З історії заселення лебединських земель

0
1035

Проведені у 1950-1980-х рр. археологічні дослідження свідчать, що заселення території Лебединської міської громади почалися в епоху бронзи. Поселення зрубної культури виявлені поблизу сіл Бишкінь, Даценківка, Караван. Разом з великими, стаціонарними поселеннями на лебединських землях знайдені й невеликі стоянки, пов’язані скоріш за все з сезонними промислами: риболовлею та мисливством. Слід зазначити, що поселень епохи бронзи небагато. Всі вони розташовані поблизу невеликих річок та заплави р. Псел, що свідчить про переважно землеробське населення [1].

У VI-ІІІ ст. до н.е. на лебединських землях мешкали племена скіфів. Єдине, на сьогоднішній день, досліджене скіфське городище розташоване на колишньому адміністративному кордоні з Сумським районом, між селами Ворожба та Шпилівка.

Більшість поселень раннього залізного віку на території лебединської громади були незахищеними. Вони розташовувалися в зручних для землеробства місцях, часто поруч могло знаходитися по кілька поселень. Відомі поселення поблизу сіл Бишкінь, Даценківка, Курган, Пристайлове та м. Лебедин. Відсутність тут городищ свідчить про відносно спокійне життя скіфів-землеробів. До раннього залізного віку можна віднести і численні кургани та курганні могильники, які насипалися скіфами [2].

Наприкінці ІІІ ст. до н.е., у зв’язку із занепадом скіфської культури та зменшенням населення, на зміну їм приходять слов’янські племена. У І – ІІІ ст. н. е. нечисленні племена зарубинецької та київської культур починають поступово освоювати береги р. Псел, Бишкінь. Вони контактують з племенами черняхівської культури, що були економічно більш розвиненими. Про це свідчать знахідки гончарного посуду та вироби з бронзи. Поселення цього періоду відомі поблизу сіл Даценківка, Караван.

З V ст. слов’янські племена стають все більш чисельними. Територія лебединської громади стає межею співіснування слов’янських племен – носіїв пеньківської культури, які більшість дослідників ототожнюють з антами та колочинською культурою. Найбільш відоме поселення цього періоду досліджене поблизу села Курган.

На початку VІІІ ст. на лебединські землі приходять племена сіверян. Ці слов’янські племена на першому етапі свого існування входили до складу Хозарського Каганату. Їх поселення відомі поблизу сіл Бишкінь, Куданівка, Пристайлове. Регіональним центром ранніх сіверян можна вважати городище Новотороїцьке, яке повністю досліджене. Городище загинуло в пожежі під час нападу кочовиків. На ньому знайдено кілька скарбів, до складу яких входили срібні арабські монети та прикраси [3].

У ІХ – ХІ ст. вплив Хозарського Каганату поступово зменшується, і сіверяни змушені покладатися на укріплення. У цей час сіверяни засновують кілька укріплених городищ, що розташовані на неприступних мисах та останцях за течією р. Псел. Найвідомішим та найбільш вивченим на даний момент є археологічний комплекс поблизу с. Кам’яне. Відомі городища поряд з с. Курган (городище «Азак») та в с. Ворожба.

В ХІ ст. сіверянські племена входять до складу Київської Русі. З племінних центрів городища перетворюються на рядові укріплені пункти. На деяких життя припиняється (городище «Азак»), проте засновуються нові (Гірки). У цілому в ХІ – ХІІІ ст. заселеною була тільки частина правого берега р. Псел. В основному поселення розташовувалися поблизу городищ. Відомі і поселення, розташовані досить далеко від укріплених пунктів (Бишкінь).

Після монголо-татарської навали територія лебединських земель залишалася практично незаселеною, аж до сер. XVII ст. Однак знахідки на території Кам’янського археологічного комплексу хрестів-енколпіонів та бронзових іконок дають підстави говорити про існування поселень і в післямонгольський період [4].

У XV – XVI ст. cередній Псел ще залишався прикордонною територією, на яку претендували Московське царство та Литва, а пізніше – Річ Посполита. Однак, через постійну загрозу з боку татар, території ці не заселялися. Річка Псел стала природною перешкодою на шляху кінних татарських загонів, тому переправи були стратегічно важливими пунктами. Одним із зручних місць для переправи було місце поблизу старого городища, в документах XVII ст. позначеного як «Азак». Азацьке городище стало місцем заснування сторожової фортеці, яку заснували козаки для контролю за переправою.

Визвольна війна 1648-54 та Російсько-Польська війна привели до появи на території незаселеної частини Московського царства великої кількості козаків-переселенців. Вони почали засновувати тут свої фортеці. У 1642 заснована фортеця Межиріч, у 60-х рр. – Ворожба, 1652 (1654) – Лебедин. Азацька фортеця продовжує існувати, але поряд засновується великий посад. Таким чином на сер. XVII ст. на території середнього Псла виникають ряд козацьких фортець, і з цього моменту починається відродження краю. Під прикриттям потужних укріплень починають виникати неукріплені поселення, які отримали назву слободи.

Щодо дати заснування і походження назви міста Лебедина, то існує декілька суперечливих версій. У «Белгородской сметной ведомости» за 1678 вказується, що місто Лебедин побудовано на річці Вільшанці в 1652. Саме цей рік і можна вважати офіційною датою заснування міста. Назву Лебедин, напевно, принесли переселенці з Черкащини, де й зараз є однойменне село (колишній Шполянський район) [5].

Першими будівниками фортеці й міста Лебедина були козаки-черкаси. Будівництво укріплення на «старому Леб’яжому городищі» датується 1653. Укріплене передмістя розпланували на невисокому пласкому мисі, обмеженому річками Вільшанкою, Труханкою, Труфановим болотом і Перекопом. На пониженій стрілці мису стояв малий п’ятикутний Замок, або Малий Городок (займав площу близько 0,5 га). Його оборонну огорожу утворювали земляний вал і дубовий палісад. З південно-східного боку до Замку прилягав Великий осадний город. Периметр укріплень дорівнював 2 600 м, східна дільниця оборонної лінії Великого города називалася Перекопом. На схід від Великого города був розміщений Посад. Навколо Замку, Великого города і Посаду були незахищені приміські слободи, що утворювали овальне відкрите поселення розмірами 2,5 х 3,0 км [6].

Карта Лебедина. В центрі – Замок

У 1658 населення Лебедина поповнилося новими переселенцями, слободу перебудували, а восени того ж року це поселення увійшло до козачого реєстру під назвою «Леб’яжий город». У перші десятиліття існування (2-а пол. XVII ст.) місто було одним з перших військово-адміністративних пунктів по лінії розмежування з Польщею, а також надійним укріпленням від набігів татар [7].

Лебединським черкасам були відведені чималі наділи землі, на яких пізніше виникли нові хутори і слободи: Бережки, Червлене, Рябушки (1660), Штепівка (1670), Михайлівка (1675), Бишкінь (1678) та ін. У 2-й пол. XVII ст. ці всі поселення входили до складу Лебединської, Бишкінської, Воржбянської, Межиріцької і Штепівської сотень Сумського слобідського козацького полку і в адміністративному відношенні підпорядковувалися Білгородському воєводі.

Наприкінці XVII – на поч. XVIII ст. «Леб’яже місто» інтенсивно розвивалося, збільшувалося його населення, а відтак і можливості проведення складних інженерних робіт. Як свідчить документ 1678, оборонні споруди міста включали глибокий рів, крутий земляний вал, на гребені якого височив дубовий частокіл, 20 башт, 9 з яких моли проїзні ворота. Довжина стін лебединських укріплень становила 1250 сажнів (2 662,5 м).

Наприкінці XVII – на поч. XVIII ст. «Леб’яже місто» інтенсивно розвивалося, збільшувалося його населення, а відтак і можливості проведення складних інженерних робіт. Як свідчить документ 1678, оборонні споруди міста включали глибокий рів, крутий земляний вал, на гребені якого височив дубовий частокіл, 20 башт, 9 з яких моли проїзні ворота. Довжина стін лебединських укріплень становила 1250 сажнів (2 662,5 м).

XVII ст., у зв’язку з подальшим збільшенням території поселення, на північному сході виникають слободи Кобища (на правобережжі Вільшанки) і Довгалівка (на лівобережжі). Річка стає повздовжньою віссю. До кінця першого етапу розвитку Лебедина його довжина уздовж цієї вісі складала 5,0 км.

Карта міста Лебедина, XVIII століття

У початковий період забудови міста (1652 – 1786) близько 40 відсотків населення становили «черкаси полкової служби», тобто козаки. Решта мешканців займалась хліборобством, торгівлею та ремеслами. Як у Лебедині, так і у Межиричі фортеці містилися на берегах невеликих річок, які були перегачені в багатьох містах, утворюючи каскади ставів. Це посилювало неприступність фортець і надавало поселенням більшої своєрідності.

Художній музей, за матеріалами:

  1. Обломский А. М. Отчёт о работе Левобережной раннеславянской експедиции за 1991 г. / А. М. Обломский, Р. В. Терпиловский // Архів ІА НАНУ.
  2. Отчёт о разведках на территории Сумской области для Свода памятников истории и культуры Украины 1988 г. / О. В. Сухобоков, В. В. Приймак, А. А. Горбовцов, B. Б. Звагельський // Архів ІА НАНУ. – ф. е. 1988/176. – № 23227; Отчет о полевых исследованиях 1988 г. / О. В. Сухобоков, С. П. Юренко, Л. И. Белинская, Н. А. Милованова // Архів ІА НАНУ.
  3. Обломский А. М. Отчёт о работе Левобережной раннеславянской экспедиции за 1991 г. / А. М. Обломский, Р. В. Терпиловский // Архів ІА НАНУ; Отчёт о разведках на территории Сумской области для Свода памятников истории и культуры Украины 1988 г. / О. В. Сухобоков, В. В. Приймак, А. А. Горбовцов, В. Б. Звагельський // Архів ІА НАНУ. – ф. е. 1988/176. – № 23227.
  4. Ляпушкин И. И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпохе железа / И. И. Ляпушкин // МИА. – 104. – М., Л., 1961. – С. 61; Ильинская В. А. Скифия VII – IV вв. до н.э. / В. А. Ильинская, А. И. Тереножкин. – К., 1983. – С. 336; Кучера М. П. и др. Древнерусские поселения Среднего Поднепровья (археологическая карта). – К., 1984. – С. 109; ИСОХЕ., отд. III. – М., 1857. – С. 530 – 534, 561 576; Ляскоронський В. Г. Городища, кургани и длинные (змиевые) валы по течению рр. Псла и Ворсклы / В. Г. Ляскоронський // Труды ХІІІ АС. – М., 1907. – Т. I. – С. 168 – 169; Ляпушкин И. И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа / И. И. Ляпушкин // МИА. – 104. – М., Л., 1961. – C. 256 – 258; Сухобоков О. В., Работы Левобережной славяно-русской эеспедиции в 1976 г. / О. В. Сухобоков, С. П. Юренко // АО 1976 г. – М., 1977; Работы на роменско-древнерусских комплексных памятниках у с. Каменное Сумской области / О. В. Сухобоков, О.В. Иченская, Р. С. Орлов, С. П. Юренко // АО 1977 г. – М., 1978; Сухобоков О.В. О работах Левобережной славяно-русской экспедиции в 1978 г. / О. В. Сухобоков, О.В. Иченкская, Р. С. Орлов // АО 1978 г. – М., 1979.
  5. Лебедин : Зб. архівних документів і матеріалів. – Х., 1997. – С. 6; Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К., 2001. – С. 106.
  6. Вечерський В. В. Лебедин / В. В. Вечерський // Типові статті для Зводу пам’яток історії та культури України. – К., 1994. – С. 95-106; Вечерський В. Фортифікації Сумщини / В. Вечерський // Пам’ятки України. – 2001. – № 4. – С. 84-91.
  7. Ткаченко Б. І. Лебедія: Історичні нариси. В 2-х кн. Кн.1 / Б. І. Ткаченко. – Суми, 2000. – С. 41.
  8. Вечерський В. Пам’ятки архітектури і містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. Вечерський. – К., 2005. – С. 248, 387-415.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут