимовича (директор райунівермагу), Гузенка Івана Абрамовича (слюсар авторемзаводу), Жука Бориса Павловича (завкадрів райвиконкому), Лазуренка Семена Олексійовича (голова промартілі «Червона зірка»), Підгородецького Антона Матвійовича (голова промартілі «Теплоенергія»), Хоменка Івана Тимофійовича (завгосп промартілі «Червона зірка»), Фалька Кузьму Васильовича (столяр авторемзаводу). Після першого залпу дев’ять чоловік одразу впали, лише один Ф.І. Горошко стояв похитуючись і голосно кричав на німців: «Що, сволото, і розстріляти до пуття не можете!».
3 грудня 1941 – німецький комендант Лебедина видав наказ, який зобов’язав усіх євреїв носити жовті зірки на грудях поверх одягу, діаметром 10 см. Єврей, якого зустрінуть в місті без зірки підлягав розстрілу. Євреї мали право ходити по місту лише з 8 до 12 год. дня. До 10 січня їх планувалося виселити в одне місце.
5 грудня 1941 – в Лебедині повісили єврея Вейнблата за те, що йшов по місту без жовтої шестикутної зірки (він прийшов з фронту і не знав про обов’язок носити зірки. Його босі ноги торкалися землі).
8 грудня 1941 – партизани загону К.Г. Карпова із засідки обстріляли групу поліцаїв та німців, які їхали з с. Малий Вистороп в с. Стеблянки на підводах за хлібом та худобою. Кілька чоловік були вбиті, два поліцаї втекли, а німця – коменданта М.Висторопа пораненим захопили в полон і після допиту розстріляли. Партизани одразу покинули базу біля хутора Клюшники і рушили на нову базу біля хутора Квочки села Кам’яне (в напрямку до с. Боровенька, провідником був Клюшник Гаврило Євдокимович). Другий каральний загін спалив хутір Клюшники і знищив його мешканців, за іншими даними бій відбувся 10 грудня.
10 грудня 1941 – в Лебедині повішений за неносіння зірки Юдкевич Іван Васильович, 1890 р.н., за фахом – заготівельник. Мешкав на розі вулиць Сумська і Ковальська. Років 30 тому він хрестився і одружився на дівчині з Лебедина. Коли його везли на шибеницю, то за возом бігла дружина і діти, а він кричав їм: «Прощайте, прощайте!».
15 грудня 1941 – під селом Кам’яне відбувся бій між партизанами й поліцією, загинули чотири поліцаї і один німець.
17 грудня 1941 – в Лебедині ховали вбитого в бою з партизанами поліцая Давиденка.
1 січня 1942 – в Лебедині ховали двох убитих під час сутички з партизанами біля М. Висторопа – поліцая й німця.
3 січня 1942 – в Лебедині ховали трьох поліцаїв з військовою шаною і церковним обрядом в сквері біля будинку райвиконкому.
28 січня 1942 – в Лебедині повішений колишній сержант Червоної Армії М.І. Філонов, який перед арештом мешкав у с. Токарі. Про його страту г-та «Лебединський вісник» в своєму випуску за 29 січня 1942 р. повідомила: «Вирок. Колишній руський сержант Філонов-Феоктистів Микола Іванович, що народився 22.9.1918 в Ленінграді, нині мешканець с. Токарі 28.01.1942 р. в 17 год. дня прилюдно повішений. Філонов-Феоктистов вів, як партизан, довгий час свою шкідницьку роботу в районі Лебедина. Декілька разів знаходили у нього зброю, яку він носив без дозволу. Крім того, він не раз погрожував міліціонерам та хотів їх застрелити. Він збирав відомості про німецьке військо та українську міліцію і ганьблячи Україну, він хотів виправдати себе».
29 січня 1942 – вийшов №6 газети «Лебединський вісник». На першій сторінці опубліковано велику статтю про новий порядок і сільськогосподарське виробництво, в якій між іншим сказано: «Німці несуть вам порядок, безпечність і соціальну справедливість» (стаття «До українських селян!»).
8 лютого 1942 – в музей приходив комендант Лебедина – Фольман зі своїм ад’ютантом Майєром: увечері вони зайшли за директором музею Б.К. Руднєвим на квартиру, думаючи знайти у нього німецькі журнали, журналів у нього не було.
10 лютого 1942 – в Лебедині повішено місцевого жителя Крамаренка за те, що дав притулок єврейці, яка й видала його. Ця жінка обіцяла стати його дружиною.
12 лютого 1942 – в Лебедині розстріляні всі євреї – 32 чоловіка. До 10 січня всіх їх переселили в гетто, для якого був обраний будинок на Охтирській вулиці №37. Звідти їх відвезли на автомашинах в авіамістечко, у воєнбуд. Тут їх поліцаї розстріляли в присутності німецького коменданта, потім поховали. Серед страчених 5 чоловіків, 13 жінок, 14 дітей, серед них – зубний лікар Левінман Ісаак, його дружина, донька і онука; Богуславський Наум Вульфович, Калужський Олександр Мусійович, 1914 р.н. (солдат Червоної Армії, що потрапив в оточення), сім’я Ш… в кількості 4 чол. і сім’я лікаря Крижака в кількості 6 чол, Робінсон.
14 лютого 1942 – в Лебедині повішений військовополонений Віктор (прізвище невідоме) – старший лейтенант Червоної Армії, звинувачений у зв’язку з партизанами.
18 лютого 1942 – розстріляли Гримайла Михайла Павловича (1912 р.н.), його затримали біля лісу по дорозі з Лебедина в с. Межирич, без документів.
6 березня 1942 – були розстріляні (потім їх трупи закопали в канаві біля бойні) Граціанова Євгенія Олександрівна (1896 р.н., до війни працювала зав. їдальнею авіамістечка) за постачання партизанам продуктів, лісник Лебединського лісництва Зеленський Дмитро Никифорович (1899 р.н.) та його син Зеленський Василь Дмитрович (1924 р. н.) за те, що не повідомили про місце знаходження партизанської землянки в лісі під Михайлівкою і за постачання партизанам продуктів. В цей же день розстріляли військовополоненого Миколу (прізвище невідоме), який працював перекладачем у німецькій комендатурі за те, що приховав, що він єврей і за зв’язок з партизанами.
12 березня 1942 – заарештували лісника Радянського лісництва Бурлюка Феодосія Єгоровича (1882 р.н., залишений як партизан загону №2) за те, що не показав поліції місцезнаходження бази партизанського загону №2. Після допиту його напівживого вкинули в камеру, де він вночі повісився.
19 березня 1942 – за зв’язок з партизанами повішено Ярошенка Трохима Андрійовича (1896 р.н., комуніст, голова правління колгоспу «Червоний лан» Велико-Висторопської сільради). За іншими даними повішений в Лебедині 28 березня 1942, партизан загону Карпова.
24 березня 1942 – партизанський загін Карпова вів бій з карателями біля Михайлівки. Налічував він тоді 18 чоловік. Прикривав відступ, стріляючи з автомата командир загону Романов Павло Семенович. Був поранений кулею в живіт, застрелився. В одній із статей районної газети говорилось, що в цьому бою було вбито 27 німців та поліцаїв, в тому числі кат, який вішав людей на шибениці в Лебедині.
25 березня 1942 – в бою під с. Межирич загинув боєць партизанського загону Теплюк Степан Самсонович (1910 р.н., до війни – старший інспектор райфінвідділу).
26 березня 1942 – в с. Ревки застрелився командир партизанського загону К.Г. Карпов. Загін покинули його бійці Невальонний Іван Пахомович (1898 р.н.) і Юр’єв Петро Іванович (1900 р.н., радист загону).
28 березня 1942 – на лузі біля с. Курган поліцаї вбили партизана Славуцького Веніаміна Ароновича, до війни був головним бухгалтером райспоживспілки.
30 березня 1942 – боєць Лебединського партизанського загону, лектор обкому партії Устименко Андрій Васильович (1911 р.н.) покинув загін і через с. Будилка направився до батьків у Полтавську область: втратив окуляри, дуже боліла нога. Після війни його виключили з партії, як дизертира.
8 квітня 1942 – в г-ті «Лебединський вісник» опубліковано вирок німецького коменданта капітана Вольбера про розстріл Євгенії Граціанової за постачання продуктами партизанів, про арешт Карацюби Омеляна Пантелеймоновича (1904 р.н.) за крадіжку німецької собаки вівчарки.
25 квітня 1942 – залишки Лебединського партизанського загону чисельністю 8 чоловік перейшли в землянку у лісі між хутором Гарбарі та Барабашівка.
2 травня 1942 – вбитий поліцією по дорозі з с. Будилка в с. Забуги партизан загону №2 Василенко Петро Васильович, 1905 р.н., до війни голова правління промартілі «2- га п’ятирічка». До цього часу переховувався у родички в Лебедині на вул. Михайлівській, при собі мав наган і дві гранати.
5 травня 1942 – поліція знищила біля с. Селище залишки Лебединського партизанського загону. Загинули Камай Михайло Омелянович, Пивоваров Петро Полікарпович, Карпов Іван Євстафович, Лапоног Павло Іванович, Вербицький Павло Олександрович. Захоплений в полон Антонов Олександр Іванович, втік Білаш Яків Степанович. На другий день біля х. Маськи поліцаї вбили Калицького Федора Івановича. Розстріляли заарештованих 25 квітня, двох чоловік – Кримець Петра Яковича, 1898 р.н. і Пантюшенко Миколу Дмитровича 1905 р.н.
7 травня 1942 – в Лебедині, у в’язниці покінчив життя самогубством (повісився) Антонов.
17 травня 1942 – перші організаційні збори Лебединської підпільної організації. Зібралися в будинку №8 по вул. Деревенька: Білик Т.В., Олещенко В.Г., Роєнко О.П.
20 травня 1942 – з Лебедина до Німеччини виїхала поїздом на роботу перша група місцевої молоді. (І. Козловський «Почуття українця» // Лебединський вісник, 22 травня 1942. №25).
27 травня 1942 – в Лебедині, у в’язниці розстріляний місцевий партизан Пугач Яків Андрійович: боєць загону №3 Карпова Івана Остаповича, 1913 р.н., до війни – зав. відділом пропозицій і агітації райкому партії, заарештований в Лебедині на явочній квартирі 10.05.1942 з допомогою провокатора).
18 червня 1942 – з Лебедина до Німеччини відправлені на роботу два ешелони з місцевою молоддю.
22 червня 1942 – в с. Рябушки поліцаї знайшли, у будинку на горищі, заарештували, а потім розстріляли Бурлюка Андрія Олексійовича. В загоні К.Г. Карпова він перебував з 9 жовтня до 20 листопада 1941.
24 червня 1942 – в Лебедині німці заарештували Лебединську адміністрацію – 8 чоловік (Безкостий, Русанов, Олійник, Каленіченко, Стеценко та інші) за перевищення влади, хабарництво тощо і відправили на роботи до Німеччини.
9 серпня 1942 – бургомістром Лебедина і району німці затвердили Міняйла Василя Михайловича (мешканець м. Охтирка, до війни працював рахівником в Охтирському відділенні Держбанку).
11 серпня 1942 – з Лебедина до Німеччини відправлено великий ешелон з місцевою молоддю.
24 листопада 1942 – оголошено наказ німецького коменданта про мобілізацію населення Лебедина на очистку аеродрому.
25 січня 1943 – в с. Ворожба організовано партизанський загін, чисельністю в 24 чол. Знайшли зброю (обрізи, мисливські рушниці, револьвери), всі бійці проживали вдома і займалися своїми справами, але по сигналу збиралися у визначене місце і виконували наказ командира. Загін проводив агітацію серед населення і здійснював дрібні диверсії проти німців.
11 лютого 1943 – в Лебедині з’явилося багато п’яних німецьких офіцерів і угорських солдатів: чути гарматну стрілянину. Через місто вдень і вночі пересуваються фронтові частини, багато автомашин з вантажем, проходили артилерія і полки.
14 лютого 1943 – евакуація німців і поліції з Лебедина: вночі група підпільників із 7-ми чоловік, біля вокзалу відкрила вогонь по ешелону та швидко відійшла в район гудзикової фабрики. В цю ж ніч були обстріляні поліцаї, які відходили з обозом на Гадяч, два поліцаї були вбиті, їх зброю забрали.
17 лютого 1943 – на лебединський аеродром опустився німецький бомбардувальник на заправку. Група підпільників напала на німців. Під час перестрілки німецькі льотчики були вбиті, поранення отримали два підпільники (Стегній Микола і другий боєць). Знявши з літака кулемет і забравши зброю, група повернулась в місто (літак потім передали Червоній Армії). В цей же день загін лебединських підпільників захопив обоз зі Штепівки, який їхав з діжками для спирту в Будилку, двох захоплених поліцаїв розстріляли у дворі школи №6.
18 лютого 1943 – загін лебединських підпільників затримав заступника бургомістра м. Бєлгорода, начальника земельного бюро і співробітника гестапо Боровського. Поліцаї, які їх супроводжували намагалися втекти, але були вбиті. При обшуку обозу було знайдено великий запас продуктів, німецьку ковбасу, горілку, новий гестапівський мундир Боровського, 250 000 радянських крб. і 100 000 німецьких марок. Після допиту затримані були розстріляні.
20 лютого 1943 – лебединські підпільники встановили зв’язок з польовою розвідкою 183-ї стрілецької дивізії, бійці артполку О. Чапаєва 16-ї артбригади і 100-ї стрілецької дивізії вийшли до річки Псел.
21 лютого 1943 – в Лебедин вступили частини 100-ї стрілецької дивізії Червоної Армії.
22 лютого 1943 – організована робота Лебединської міськради, яку очолив С.П. Роєнко. Обов’язки міліції виконувала озброєна група підпільників під командуванням В.П. Прошкіна та Ю.І. Чернова. Багато військ проходило через місто, німецькі літаки бомбардували військові обози по вул. Пушкіна, Охтирській, Щорса. Лебединська підпільна організація передала 100-й і 183-й стрілецьким дивізіям 5 000 тонн продовольчих культур, 7 вагонів спирту, 407 голів великої рогатої худоби, 270 голів свиней, 500 голів коней, 6 тонн меду, 30 тонн пального, 4 автомашини, велику кількість медикаментів. Зібрано для бійців серед населення 500 пар білизни, завдяки ініціативній групі жінок в Лебедині організовано госпіталь на 300 ліжок для поранених червоноармійців і відкрита безкоштовна їдальня для бійців і командирів.
23 лютого 1943 – німці з Червленого почали обстрілювати Лебедин. Снаряди розривались в різних кінцях міста, але здебільшого по вул. Зарудка.
Б.К. Руднєв. «Дневник оккупации»: «Целый день доносились откуда-то взрывы и ружейная перестрелка. После обеда были сброшены с самолета несколько бомб на Ковальской улице. Все это потому, что двигались в это время части Красной Армии».
