Існує багато пізнавальних екскурсій, таких, що надихають на творчість, а є інші – такі, що змушують замислитися та глянути навколо себе пильніше. Саме на таку екскурсією перетворилася експедиція до села Боброве Лебединського району, за участю працівників Лебединського художнього музею імені Б.К.Руднєва, спільно з в.о. начальника, спеціалістом відділу культури і туризму Валентиною Знаменщиковою та головою громадської організації «Мистецька платформа Лебедина» Іваном Мальцевим.
Подорож в Боброве стала також новою главою та продовженням туристичного альманаху «Невідома Лебединщина», започаткованого в 2019 році художнім музеєм разом з місцевими істориками, краєзнавцями та громадськими організаціями.
Чому саме Боброве? Питання, по-суті, зайве. Адже Боброве – це фантастичні краєвиди, таємничі ліси, величні пагорби, руїни та неймовірний Псел. А ще, майже втрачена пам’ятка сакральної архітектури Слобожанщини – дерев’яна церква Миколи Чудотворця, якій в цьому році виповнюється 290 років (за іншими даними – 320 років) та історія відомого дворянського роду Анненкових, що понад століття володіли селом.
Коздровська В.М. “Церква у с. Боброве”, 1994 
Корнієнко В.Й. “Миколаївська церква, с. Боброве”, 1994
Сьогодні, в Бобровому проживають 162 особи, та ще порівняно недавно, воно було центром окремої – Бобровської волості, з населенням – 1258 осіб (дані на 1914). Незважаючи на такий значний спад, село й досі зберігає свої скарби, найбільшим з яких є унікальна дерев’яна церква Миколи Чудотворця – найстаріша точно датована дерев’яна церква Слобожанщини. За однією з версій, церква в селі існувала ще в 1700 році. Проте, в 1730 році вона була перебудована у стилі провінційного класицизму.
Перебудова церкви продовжилася й згодом. Замовником робіт став генерал-лейтенант Бухарін. Найвірогідніше, що це був батько, або дід сенатора Івана Бухаріна, який і викупив в той час Боброве. Чергова перебудова завершилася у 1780 році.
Церква Миколи Чудотворця, с. Боброве. Фото: червень 2020
В 1831-го році церква була розширена коштом місцевої поміщиці Віри Анненкової (1813-1902) – дочки Івана Бухаріна (1772-1858) та Єлизавети Полторацької (1789-1828), що походила з відомого дворянського роду.
Н.х. “Портрет Віри Анненкової”, сер ХІХ століття 
Нечаєв “Портрет Анненкова М.М.”, сер ХІХ століття
Вже наступного – 1832 року Віра Анненкова обвінчалася там з кавалерійським офіцером Миколою Анненковим (1799-1865), в майбутньому Київським, Подільським та Волинським генерал-губернатором.
Галактіонов С.П. “Портрет дівчинки” 
Галактіонов С.П. “Дівчинка в чорному корсажі” 
Галактіонов С.П. “Дівчинка в червоному” 
Томас Райт “Дві дівчинки” (Олена і Єлизавета Аненкови), 1855 (колекція ЛМХМ)
Діючою церква лишалася аж до кінця 1920-х років. В 1930 році її було остаточно зачинено, а приміщення пристосоване під зерносховище, склад, а потім – сінник колгоспу та похідних із нього господарств. В якості підсобного приміщення церкву використовували аж до 1990 року.
Старожили ще розповідають, що в 1950-х роках в храмі, ніби-то, були виявлені скрині з цінностями, заховані Аннєнковими, і знайшов їх нащадок цього роду. Біля храму досі збереглися стародавні надгробки, що належать членам родини Бухаріних-Аннєнкових.
Руїни склепу, поруч із церквою
Проте, сьогодні церква остаточно занепала. Впав купол, частково обвалився дах. Бічні приділи розпалися. Усередині храму видно рештки повалених дерев’яних колон. Храм тріщить, і не тільки під ногами. Двері відсутні, будівля має аварійний вигляд. Єдина її надія – це знайти мецената або благодійника, який би урятував від остаточного руйнування незрівняну красу, створену нашими пращурами.
Ще менше, ніж церкві Миколи Чудотворця, «пощастило» маєтку Анненкових. Зі спогадів очевидців: «це був великий цегляний будинок з колонами, у якому зберігалося чимало творів живопису, графіки, порцеляни та фаянсу». Частина їх сьогодні експонується в Лебединському художньому музеї імені Б.К.Руднєва, Сумському художньому музеї імені Никанора Онацького та Харківському художньому музеях.
У середині будинку був великий високий зал з балконом для публіки. Біля входу до будинку знаходилися дві мармурові скульптурні леви, перед будинком – красиві ажурні ворота, за воротами – парк з бузком. У дворі, біля будинку, росли великі липи, поряд стояла вже названа церква Миколи Чудотворця. Разом з маєтком та парком, його власники володіли понад 1000 десятин орної землі в Лебединському повіті.
Після революції, у 1920-1930-ті роки в маєтку розміщувався дитячий будинок, потім будинок для літніх людей. З часом, колишній будинок Анненкових розібрали, а з цегли спорудили колгоспний свинарник.
Останні його володарі – онучки Віри Іванівни – Марія та Віра Михайлівна емігрували до Франції. З собою вони забрали рукопис мемуарів своєї бабусі «Правда и только правда». Марія Михайлівна померла в Парижі в 1942 році. Через 12 років, у будинку для немічних, пішла з життя і Віра Михайлівна Анненкова. Так сумно обірвалася історія славетного роду.
Не дивлячись, що від маєтку нічого не лишилося, учасники експедиції знайшли місце, де він колись знаходився. Сьогодні, про його масштаб нагадують лише – виїмки в землі, де були підвали та фрагменти балок покрівлі. Оточене історичне місце бур’янами 1,5-2 метри.
Доповнили враження від туру-розвідки – захоплюючі краєвиди навколишніх пагорбів та прогулянка по берегам Псла (біля Бобровської ГЕС), яка нікого не залишила байдужим!
Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ
