(в тексті збережена стилістика та орфографія автора)
Навчання в училищі було для мене щастям, і успіх не забарився. Після першого семестру на першому курсі, на підсумковій виставці одержав третю премію – 25 карбованців. Це мене окрилювало на подальші устремління до навчання. На наступному курсі, на виставці етюдів та літніх робіт, мені була присуджена друга премія – 60 карбованців.
У композиції мене цікавили мотиви романтики громадянської війни. Я любив малювати коней, тому це були кавалерійські атаки, де червоні перемагали білих. На третьому курсі, коли вже у Харкові був відтворений художній інститут, і в ньому вів батальну майстерню Микола Самокиш, я виставив на звітній виставці ескізну тему Громадянської війни «Олеко Дундич» (про нього були схвалення і позитивні думки).
Та, коли проходила комісія, то її член, фахівець з анімалістичного та батального жанрів Самокиш сказав, що «лошади не нарисованы». Після цих слів моя самовпевненість зникла та, на щастя, не назавжди. Я ствердився в думці, що мистецтво – це серйозне заняття, і бавитися якимись невеликими здобутками не варто.
На четвертому курсі заняття вів здібний фахівець, вихованець Петербурзької Академії мистецтв – Кривень Максим Васильович. Заняття проходили добре, і він висловив думку про мене та ще двох студентів, котрих можна рекомендувати до художнього інституту. Та сталося не так, як хотілося. Під кінець 1939 року розпочалася війна з Фінляндією, були скасовані відстрочки від військової служби до закінчення училища.
Мене призвали на службу до лав Червоної Армії. Службу проходив у старовинному місті Порхові Псковської області у 22-му навчальному автобронетанковому полку. Навчався за спеціальністю баштовий стрілець – радист. На Карельському перешийку тоді йшла тяжка війна, були люті морози. Нас посилено і спішно готували на фронт: заняття відбувалися з ранку й до вечора. Під час перерв я брав блокнот і замальовував солдат, як вони компануються у дійсності, розмовляючи між собою, та під час куріння і т.д. Малював портрети на аркушах альбома. Мене використовували для оформлення стінгазет, звільняючи на той час від постової служби.
У березні 1940 р. приїхав з фронту вербувальник набирати команду для танкової частини. Вибирали відмінників навчання, в число яких потрапив і я. На щастя, 12 березня Радянсько-фінська війна закінчилася. Тоді приїхав другий вербувальник, який забирав спеціалістів з ремонту техніки, а мене взяв, як художника. Так я потрапив у військову частину, яка дислокувалася у Старому Петергофі Ленінградської області.
На цьому рукопис А.М. Мордовця уривається.
