Мисткиня, директорка, педагог

0
920

“Єдине щастя в житті – це постійне прагнення вперед”. Е. Золя

У недалекому минулому традиційно вважалося, що головне призначення жінки – це народжувати і виховувати дітей, дбати про сім’ю та господарювати. Однак це не надто переконливе твердження, і промовистим прикладом цьому є життя та діяльність Людмили Григорівни Садовнікової (1946 — 2012), яка досягла успіхів у роботі та зробила свій внесок у розвиток Лебединського художнього музею.

Народилася вона 5 березня 1946 року в м. Петропавловськ-Камчатський. Там же закінчила школу «з відзнакою». Змалечку любила відтворювати на папері свої фантазії, картини природи. Як і кожна дівчинка, малювала принцес і мріяла своє життя поєднати з мистецтвом, до якого завжди лежала душа. Тоді ж прийшло нове відчуття кольору, малювала, керуючись власними відчуттями гармонії та прекрасного. Для деяких людей  найкращим способом пізнання себе та світу є творчість.

Та згодом після школи довелося працювати на різних посадах: чи то вихователем у школі-інтернаті, чи бібліотекарем, піонервожатою та навіть контролером-приймальником на фарфоровому заводі у Владивостоці. В 1968 році вступила до Уральського державного університету ім. М. Горького (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург), який закінчила у 1974 році за спеціальністю «мистецтвознавець». Але доля складалася так, що паралельно з навчанням займала посаду комсомольського ватажка – заступника завідуючого відділом пропаганди Приморського крайкому ВЛКСМ. Згодом стала завідувачкою відділом культури профкому Тихоокеанського флоту.

На запрошення своєї старшої сестри Валентини у 1980 році разом із чоловіком, сином і матір’ю переїхала до Лебедина, де працювала на досить відповідальних посадах. А тому була завжди з молоддю та дітьми. Та невдовзі, у 1984 році,  випала нагода очолити Лебединський філіал Сумського художнього музею. Здавалося, що мрія бути разом з мистецтвом, поруч із шедеврами  українського, російського та західноєвропейського художнього мистецтва здійснилася. Людмила Григорівна занурилася в роботу. Майже чотири  роки в музеї були святом для душі, яке не могли затьмарити жодні побутові проблеми: ні те, що самі заготовляли вугілля, дрова й опалювали приміщення, ні «хронічно хворий» дах, ні побілка своїми силами фасаду музею чи прополювання буряків кожного літа. А ще виникла проблема із паркетною підлогою у шостому та сьомому залах, яка була пошкоджена шашелем та від часу прогнила. І скільки потрібно було пережити хвилювання  та біганини «кабінетами», щоб домогтися ремонту підлоги.

Всі помисли, життєва енергія та втілення духовних, соціальних,  наукових задумів були підпорядковані вирішенню музейних проблем, які постійно виникали.

А ще довелося «слабкій» жінці – директорці – поборотися за ікону «Архангел Михаїл» початку ХVIII століття, яка ще в 1960-х роках була відправлена на реставрацію до Києва, де там і «прижилася»: майже 20 років прикрашала експозицію Київського музею українського образотворчого мистецтва. Завдяки районному керівництву та головному лікарю Лебединської ЦРБ Віктору Приходьку був виділений транспорт, і шедевр іконописного мистецтва повернувся до музею в липні 1986 року, саме через два місяці після Чорнобильської трагедії.

Декоративний розпис Садовніковоъ Л.Г.

Під керівництвом Людмили Григорівни, яка була блискучим знавцем  образотворчого мистецтва, працівники впроваджували нові форми та методи музейної роботи, організовували цікаві виставки (графіки сумського художника, уродженця с. Межирич, Миколи Сіробаби, живопису із колекції Київського музею російського мистецтва, творів Никанора Онацького та багато інших), підвищували свій професійний рівень, брали участь у семінарах і курсах, які проводились у  різних містах СРСР.

Лебединський художній музей став одним із провідних культурних центрів області, популярність якого зростала завдяки тому, що очолювала його Л. Садовнікова – неперевершений мистецтвознавець і фахівець своєї справи.

Та життя не стояло на місці. Людмила Григорівна, будучи активною, творчою та дуже енергійною людиною, вирішила свої знання та вміння передавати молоді. В 1987 році стала викладачем історії мистецтв, етики та естетики в Лебединському педагогічному училищі, де прищеплювала  cтудентам любов до прекрасного. А трохи згодом очолила гурток декоративно-ужиткового мистецтва міської Станції юних техніків. Там навчала дітей  петриківському розпису, який сприяв розвитку фантазії, творчої уяви, виховував шанобливе ставлення до народних традицій. Роботи її учнів ставали призерами багатьох міських і обласних виставок декоративного мистецтва, а діти з радістю відвідували гурток.

Декоративний розпис Садовніковоъ Л.Г.

Образність, творче мислення і навіть акторські здібності неодноразово допомагали їй у здійсненні цікавих проектів. Жінка постійно була у творчому пошуці.  Ще й досі пам’ятають Людмилу Григорівну учні, а в музейних фондах зберігаються її чудові декоративні розписи.

Щира подяка за надані матеріали до статті ветерану музейної справи, чоловікові Л.Г.Садовнікової – Ю.В.Голоду.

Алла Подвезько, науковий співробітник ЛМХМ

ТРЕТІ ЛЕБЕДИНСЬКІ НАУКОВІ ЧИТАННЯ. Жінка у мистецтві. Збірка наукових статей. Присвячено 95-річчю від дня народження Катерини Кричевської-Росандіч. Київ. 2021 – 88. 30 іл. С.47-49.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут