Мурована однобанна церква з дзвіницею знаходиться на пагорбі, в центрі села Рябушки, що лежить у рівнинній місцевості. Завдяки високій дзвіниці (38 м), церква є архітектурною домінантою, що панує в сільській забудові та навколишньому ландшафті.
Збудована вона у 1886 році, за проектом щойно призначеного молодого харківського єпархіального архітектора В. Нємкіна, на місці однойменного дерев’яного храму, відомого ще з XVIII ст.
Згадки про цей перший дерев’яний храм знаходимо у книзі Філарета Гумілевського «Історико-статистичний опис Харківської єпархії», читаємо: «Перший храм на честь Різдва св. славного Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна побудований тут в 1770 році поміщиком Іваном Тимофійовичем Красовським. На місці, де нині стоїть слобода Рябушки і сама церква, так розповідають старожили, жив колись хутором один тільки селянин на прізвище Рябушка і на всьому просторі, де стоять нині слобода і церква, ріс величезний дубовий і березовий ліс, а внизу за течією річки Вільшаної був луг. Залишки всього цього видно ще й нині … Іван Тимофійович Красовський, що жив до 1770 року в Лебединському повіті в селі Тимофіївці, полюбив місце розташування Рябушек, де велика частина лісу і землі належала йому і, рухомий благочестям, з благословення Преосвященного Самуїла, єпископа Бєлгородського і Обоянського, в 1770 році, перш ніж побудував для себе будинок, заклав будинок Божий, і з того часу постійно вже жив в Рябушках, куди переселив частину людей своїх. У 1771 р вересня 11 д. церква освячена Лебединським протопопом Іваном Шкурським».
У 1886 році, на місці старого дерев’яного храму, на кошти парафіян, була збудована кам’яна Іоанно-Предтечинська церква. В цей час до парафії церкви входили: Рябушки, Костів, Кирилівка, Вільшанка та Північне.
В 1875 році бував в Рябушках єпископ Харківський і Охтирський Сава. У своїх мемуарах він пише: «О 9 годині вечора прибув я в слободу Рябушку і зупинився на нічліг в будинку благочинного, священика Томашевськаго. Будинки в цій слободі розташовані в одну лінію на протязі 7-ми верст. Церква знаходиться майже в середині слободи. Унаслідок пізнього часу я не міг добре її оглянути».
Слід відзначити, що в архітектурному плані, церква у своїх зовнішніх формах повторює традиційний для єпархіальної архітектури кін. ХІХ ст. тип тридільної однобанної церкви з західним притвором, увінчаним дзвіницею.
Будівля видовжена (45 м), симетрична щодо поздовжньої вісі. Усі компартименти прямокутні в плані, центральний – значно ширший, ніж решта. Наріжники закріплено гранчастими півколонами. Такі ж півколони членують фасадні площини на окремі прясла.
Будівля має підвал і піднята на високий цоколь, що декорований нішами. Вікна розміщені в два яруси: у першому – великі аркові дверні й віконні отвори, облямовані широкими архівольтами з килевидними завершеннями. У другому ярусі центрального компартимента і західного притвору (а вони вищі, ніж бабинець та вівтар) у кожному пряслі – групи невеликих аркових вікон, здвоєних і строєних на кшталт біфоріїв і трифоріїв. Завдяки такій композиції фасадів будівля великого масштабу отримує дві масштабні шкали: трифорії та біфорії разом із півколонами задають великий масштаб, тоді як гіпертрофовані розміри вікон першого ярусу применшують загальний масштаб пам’ятки.
Над центральним компартиментом на низенькому, майже непомітному зовні четверику підноситься стрункий восьмерик, кожна грань якого має аркове вікно й завершена кокошником. Цей восьмерик має гранчасте купольне покриття параболічних обрисів із глухим ліхтариком та маківкою.
Над західним притвором – двоярусна дзвіниця типу «восьмерик на четверику». У восьмерику за сторонами світу – високі аркові отвори дзвонів. Кожна грань завершена кокошником. Вінчає дзвіницю високе восьмигранне шатро з ліхтариком і маківкою. Загалом як форми, так і декор фасадів характерні для того напрямку історизму, який орієнтувався на «російсько-візантійські» взірці.
Несподівано вражає своєю незвичайністю і певною нетрадиційністю інтер’єр храму. Великий центральний компартимент (17 х 14 м у плані) чотирма пілонами складної хрещатої форми поділяється на три нави, причому середня вдвічі ширша, ніж бічні, й дорівнює ширині вівтаря. Широкі півциркульні підпружні арки несуть світловий восьмерик, увінчаний восьмилотковим склепінням. Рамена просторового хреста перекрито лотковими склепіннями з розпалубками, наріжні дільниці та вівтар – хрестовими склепіннями.
Західна частина церкви (так звана трапезна) розділена на три дільниці двома поздовжніми арками прогоном 9,0 м. Середня перекрита хрестовим склепінням з розпалубками, бічні – лотковими. Західний притвор традиційно тридільний, дільниці перекриті хрестовими склепіннями.
Інтер’єр має риси базилікальності, передовсім за рахунок глибинного розвитку простору, що підкреслюють нескінченні перспективні аркові членування, що спрямовують рух.
Автор цієї будівлі застосував також цікавий композиційний прийом: у міру наближення від входу до вівтаря збільшуються прогони арок уздовж головної поздовжньої вісі.
Центральний дев’ятидільний компартимент, що значно вищий, ніж вівтар і трапезна, має краще освітлення. Завдяки наявності світлового восьмерика він демонструє тенденцію до центричності внутрішнього простору.
Така розпланувально-просторова композиція будівлі – данина старим традиціям монументальної мурованої архітектури Слобожанщини. У пошуках реґіональної своєрідності не на рівні зовнішнього декору, а на глибшому рівні розпланувально-просторової структури, В.Нємкін звернувся до таких знакових витворів місцевої архітектурної школи XVIII ст. як Успенський собор (1728 – 38) і Покровська церква (1753 – 68) в Охтирці та Успенський собор у Межирічі (1759 – 75), де центральні компартименти також тринавові, дев’ятидільні.
Іоанно-Предтеченська церква в селі Рябушки є проміжною ланкою в цьому напрямку творчих пошуків В. Нємкіна, що завершився появою такого шедевру як Спасо-Преображенська церква (1887 – 96) у с. Ворожбі.
Про пошуковий характер церкви в Рябушках свідчить і її не зовсім логічний план, і надто ускладнена система склепінчастих перекриттів, і така деталь: крайні біфорії центрального компартименту перерізаються поперечними стінами, що засвідчує коригування авторського задуму в процесі будівництва.
Будівля мурована з місцевої червоної цегли на вапняно-піщаному розчині. Вальмові й щипцеві дахи по дерев’яних кроквах укриті покрівельною сталлю. Початково фасади не тинькувалися, нині вони побілені. В інтер’єрі стіни потиньковані й побілені. Збереглися первісні олійні мальовання: підпружні арки мають ілюзорні світлотіньові розписи у вигляді кесонів, склепіння й арки в трапезній розмальовані арабесками, на стінах та пілонах центрального компартименту збереглися постаті святих та сюжетні композиції у вигляді окремих картин в аркових рамках.
Цю унікальну церкву поставлено на державний облік як пам’ ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним №287-См.
Вже традиційно, за радянської доби будівля церкви використовувалася як склад місцевого колгоспу. Завдяки такому відношенню, в ХХІ століття церква увійшла в жалюгідному стані. Був втрачений іконостас.
У 1986 році навіть ухвалювалося рішення про знесення церкви, але зусиллями керівника місцевого господарства її вдалося врятувати. У 2000 році храм був переданий Українській православній церкві Київського патріархату і відновив свою діяльність, але в той час будівля вимагала серйозного капітального ремонту: перекриття покрівлі куполів, заміни дверей, вікон, підлог. Коштів, як заведено, не вистачало… Але в 2008 році за ініціативою парафіян і за підтримки влади, місцевого сільгосппідприємства було розпочато відновні роботи, що тривають й до цього часу.
Художній музей, за матеріалами:
- «Звід пам’яток історії та культури України». Сумська область. Енциклопедичне видання. Стаття Вечерський В. «Іоанно-Предтеченська церква». С.742-743.
- Книга пам’яті Сумської області. Том ІІ «Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь». Суми: Видавництво «Ярославна», 2007. С. 147.
- Ткаченко Б.І. «Лебедія. Історичні нариси в двох книгах». Книга перша. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2000. С. 248-299.
- Електронний ресурс https://hghstories.com Точка доступу – https://hghstories.com/ua/church-ioan-ryabushky/