Справді оригінальною, неповторною і величною сторінкою післявоєнної історії СРСР стало освоєння цілинних земель Сибіру та Казахстану. Проте, сьогодні історики по-різному оцінюють «цілинну епопею»: одні схвально, інші – дуже скептично. Та попри все, “цілина” стала частиною історії кількох народів, вагомий рядок до якої вписали й лебединці.
На архівній фотосвітлині 1954 року – відправка на освоєння «цілини» молоді з міста та району зі станції «Лебединська».
В 2019 році минула 65-а річниця рішенню про набір українських юнаків і дівчат для поїздки до Сибіру та Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (XVII з’їзд КП України)
Програма освоєння цілинних земель почала діяти 1954 р., коли відповідна постанова «Про подальше збільшення виробництва зерна в країні і про освоєння цілинних і перелогових земель» прийняв пленум ЦК КПРС. Але для її реалізації власної технічної бази та кадрів на Далекому Сході, Казахстані та Сибіру, де розорювали нові землі, не вистачало. Тому значну частину людей повинна була дати Україна. Завдяки масовій пропаганді «добровільно» протягом 1954-1956 рр. в Казахстан і Сибір виїхало більше 80 тис. молодих українців. Серед них, більше сотні – лебединці.
Крім того, працювати на цілинних землях у цей період були вислані дві третини всіх випускників сільськогосподарських вузів УРСР, на літню практику туди виїжджали і звичайні студенти, які мали споруджувати для постійних робочих житло, школи, елеватори, мости, майстерні, дороги і т.п. Закінчилася програма з освоєння цілини тільки в 1963 р., коли було прийнято рішення про направлення зусиль не на розробку нових земель, а на збільшення врожайності на вже освоєних.
