Юлія Бразоль-Леонтьєва: життя у творчості

0
132

Творчість жінок-художників завжди була менш відомою, ніж робота колег-чоловіків. Часом їхні роботи навіть важко атрибутувати, оскільки раніше жінкам доводилося зберігати анонімність або брати чоловічі псевдоніми.

Така ситуація тривала аж до середини ХІХ століття, коли в історії вітчизняного мистецтва позначилась суттєва зміна статусу й отримання жінками нових соціальних ролей, серед яких була і роль «художника» або «митця». Не відставала від світових трендів і Російська імперія, де в 70-х рр. ХІХ ст. розпочався прийом жінок до Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, а незабаром і до Московського училища живопису, ліплення та зодчества. Саме на цей час припадає поява першої плеяди художниць, які ідентифікували себе у мистецтві нарівні з чоловіками.

Дуже скоро за Софією Сухово-Кобиліною (перша жінка, що отримала золоту медаль від Академії мистецтв) в образотворчому мистецтві з’явилася справжня плеяда жіночих імен: Марія Клевер, Олександра Маковська, Софія Юнкер, Ольга Делла-Кардовська, Ольга Лагода-Шишкіна, Олена Бебутова та чимало інших. Не загубилася серед них і Юлія Бразоль-Леонтьєва, чий життєвий і творчий шлях був тісно пов’язаний з Лебединщиною.

Бразоль-Леонтьєва Юлія Миколаївна (уроджена – Добросельська; у першому шлюбі – Бразоль; у другому шлюбі – Леонтьєва; 16(28).VII.1856, м. Суми – 1919, м. Лебедин) – українсько-російська художниця і скульпторка. Донька поміщика Лебединського повіту.

Ю. Бразоль була молода, красива, весела панянка, дуже здібна до малювання. Добросельські проживали у Лебедині, мали земельні володіння у с. Михайлівці, де пізніше доживала віку мати Юлії Марія Гнатівна, та на хуторі Марусиному (с. Марусине у радянські часи відносилося до територіальної громади Марківської сільради Білопільського району; нині – неіснуюче, ліквідоване у 1980-х рр. під час укрупнення сільрад), що дістався Юлії у спадок після смерті батька.

Юлія Бразоль-Леонтьєва “Весною на віллі Боргезе”, 1900-і рр. (колекція ЛМХМ)

В 1880 році Ю. Бразоль вийшла заміж за Льва Євгеновича Бразоля — першого у Російській імперії лікаря-гомеопата. Спочатку подружжя жило дружно та щасливо у маєтку у с. Журавному, тут народилися їхні сини:  Євген і Борис. Юлія Миколаївна закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат, де була ученицею художника Євдокима Волошинова. Продовжила навчання живопису у майстерні Івана Айвазовського, із яким познайомилась у Феодосії (Крим), вивчала скульптуру у М. Антокольського та Вол. Беклемішева, а також навчалась у професорів М. Цурштрассена (м. Ляйпціґ, Німеччина) і Дж. Монтеверде (Італія).

До 1895 року родина Бразолів оселилась у Санкт-Петербурзі, де Юлія Миколаївна брала участь у виставках Першого дамського художнього гуртка (1895—1914), Товариства художників (1897—1911), а також Першій пересувній художній виставці для Сибіру (1903). Експонувалася також у Москві, Харкові, Нижньому Новґороді, Парижі (1900), Реймсі (Франція, золота медаль за барельєф). На кожну виставку вона представляла по 5-10 робіт, іноді у різних техніках. У 1904 році подружжя Бразолів розлучилося.

Юлія Бразоль-Леонтьєва “Медальйон-горельєф”, 1899 (колекція ЛМХМ)

Після 1906 року, вийшовши вдруге заміж за капітана першого ранґу О. Леонтьєва, Юлія Миколаївна деякий час жила у Фінляндії (1906—1910), а потім у маєтку другого чоловіка у с. Рябушках і в м. Лебедині, багато подорожувала Далеким Сходом, Західною Європою, Африкою. У 1910 р. у Санкт-Петербурзі провела першу персональну виставку, де представила близько 200 живописних і графічних творів, понад 30 скульптур, а також велику колекцію етнографічних матеріалів, зібраних в Росії, Україні, Японії, Китаї, Алжирі, Маньчжурії, Сінґапурі, Цейлоні та ін.

Юлія Бразоль-Леонтьєва “Сінгапур”, 1904 (колекція ЛМХМ)

Від 1910 року Юлія  проживала у Лебедині. В цей час вона була жінкою середнього зросту, носила монокль, який іноді спадав. Із другим чоловіком Леонтьєвим у них був син (приблизно 1905 року народження). Було двоє слуг: чоловік, що доглядав за сином, та жінка-куховарка. У помешканні було кілька собак-еспаньйолів і зібрання картин. У серпні 1918 року мала другу персональну виставку у приміщенні чоловічої гімназії (нині – Лебединське педагогічне училище імені А. С. Макаренка) Лебедина, де мешкала останні роки (найбільша колекція її творів нині зберігається у Лебединському міському художньому музеї імені Б. К. Руднєва). Це була перша персональна виставка в історії міста.

Діапазон творчих пошуків мисткині був надзвичайно широким. Вона займалася живописом, графікою, скульптурою, декоративним мистецтвом. Тематика її картин — південні пейзажі та море. Роботи мають переважно етюдний характер, але з розробленою композицією. Навіть у невеликих за розміром творах вміло виділяється головне з підпорядкуванням другорядного («Італія», «Етюд»).

Юлія Бразоль-Леонтьєва “Єрусалим”, 1900-і рр. (колекція ЛМХМ)

У кращих роботах Ю. Бразоль-Леонтьєвої помітні уроки Волошинова та Айвазовського. Свідченням цього є відповідні твори: живопис — «Сінґапур» (1904), «Гриби» (1909), «Море» (1911), «Алжир» (1914), «Венеція», «Єрусалим», «Місячна ніч у Малій Азії»; графіка — «Полуниці» (1916), «Неаполь», «Сливи»; медальйон-горельєф (1899); скульптура — «Аврора», «Будяк» (обидві — 1900-і рр.), «Жінка на скелі» (1901), портрети Мразовської (1898), «Плюшкін» (за поемою «Мертві душі» М. Гоголя, 1904), художника Л. Лаґоріо, адмірала С. Макарова (обидва — 1905), «Катерина» (за однойменною поемою Т. Шевченка, 1907), «Сестри» (1917), «Демон і Тамара» (за поемою «Демон» М. Лермонтова).

Юлія Бразоль-Леонтьєва “Місячна ніч у Малій Азії”, 1900-і рр. (колекція ЛМХМ)

Всі твори художниці можна умовно поділити на дві групи. До першої з них належать роботи екзотичної тематики, які мають значення етнографічної замальовки (приміром, «Сінгапур», 1904, «Єрусалим» тощо). До другої групи належать твори, сюжет яких емоційно-забарвлений. У них, крім формальних якостей і сюжету, можна уявити особистість художниці, її ставлення до зображуваного мотиву («Місячна ніч у Малій Азії»).

Картини «Море», «Берег Криму», «На березі озера» приваблюють умілим поєднанням насичених зелених і коричневих тонів, зображенням відчуття повітря, яке огортає й оживлює пейзажі. У цих роботах, безумовно, видно вплив творчої манери представників «Барбізонського» періоду Харківської школи пейзажу.

Юлія Бразоль-Леонтьєва “В Алжирі”, 1900-і рр. (колекція ЛМХМ)

Окрему групу утворюють натюрморти, що, без сумніву, принесли їй визнання. Наприклад, натюрморти із зображенням грибів («Гриби»), написані соковитими фарбами, з переважанням близьких до натури кольорів. Тонова градація здійснюється в межах одного кольору – коричневого, охристого та сірого.

Продумана композиція – характерна особливість натюрмортів Ю. Бразоль. Це стосується як робіт, виконаних у традиційному руслі, наприклад «Бузок» (перша пол. 1900-х рр.), так і більш вільних композицій.

Юлія Бразоль-Леонтьєва “Гриби”, 1900-і рр. (колекція ЛМХМ)

Можна припустити, що художниця орієнтувалася на зовнішню ефектність мотивів, приділяючи менше уваги фактурі предметів. Це нові віяння в мистецтві кінця XIX століття, перш за все властиві пленерному живопису, й помітні в творах її вчителя Євдокима Волошинова. Та на відміну від Волошинова, художниця наносить фарбу тонким шаром, майже «зализуючи» нею полотно, від чого поверхня основи становиться однорідною.

З огляду на такі огріхи, деякі живописні роботи Юлії Бразоль-Леонтьєвої мистецтвознавцями оцінюються як дилетантські. Та недостатня технічна майстерність у них повною мірою компенсується щирістю вражень.

Юлія Бразоль-Леонтьєва “Аврора”, 1910-і рр. (колекція ЛМХМ)

Після 1918 року настали непрості часи. Влада у Лебедині постійно змінювалася. Подружжя Леонтьєвих не емігрувало. У березні 1919 року більшовики конфіскували колекцію картин Бразоль-Леонтьєвої й передали її до Лебединського художньо-історичного музею ім. Т. Г. Шевченка (нині — Лебединський міський художній музей ім. Б. К. Руднєва). Померла Юлія Бразоль-Леонтьєва того ж року. На думку місцевих краєзнавців, швидше за все, більшовики розстріляли її разом із чоловіком.

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ

ТРЕТІ ЛЕБЕДИНСЬКІ НАУКОВІ ЧИТАННЯ. Жінка у мистецтві. Збірка наукових статей. Присвячено 95-річчю від дня народження Катерини Кричевської-Росандіч. Київ. 2021 – 88. 30 іл. С.25-28.

Список використаних джерел:

  1. Галькевич Т.А. Бразоль Юлія Миколаївна / Т.А. Галькевич // Енциклопедія сучасної України. Київ, 2004. Т.3. С. 418-419.
  2. Голод Ю. Забуті художники / Ю.Голод // Життя Лебединщини. 2010. 23 січня. №7(10481). С. 2.
  3. Голод Ю. Золота медаль лебединської художниці / Ю.Голод // Життя Лебединщини. 1996. 2 жовтня. № 81(9076). С. 3.
  4. Искусство женского рода. Женщин-художницы в России ХV-ХХ веков : каталог / Государственная Третьяковская галерея. Москва, 2002.
  5. Науковий архів Лебединського міського художнього музею імені Б.К.Руднєва.
  6. Побожій С. Юлія Бразоль і Сумщина / С.І. Побожій. Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. С. 4-39, 107-122.
  7. Побожій С.І. Мистецтвознавчі нариси. Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2013. С. 191-213.
  8. Ткаченко Б.І. Лебедія. Суми, 2000. С 222-223.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут