Тридцять шість років тому (стаття написана у 1941 році), починаючи з 25 травня 1905 р. селянство Лебединщини, доведене до відчаю гнітом і визискуванням робітників, повстало по всьому повіту. Керівництво цим рухом очолювалось представниками партії РСДРП. Це рух був не місцевого значення, він виник внаслідок революційних подій 1905 року…
Царський генерал Струков, що був надісланий до Лебединського повіту для розслідування причини повстання, у своєму докладі царю змушений був визнати, що головні причини повстання – недостатність земельних наділів, неможливість одержати землю в оренду, нужда селянства у випасах для худоби. Далі він повідомляє, що «в маєтку Капніста мало грубе цинічне ставлення службовців до селян. За збір валежнику в лісі з чоловіків і жінок знущалися».
Повідомляв Струков і про те, що «поміщиця Булатович відзначалась великим дивацтвом. Вона не обробляла по декілька років підряд своєї землі, що заростала бур’янами. Але ні за що не погоджувалась віддати цю землю в оренду селянам».
Фото генерала Ананія Струкова
Коли в повідомленнях царського генерала становище виглядало таким, то можна уявити, яке воно жахливе було насправді, яке панування свавілля, гніт поміщиків, які були злидні, безправ’я, безвихідне становище бідного селянства, що задихалося від безземелля і малоземелля, а поміщики тисячами десятин кращої землі.
Обурення селян вибухнуло в повстання. У селах Ворожбі, Бобрику, Кам’яному, Боровенці й ін. селяни пасли худобу на панських луках, косили сіно, розбивали комори з хлібом, громили маєтки, вимагали землі.
Поміщики граф Капніст, Харитоненко та ін. викликали військо. 28 червня військові частини, виконуючи наказ начальства, жорстоко подавили революційний рух. Повстанці 138 чоловік були ув’язнені в тюрмі. Харківський губернатор примушує прокурора найшвидше, і не далі як 15 липня, закінчить слідство та направити всю справу до Харківської судової палати, яка повинна судити повстанців.
У місті Лебедині також революційні події. Особливо це було викликано тим, що в Лебединській тюрмі знаходились ув’язнені революціонери. Учасники цих подій розповідають: 12 грудня був ярмарковий день, до того ж розбивка новобранців. Тут ми скупчили всю увагу для повстання проти царського режиму, роздавали прокламації між селянами й новобранцями. Вдарили в набат. Зійшовся революційно настроєний натовп, який рушив до поліції і почав вимагати звільнення революціонерів з тюрми. Поліція і козаки почали розганяти натовп, застосовуючи зброю. В натовпі були поранені. Тоді обурені люди почали викручувати голоблі, перекидати сани, робили барикади. Потім натовп рушив до тюрми, але з Охтирки в цей час приїхав загін драгунів. Заблищали шаблі, засвистіли нагаї. Натовп було розігнано.
Багато людей поплатилося за це повстання. У помічених почалися обшуки, арешти. Суд засуджував учасників революційного повстання до ув’язнення і заслання.
Г. Олексенко
Г – та «Соціалістичне життя» № 58 (1645). Неділя 18 травня 1941 р. 11 – й рік видання. Ціна – 8 коп.
