Ставлення суспільства до Дня Перемоги змінювалося неодноразово. Подія постійно переосмислювалася і народом, і владою, як в самій радянській державі, так і після оголошення незалежності України. І сьогодні, довгі десятиліття проведення парадів присвячених Дню Перемоги, залишаються переважно на фотосвітлинах та у пам’яті ветеранів, а люди молодшого віку більше радіють додатковому вихідному дню, ніж далекій Перемозі.
Зокрема, в Лебедині збереглися десятки цікавих архівних фотографій, серед яких світлини, присвячені 30-й річниці Перемоги (1975 рік). Це ще за 10 років до будівництва та відкриття Меморіалу Слави «Лебедина після», тож заходи, серед яких був і парад, проходили в центрі Лебедина – на нинішній Соборній площі (раніше – площа Інтернаціональна, ще раніше – Торговий майдан).
Сьогодні ж, незважаючи на це, ставлення людей, в тому числі і лебединців, до подій більш як 70-річної давнини помітно змінилося: замість бравурного оспівування ролі СРСР у перемозі в Другій світовій війні дедалі частіше люди говорять, яку ціну за це заплатили саме українці.
А ціна, дійсно неймовірна… за 660 днів окупації Лебедина (11 жовтня 1941 – 21 лютого 1943; 10 березня – 19 серпня 1943) в місті та навколишніх селах від рук німецьких окупантів та поліцаїв, за різними даними, загинуло від 528 до 836 мирних жителів, імена 430 з них відомі. У якості «остарбайтерів» з Лебединщини було вивезено від 3 269 до 5 914 осіб, переважно юнаків і дівчат (багато з них загинули або не змогли повернутися додому після закінчення війни). Під час бойових дій на території Лебединщини загинули 3 659 червоноармійців та 148 партизанів. У військових шпиталях, померли ще 727 осіб.
Це ціна, про яку дійсно хочеться сказати «НІКОЛИ ЗНОВУ».
1939-1945 Пам‘ятаємо! Перемагаємо!
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
