На фото 1893 року – альтанка лебединського маєтку купців Лисікових, що побудована спеціально для Сергія Рахманінова. В центрі – сам великий композитор та піаніст.
Як пишуть сестри Валентина і Людмила Макарови (книга «Сумщина в долях трьох геніїв»), Лебедин став для Рахманінова серйозною творчою лабораторією. Натхнення, випробуване ним на Сумщині, і отриманий тут заряд послужили потужним імпульсом до створення майбутніх творів.
Приїхав до Лебедина Рахманінов за ініціативи свого близького товариша по консерваторії – Михайла Слонова, з яким виступав з концертами в Харкові. Там молодий композитор і познайомився з родиною купців Лисікових.
Про Лисікових і життя у лебединському будинку, Рахманінов розповідає у своїх листах. Всього відомі шість таких листів, написаних Рахманіновим з Лебедина.
З листа від 29 червня 1893 року: «Сім’я Лисікових складається з двох чоловік: чоловіка і дружини. І він, і вона вже поважного віку. До їх родини можна зарахувати і трьох племінниць, яких вони взяли до себе в будинок (всі три – сироти) та яких вони тримають як рідних дочок … Лисікови – купці. Мають шість магазинів у різних містах… Я познайомився з ними в Харкові, де вони зазвичай проводять зиму; в обидва мої приїзди туди, я на їх наполегливе прохання, зупинявся у них в будинку, і на таке ж прохання приїхав сюди …
Сам Лисіков – людина, перш за все, дуже великого розуму. Він знає дуже багато, і ви це побачите, якщо почнете з ним розмовляти про найрізноманітніші речі. Він цікавиться всім. … Нарешті, він людина неймовірної доброти. Він буде співчувати і допомагати всіма своїми засобами всякому доброму початку…».
Опис будинку Лисікових також зберігся: двоповерховий дерев’яний будинок, що потопав у зелені старого саду. Спеціально для Сергія Рахманінова господарі спорудили триповерхову альтанку, її другий поверх виконував роль вітальні, на третьому поверсі працював молодий композитор (альтанка простояла близько десяти років).
В 1893 році, під час «лебединського літа», Рахманінов подарував світу три романси. Серед них – перлина вокальної лірики «Не пой, красавица, при мне…» (на слова О.Пушкіна), «Давно ль, мой друг…» (на слова Голенищева-Кутузова) та «Уж ты, нива моя…» (на слова О.Толстого). Останній романс присвячений господині лебединської садиби Є.Н.Лисіковій. До цієї ж серії відноситься фантазія «Скеля» для симфонічного оркестру.
У 1900 році Яків Миколайович Лисіков помер, через два роки померла і його дружина Євдокія Никанорівна. Маєток перейшов до їх племінниці Ганни Павлівни Гнеушевої, яка через рік його продала. Нова господиня дуже швидко засипала ставок та знесла альтанку. Старожили також розповідали, що в будинку Лисікових після революції знаходилася взуттєва майстерня, з часом її перевели, а будинок розібрали.
В даний час і від садиби, і від альтанки не залишилося жодних слідів. Тепер на цьому місці магазин, що виходить до Соборної площі, в районі Першотравневої вулиці.
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
