Розмір: 25,5 х 20,5 см
Папір, кольорова літографія
В колекції: з 1918 року
З ХІХ століття друковані ікони, виготовлені літографічним методом, поступово стають невід’ємною частиною не лише домашніх іконостасів, а й церковного оздоблення.
Однак, на початку спосіб виготовлення подібних ікон був досить трудомісткий. Майстром-гравером виконувалося кілька окремих зображень (до 6 і більше) на спеціальному літографічному камені. Кожен камінь мав тільки гравірування (малюнок) відповідний одному кольору. Після виготовлення всіх необхідних каменів, кожен з них шляхом друку залишав на папері відповідний кольоровий відтиск. Далі на це ж зображення накладався інший камінь з іншим малюнком і кольором і так до останнього каменю. В кінцевому підсумку виходило кольорове зображення. Від майстерності майстра залежало кількість градацій відтінків первинних кольорів.
В середині ХІХ століття з’являється новий спосіб друку – хромолітографія, що значно спрощувала процес й дозволяла робити зображення кольоровими. В Російській імперії таке виробництво було організовано в 30-40-х рр. ХІХ століття, переважно при монастирях. Яскраві друковані ікони відразу ж стали користуватися попитом серед населення. Цьому сприяло також бажання селян мати в будинку якомога більше ікон.
Проте, розвиток подібного роду виробництва вів до згасання споконвічного іконописного промислу. Подібна конкуренція з яскравими друкованими образами розоряла традиційні іконописні центри. У свою чергу друкована продукція мала і ряд недоліків. Найсерйознішим, з яких було проникнення в іконографію католицьких і протестантських мотивів. До того ж паперові ікони були недовговічні. Це призвело до того, що в 1902 р. Указом Священного Синоду, заборонялося друкувати ікони при церквах і монастирях, і посилювалася церковна цензура за якістю друкованих ікон в друкарнях.
Та тисячі вже віддрукованих ікон, випущених в II половині ХІХ століття, розійшлися по всій Російській імперії. Ці святі образи перебували в будинках різних верств населення, а з початком революційних подій, ікони надруковані на папері, замінювали писані образи, так як їх легше можна було приховати під час обшуків і знищення.
Знайшли своє місце хромолітографічні ікони і в музейних експозиціях. Зокрема, в лебединському художньому музеї гарно зберіглася ікона Охтирської Божої Матері, віддрукована в типографії «В.Тіль і К°», що знаходилася на розі Троїцької та Ресмісничої вулиць в Одесі.
Образ Охтирської Божої Матері був одним з найбільш шанованих образів на Сумщині. За однією з версій, ця ікона, як «дорожня» була завезена в Україну військовими, і серед українського козацтва та гусарів охтирського полку була в особливій пошані. На військових штандартах вона знаходилася разом з образом Спасителя.
Іконографія образу сходить до зразків італо-грецького мистецтва На іконі зображена скорботна Богоматір зі складеними на грудях в молитві руками, ліворуч від неї – Ісус Христос, розп’ятий на Голгофському хресті. При цьому висота фігури Христа значно менша висоти фігури Богоматері, тобто в іконі застосована нехарактерна для візантійської іконографії пряма (а не зворотна) перспектива. Особливість ікони – зображення Богородиці з непокритою головою.
Виконана хромолітографічна ікона з оригіналу 1739 року, що була віднайдена отцем Даниїлом, служителем церкви Покрови Пресвятої Богородиці, недалеко від Охтирки.
В каталозі зображень Святих ікон типографії «В.Тіль і К°» за 1881 рік можна знайти вартість Ікони Охтирської Божої Матері, що в розмірі 5х6 вершків становила – 6 копійок (на папері) та 30 копійок – наклеяна на дошку з кипарису.
Ікони, як листи старовинної книги зберігають історію Православної Церкви. Ближче познайомитися з Іконою Охтирської Божої Матері, а також іншими іконами від ХVIII до ХХ століття можна в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
