До українських державних діячів великої освіченості і культури належав чернігівський полковник, з 1722 року – наказний гетьман Павло Полуботок. Про нього нині багато пишуть, але головним чином у зв’язку зі скарбом, вміщеним в одному з англійських банків. Менше – про державно-творчу діяльність, ще менше – про осмислення ним шляхів виведення України з неволі, накидуваної московськими самодержцями.
Тим-то майже зовсім обходиться складена Полуботком «Кронічка» – коротка хроніка історії України від часу взяття турками Константинополя і включно до царювання Петра Першого. Поміж гетьманів траплялися люди найрізноманітніших талантів. Та Полуботок єдиний, хто, обмірковуючи історичні шляхи народу, власноруч описував їх.
Недовго довелося йому гетьманувати у Глухові, останній козацькій столиці. 3 липня 1722 року помер Іван Соропадський, а вже через рік Петро І покликав Полуботка з генеральними старшинами у Петербург для розправи. Довше сидів Полуботок у Петропавлівській фортеці, ніж гетьманував. І однак встиг не мало. Удалось, спираючись на юридичні основи, послабити зашморг, який без оглядок затягувала на українських правах і вольностях новостворена Малоросійська колегія на чолі з брутальним Вельяміновим.
Почато реформи, які обмежували втручання колегії в судівництво. Відстояно право діловодство українською мовою, проти чого повстав був Вельямінов. Дали результат зусилля про згуртування сил для опору руйнівникам української автономії. Раз, вдруге і втретє перед Петербургом порушується питання про обрання гетьмана вільними голосами, збираються для цього по Україні підписи. Так методично і настійливо розхитувана після Полтавської битви українська автономія знову дала про себе знати. Цар розлютувався і, як писав Шевченко, «вольного гетьмана голодом замучив у кайданах».
Силу і наснагу для протистояння давало Полуботкові знання минувшини рідного народу. Загинуло багато належних йому документів, речей. Золотого скарбу слідів ніяк не знайдено. А складена ним хроніка уціліла. Викладення фактів і подій в послідовності їх протікання практикувалося українськими істориками. Ось і приклад: видавництво «Наукова думка» видало хронологічний довідник з історії України, який обіймає шість тисячоліть. Хроніка допомагає читачеві і укладачеві збагнути тенденції історичного розвитку, розглядати явища громадсько-політичного життя в їх сукупності. У Полуботковій хроніці помітна часта змінюваність гетьманів на Україні – то була Руїна, зважання на існування Російського царства і Польського королівства, а внизу – то ще й Кримського ханства. Відчувається значна роль православної церкви в житті України. І війни за війнами, і розорення, і уярмлення…
За радянського часу хроніку ніде не надруковано. Ставлення до Полуботка було відоме: псевдозахисник народних інтересів та й годі. Коли готувалася ця сторінка, переглянули УРЕ (ІІ видання), УРЕС (ІІ видання), «Радянську енциклопедію історії України», Шевченківський словник – там навіть життя Полуботкове укорочене на рік. Він загинув наприкінці 1724 року, а написано 1723 року. Це теж про щось говорить, та існування Полуботкової хроніки не минулося безслідно. Вона потрапила в Глухові до його зятя, знатного військового товариша, згодом геніального підскарбія Якова Марковича. Той узявся продовжувати її, а з 7 березня 1723 року вів уже як щоденні записи про події в Україні, в Глухові і особистому житті. Щоденник Якова Марковича посів значне місце в українській історіографії й українській літературі.
Нижче пропонуємо уривок з хроніки Павла Полуботка:
Із короткої хроніки Павла Полуботка
1648 – Хмельницький у Барабаша листи украв і війну першу почав. Того ж року ляхи з України поутікали.
1649 – Обраний зостав на королівство Жигмунт Казимир Третій.
1650 – Берестецька війна. В том року Хмельницький з козаками ляхів бив: Каменовського, Маховського і інших многих в неволю татарам отдано, а других побито.
1651 – Хмельницький царю Олексію Михайловичу зо всіма козацькими військами поклонився.
1655 – Дрижопольська війна.
1655 – Цар Олексій Михайлович Вільно і Брест-Литовський взяв. Того ж року наказного гетьмана Івана Золотаренка під Старим Биховим простий чоловік, засівши, забив з мушкета, і тіло його проваджено через Ніжин до Корсуна, де під час похорону його церква святого Миколи з людьми згоріла.
1656 – Селівестр Косів митрополіт Київський помер.
1657 – Хмельницький помер.
1658 – Іван Виговський став гетьманом і царю московському присягу виконав. Пушкаря убито.
1659 – Під Конотопом була битва. Юрася Хмельницького гетьманом учинено по зраді Виговського.
1660 – Хмельницький зрадив, і Василя Шереметєва в неволю взято.
1661 – в Києві за воєводи Івана Ржевського татари много людей порубили і в неволю побрали; Іорданський монастир Паненський (Господній) спалили. Того ж року Сомка гетьманом учинили.
1662 – Хмельницький ченцем став, а на його місці став гетьманом Павло Тетеря.
1663 – Під Ніжином була велика рада війська московського і козацького, і там учинено гетьманом Брюховецького, Сомка і Васюту страчено у Борзні.
1664 – Була на небі мітла із зірок, і одна сходила з півночі на захід сонця, друга – з вечора на захід сонця. Оця комета тривала неділь зо дві.
1665 – Гетьман Брюховецький на Москву їздив, і оженившись там, з великим жалуванням повернувся. Того ж року Межигірський монастир вигорів.
1666 – Воєводи стали по українських городах.
1667 – На Задніпру учинено гетьманом Петра Дорошенка.
1668 – Брюховецького убито в Говтвах за Зіньковим.
1669 Учинено гетьманом Дем’яна Многогрішного.
1671 – Королем обрали в Польщі Михайла Вишневецького Коробута.
1672 – Многогрішного в Москву взято. Того ж року цар турецький з ханом кримським Кам’янець-Подільський взяв, і того ж року став гетьманом Самойлович.
1674 – Григорій Ромоданівський з гетьманом Самойловичем Дорошенка в Чигирині взяли. Мурашка Волоську землю воював, залогу турецьку у волохів узяв. Того ж року Ладижин взято і Умань. Уманцям голови луплено, дітей вибрано і, вбивши 12 тисяч, в неволю запроваджено.
1675 – Помер в Чигирині митрополит Токальський. Того ж року турки виходили під Чигирин і, вбачивши війська великі московські, поутікали. Того ж року цар Олексій Михайлович помер.
1676 – Помазаний на царство цар Федір Олексійович.
1678 – Чигирин взято.
1679 – Війська великі стояли під Києвом, ожидаючи басурманського приходу.
1680 – Зима була барзо легка, да суша була велика.
1681 – Цар Федір Олексійович помер, і стрільці, збунтувавшись, многих бояр побили.
1683 – Помазано на царство царів Івана і Петра Олексійовичів.
1686 – Перший похід на Перекоп, в якому поході гетьмана Самойловича взято (під стражу), а замість його Мазепу гетьманом учинено.
1689 – Саранча була. Того ж року другий похід був під Перекоп.
1695 – Кизикермен взято. Того ж року цар Іван Олексійович помер.
До друку готував Г.Петров.
Газета «Панорама Сумщини». – 1991. – 21 березня. – С.6.
