Буваючи у м. Лебедині, я зацікавився походженням назви вулиці Кобижча. Місцеві жителі пов’язують її виникнення з перебуванням тут Петра Першого. Насправді це не так. Назва прийшла до нас з сивої давнини.
Кобижча – топонім, який дозволяє нам заглянути в далеке минуле нашого краю, у часи язичеські. Він походить від слова «коб», яке знову прийшло на пам’ять у зв’язку з поширенням у пресі матеріалів про ясновидців та знахарів.
Коби (кобники) – їхні віддалені у часі попередники. Що вражає – топоніміка теперішньої Сумщини і взагалі колишньої Сіверянщини досить явно вказує на поширеність такого явища у давнину. Згадки про кобів і споріднених з ними за характером діяльності волхвів та ворожбитів збереглися в назвах сіл та вулиць на Сумщині: с. Волфине (Волхвине), с. Ворожба Лебдинського району, м. Ворожба Білопільського району, вул. Кобижча у Межирічі тощо.
Чаклування – коблення було поширене по всій Київській Русі. Наприклад, про це ми можемо прочитати в Іпатіївському літописі: «Скомондъ бо бе волхвъ и кобникъ нарочить». Про існування в минулому екстрасенсів нагадують українські прізвища Коб (у запорізькому війську був козак Павло Коб) та Кобів (на Україні знають талановитого перекладача з латинської Йосипа Кобіва). Якщо ж пильно вивчати праслов’янський лексичний фонд, то з’ясуємо, що коби і коблення існували з таким же оформленням ще за праслов’янської єдності, коли всі слов’яни мали одну мову. Звідси – «коба», «кобник» у болгар, «коб», «кобник» у сербів та хорватів, «кобнити» у словен.
Коби у сприйнятті наших перших літописних предків, сіверян, – це провидці, пророки, знахарі. Вони з тих, хто в давнину осягнув науку зцілення людського духу і тіла, передбачення подій, наблизились до знання найпотаємніших законів Всесвіту і природи. Часто вони передбачали, спостерігаючи політ птахів, слухаючи їх крик. Автор чотиритомного тлумачного словника російської мови Володимир Даль невипадково виводить назву кібця (птаха) від слова «коб». Часто вони предрікали біду, появу зла. Збуваючись, такі пророцтва сприймались як накликання лиха. Відтак, у деяких діалектах слово «коб» набуло негативного відтінку.
Отже, вулиця Кобижча доносить до нас пам’ять про язичеські часи, про кобів. Тут вони колись жили. І добре, що місцеві краєзнавці, члени Товариства охорони пам’яток історії та культури зберігають цю назву як пам’ять про своїх пращурів, про історію роду.
Традиція знахарства живе в місті Лебедині понині. Тисячі хворих з багатьох куточків країни приїздили лікуватися до народного зцілителя Василя Йосиповича Корчана – діда Корчана, як називали між людьми. Тепер його справу продовжує Костянтин Борисович Кульомза.
Одне лише слово «коб» розкрило перед нами цікаву сторінку історії. Юним членам Товариства охорони пам’яток історії та культури варто досліджувати походження назв вулиць свого села або міста. Зібрані матеріали необхідно використовувати на уроках та в позакласній роботі. Вивчення культури рідного краю сприяє духовному піднесенню молоді, вчить шанувати минуле, без якого немає тієї стежки, яка веде до храму майбутнього.
Про походження назви вулиці Кобижча у м. Лебедині Сумської області та значення топоніміки у патріотичному вихованні учнів // Патріотичне виховання школярів та студентів у позакласній краєзнавчій суспільно-корисній діяльності (на матеріалах охорони і вивчення пам’яток історії і культури) / СДПІ ім. А.С. Макаренка та ін. – Суми, 1992. – С. 35-36.
