Розмір: 42,5 х 63,5 см
Полотно, олія
В колекції: надходження до 1937 року
Остання третина ХІХ століття в історії вітчизняного мистецтва позначилась суттєвою зміною статусу й отриманням жінками нових соціальних ролей, серед яких була і роль «художника». Дуже скоро за Софією Сухово-Кобиліною (перша жінка, що отримала золоту медаль від Академії мистецтв) в образотворчому мистецтві з’явилася справжня плеяда жіночих імен: Марія Клевер, Олександра Маковська, Софія Юнкер, Ольга Делла-Кардовська, Ольга Лагода-Шишкіна, Олена Бебутова та чимало інших. Не загубилася серед них і Юлія Бразоль-Леонтьєва, чий життєвий і творчий шлях був тісно пов’язаний з Лебединщиною.
Юлія Бразоль-Леонтьєва (уроджена Добросельська) – українсько-російська художниця, графік і скульптор. Донька поміщика з Лебединського повіту. Навчалася в Харківському інституті шляхетних дівчат, де відвідувала клас художника Євдокима Волошинова. Продовжила навчання живопису у майстерні Івана Айвазовського, із яким познайомилась у Феодосії (Крим), вивчала скульптуру у Марка Антокольського та Володимира Беклемішева, а також навчалась у професорів М. Цурштрассена (м. Лейпціґ, Німеччина) і Дж. Монтеверде (Італія).
Тривалий час жила в Санкт-Петербурзі, разом зі своїм чоловіком Левом Бразолем – доктором медицина та першим в Російській імперії лікарем-гомеопатом. В столиці художниця стала одним із активних членів 1-го дамського художнього гуртка (1895—1914), Товариства художників (1897—1911). Експонувалася також у Москві, Харкові, Нижньому Новгороді, Парижі (1900), Реймсі (Франція, золота медаль за барельєф). Після розлучення з Левом Бразолем, Юлія Миколаївна вдруге вийшла заміж. Цього разу за капітана І-го ранґу Леонтьєва. Жила у Фінляндії, а згодом – у маєтку чоловіка у с. Рябушках та в м. Лебедині. Багато подорожувала, в т.ч. на Далекий і Близький Схід, у Західну Європу, Африку.
Діапазон її творчих пошуків був надзвичайно широким: займалася живописом, графікою, скульптурою, декоративним мистецтвом. Тематика її картин: південні пейзажі та море. В них помітні уроки Євдокима Волошинова та Івана Айвазовського. Окрему групу її творів, являють натюрморти. Серед них – «Гриби», написані соковитими фарбами, в яких переважають близькі до натури кольори. Тонова градація відбувається в межах одного кольору – коричневого, охристого та сірого.
Продумана композиція характерна особливість натюрмортів Юлії Бразоль. На світлому тлі художниця живописно розташувала гриби, що недбало висипані із дерев’яного сита. Зліва, на передньому плані, впав назад капелюшком здвоєний великий білий гриб. Ближче до глядача, праворуч, влаштувалися гриби меншого розміру. В ситі, стриманого охристо-коричневого кольору, який не відволікає на себе увагу, а лише підкреслює живі кольори грибів, знаходяться ще кілька.
Можна припустити, що художниця орієнтувалася на зовнішню ефектність мотивів, приділяючи менше уваги фактурі предметів. Це нові віяння в мистецтві кінця XIX століття, перш за все властиві пленерному живопису, й помітні в творах її вчителя Євдокима Волошинова. Та на відміну від Волошинова, художниця наносить фарбу тонким шаром, майже «зализуючи» нею полотно, від чого поверхня основи становиться майже однорідною.
З огляду на такі огріхи, деякі живописні роботи Юлії Бразоль-Леонтьєвої мистецтвознавцями оцінюються як дилетантські. Та, недостатня технічна майстарність в них, в повній мірі компенсується щирістю вражень, і це помітно на натюрморті «Гриби». При спогляданні цієї картини мимоволі згадуються славні деньки, коли вдається зібрати подібний урожай. Подумки занурюєшся в аромати лісу, замішані на запаху прілого листя та хвої …
Ближче познайомитися з натюрмортом Юлії Бразоль-Леонтьєвої «Гриби», а також іншими її роботами, можна в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
За матеріалами Побожій С.І. «Мистецтвознавчі нариси». Монографія. Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2013. С. 191-223.
