Олександр Білик: щоденник. Підпільна робота (березень – вересень 1942)

0
646

Підпільна робота в Лебедині

В березні 1942, місцевий вчитель Василь Олещенко зустрівши своїх знайомих: Тетяну  Білик і Марію Неспрядько, в розмові висловив думку, що непогано було б довести до населення правду про стан справ на фронті, так як німці через пресу і радіо розповсюджують різну нісенітницю і народ, власно кажучи, дезорієнтований. Обережно пошепки він повідомив, що у нього є радіоприймач і він регулярно слухає зведення Радінформбюро і передачі з Москви. Тетяна Білик  і Марія Неспрядько підтримали його думку, що насправді не погано було б приймати зведення, розмножувати їх від руки і розклеювати вечорами в багатолюдних місцях.

В квітні ця робота була вже повністю налагоджена. Люди, прочитавши зведення, розклеєне на парканах, передавали усно один одному правду про стан на фронтах. Це піднімало їх настрій і віру у визволення від фашистської неволі. Німці були стурбовані наявністю в місті організації, яка проводила агітаційну роботу не на їх користь. Вживались заходи до виявлення цієї підпільної організації, але не дивлячись на це, зведення Радінформбюро систематично розклеювались на парканах або розкидались по вулицях.

16 лютого 1942, в Лебедин приїхав з родиною Сергій Роєнко, який до війни працював головою правління якоїсь промпартілі в Ромнах. Хворіючи відкритою формою туберкульозу легенів, він не зміг у сувору зиму 1941 евакуюватися на схід країни, і проїхавши на підводі кілометрів 100, зупинився у матері дружини – Ганни Харченко. Через те, що поліція м. Лебедина не знала Роєнка С.П., хто він і де він раніше працював, то на нього не звернули особливої уваги, і в квітні 1942 його залучили на роботу по очистці міста від сміття.

В цей час він зв’язався з військовополоненими, які працювали в майстерні по ремонту відібраних у населення велосипедів, і незабаром потоваришував з ними. В цій майстерні було відділення, де військовополонені ремонтували вітчизняну зброю для озброєння поліції. Гвинтівки привозили на підводі навалом забирали відремонтовані теж навалом, як дрова. Ця майстерня була підвладна управлінню поліції. Особливого обліку зброї не було. Запис прийнятих і виданих після ремонту гвинтівок вівся на фанері, що висіла на стіні без розписок. Частина гвинтівок витрачалась на запасні частини для ремонту інших гвинтівок. В кінці квітня 1942, слюсарів (військовополонених) німці відправили з Лебедина в інше місце. Перед своїм від’їздом вони виконали прохання Сергія Роєнка про передачу йому для партизанів зброї, і передали 28 наших вітчизняних гвинтівок, 2 ручних кулемета і 3000 набоїв до них. Все це підводою було відправлено на Пилипінську вулицю, де і заховано у напівзруйнованому сараї, господар якого евакуювався з родиною, покинувши подвір’я напризволяще.

Познайомившись через свою тещу Ганну Харченко з Тетяною Білик , яка до речі, була ще й сусідкою, Сергій Роєнко через декілька днів почав вести розмову на здогад про те, що треба б що-небудь робити в таку скрутну годину. Тетяна Білик  згодилась на цю пропозицію і додала, що вони вже щось роблять, хоч ще й замало, і назвала прізвище Василя Олещенка.

17 травня 1942 вони зібрались у будинку № 8 по вул. Деревенька (господарі будинку Іван Харченко і Ганна Харченко – тесть і теща Сергія Роєнка), Тетяна Білк, Василь Олещенко, Сергій Роєнко. Це були перші організаційні збори підпільної організації. Головував на цьому засіданні Сергій Роєнко, секретарював Василь Олещенко. На порядку денному були такі питання:

  1. Агітаційно-пропагандистська робота серед населення проти німецьких окупантів і їх посібників.

По цьому питанню було ухвалено: продовжувати прийом радіозведень Радінформбюро, розмножувати їх і розповсюджувати серед населення.

  1. Складання антифашистських листівок, і розповсюдження їх серед населення району.

Складати текст листівок доручено було Олещенку В.Г., а розповсюджувати їх – Білик Т.В., для чого залучити комсомольську молодь.

  1. Агітація серед населення проти добровільного виїзду до Німеччини і вступу до їх армії.

Всім членам організації (Роєнко С.П., Білик Т.В. і Олещенко В.Г.) залучити для цієї роботи комсомольську молодь, яку ретельно проінструктувати).

Агітаційна листівка про переваги роботи в Німеччині, що розповсюджувалася в Лебедині

Виконуючи рішення активу підпільної організації від 17 травня 1942, Тетяна Білик підібрала невелику групу молоді з комсомольців, відданих справі: Володимира Багуля, Олександра Кузьминського, Миколу Литвиненка і Юрія Лампака. На початку своєї організації, група займалась розмноженням зведень Радінформбюро. Зведення писались відруки научнівських аркушах чітким почерком. Вони ж і розклеювали зведення на парканах. Через деякий час, крім зведень, розмножували ще й листівки. Одного разу Микола Литвиненко сказав, що у нього є радіоприймач і він буде намагатися прийняти зведення. Спроба вдавалася на відмінно. З цього дня Литвиненко систематично приймав зведення і приносив до керівника групи Тетяни Білик, якою було організовано розмноження і розповсюдження. Таким чином, у підпільній організації було два радіоприймача – у Василя Олещенка і Миколи Литвиненка.

В кінці травня 1942 у Тетяни Білик  переховувалась від мобілізації в Німеччину колишня учениця лебединської школи №2 Антоніна Зелена. Одного разу вона сказала, що знає одного військовополоненого офіцера на прізвище Прошкін, відданого країні, який щось організовує, якусь групу, і що чи згодна була б Тетяна Білик познайомитись з цією людиною. Через деякий час вони домовились про зустріч у Лідії Олійник (комсомолка). На зустрічі, під час розмови, було встановлено, що у Василя Прошкіна є підпільна група молоді-комсомольців, мета якої всіма засобами і методами вести вперту боротьбу з окупантами допомагаючи армії подолати ворога. Така ж група була і у Тетяни Білик, тож Прошкін В.П. запропонував об’єднати зусилля двох груп,  допомагати один одному. На цьому дійшли до згоди і домовились через день знов зустрітись. На другому побаченні Василь Прошкін запропонував, щоб обидві групи, кожна окремо, прийняли клятву, текст якої він передав. Через декілька днів Тетяна Білик зібрала всю свою групу на квартирі Володимира Багулі, де перед групою прийняла сама клятву, а потім вже Тетяна Білик приймала клятву від кожного члена групи окремо. Під текстом клятви кожний член групи ставив свій підпис. Текст клятви такий.

Клятва народного месника

«Вступаючи у бойову молодіжну організацію «Народні месники», я даю клятву бути відданим до кінця своїй Радянській Батьківщині, своєму народу, і не шкодуючи життя боротися проти німецьких окупантів і їх лакеїв – буржуазних націоналістів.

Знаходячись у глибокому німецькому тилу, я клянусь чесно і самовіддано виконувати всі бойові завдання організації і всіма засобами сприяти підриву і розладу військової і економічної сили ворога.

На кожну дію і криваву вихватку фашистів в тилу і на фронті, клянусь відповідати підривами і підпалами військово-економічних об’єктів, псуванням і руйнуванням ліній зв’язку і шляхів сполучення.

За першим закликом організації «Народні месники», зі зброєю в руках, виступити проти ворога за честь Батьківщини, за сльози і кров нашого народу».

Клятву прийняли: Підпис.

Клятва підпільників в Лебедині

В червні 1942 на квартирі Тетяни Білик відбулося друге засідання підпільного комітету, на якому були присутні: Сергій Роєнко, Тетяна Білик, Василь Олещенко, Медіокритська В.А. (лікар поліклініки). На порядку денному були такі питання:

  1. Про залучення до підпільної організації молоді з членів ЛКСМУ.

Білик Т.В. доповіла про організацію підпільної групи молоді з числа комсомольців в складі: Багуля В.Г., Кузьминського О.В., Литвиненко М.М. і Ю. Лампак.

  1. Про організацію підпільної групи серед медичних працівників.

Медіокритська В.А. доповіла, що нею організована підпільна група з числа медичних працівників і радянського активу у складі: Тимофія Древаль – (працівник лікарняної аптеки), Олексія Загнойка (секретар поліклиніки), Скітцького (бухгалтер поліклініки), Глущенка (лікар), Олени Алехової (дружина офіцера Радянської Армії), Кузьми Руденка (завторгвідділом райспоживспілки). Ця група займалася видачею фіктивних довідок про хворобу молоді, яка підлягала відправці на роботу до Німеччини. З аптеки лікарні були взяті всі запаси цінних медикаментів та бинтів, які згодом були передані частинам Червоної Армії. Було видано чимало бюлетенів про непрацездатність тих, що працювали на роботах підлеглих німецькому командуванню. В кабінеті лікаря Медіокритської В.А. була організована неодноразова явка членів підпільної групи.

  1. Звіт про пророблену роботу і плани на майбутнє. Роєнко С.П. доповів, що завдяки зв’язкам з працівниками вело-майстерні вдалося добути 2 ручних кулемета, 28 гвинтівок і 3000 набоїв до них. Все це переховується в напівзруйнованому сараї по Пилипінський вулиці, господарі якого виїхали з Лебедина.

Білик Т.В. повідомила, що в Лебедині є ще одна підпільна група молоді, якою керує офіцер Червоної Армії Василь Прошкін. Ця група згодна об’єднатися з підпільною організацією міста для сумісних дій проти німецьких окупантів.

На початку липня 1942 на квартирі Тетяни Білик відбулося третє засідання підпільного комітету, на якому були присутні: Сергій Роєнко, Тетяна Білик, Василь Прошкін і Медіокритська В.А. На порядку денному були такі питання:

  1. Про організацію підпільного комітету.

Роєнко С.П. запропонував організувати Лебединський міський підпільний комітет в складі 5 чоловік. Персонально: Роєнко С.П. (голова), Білик Т.В., Прошкін В.П. Медіокритська В.А. і Коростіль  О.Д. (до війни був заввідмісцьгоспом). Пропозиція Роєнко С.П. була прийнята одноголосно.

  1. Поточні питання (звіти керівників підпільних груп Білик Т.В. і Медіокритської В.А.).

В цей період були залучені до підпільної організації Юрій Чернов (лейтенант, оточенець), Федір Михайлівський (колгоспник колгоспу ім. Леніна), Дмитро Іващенко, Андрій Хоменко, Михайло Рощин (військовополонений), Новиков (капітан, оточенець), Марія Павичева (вчителька с. Капустянці Синівського району), Копиця (директор Гудимівської семирічної школи) та інші.

Комітет постановив також приєднати до міської підпільної організації групу молоді на чолі з керівником Прошкіним В.П.

Будь-яке пересування громадян, навіть в межах району, було не можливе

Ще наприкінці липня 1942 підпільна організація м. Лебедина дізналася, що в с. Будилка також діють підпільники. Для розвідки і зв’язку з цією організацією комітетом була відряджена член організації з групи Роєнка С.П., будильчанка родом – Єлизавета Пономаренко. Проживаючи деякий час в с. Будилка, як гостя у своїх родичів, Єлизавета Пономаренко  встановила, що дійсно в Будильці є підпільна патріотична організація, якою керує Василь Карпов. Між іншим Єлизаветі Пономаренко добре відомий Василь Карпов, а Карпов дуже добре знає Пономаренко. Після неодноразових і тривалих розмов з Карповим, Пономаренко розповіла, що в Лебедині теж існує підпільна організація, і було б добре, коли Карпов В.Т. і керівник лебединської підпільної організації (прізвища Роєнка С.П. Пономаренко Є.А. доки що не сказала) побачились і домовились про взаємну допомогу і координацію дій, оскільки мета в обох організаціях одна – боротьба з окупантами.

Перше побачення з Карповим відбулося на початку вересня 1942 в с. Будилка, на квартирі у Марка Лазаровича Березки. На зустрічі були присутні: Василь Карпов, Сергій Роєнко, Марко Березка і Єлизавета Березка (господарі будинку). Василь Карпов відрекомендувався як керівник підпільної організації с. Будилки і одночасно – зв’язківець Линника О.М. і Устименка А.В. Карпов повідомив, що Линник О.М. і Устименко А.В. знаходяться в підпіллі і Карпов бачиться з ними майже щодня. Вони просили передати партизанам і всім підпільним організаціям – не робити до їхніх вказівок збройних суточок з окупантами, а займатись агітаційною роботою і готувати зброю. З тактичних міркувань Линник О.М. і Устименко А.В. не можуть побачитись ні з партизанським загоном, ні з керівниками підпільних організацій, а будуть передавати свої вказівки і розпорядження через Василя Карпова. На цьому побаченні було домовлено про зв’язківців поміж обома підпільними організаціями. Від міської підпільної організації були виділені зв’язківцями Лідія Роєнко і Єлизавета Пономаренко. Від Будильської підпільної організації Єлизавета Березка.

Незабаром після цієї зустрічі зв’язківець Будильскої підпільної організації передав прохання Василя Карпова передати для підпільної організації медикаменти, бинти, для льотного складу Червоної Армії обмундирування і валянки, а для Линика О.М. цивільний костюм і дещо з харчів. Бинти і медикаменти через декілька днів були відправлені в Будинку, передано також для Линника О.М. цивільний костюм, декілька смажених курей, пиріжки і коржі. Відносно нового обмундирування і валянок розпорядження Карпова В.Т. не було виконано через те, що добути або придбати такі речі в Лебедині було не можна.

Зв’язок поміж Будилкою і Лебедином весь час підтримувався через зв’язківців двічі або тричі на місяць. Василь Карпов весь час передавав розпорядження і вимоги тоном начальника, а Сергій Роєнко все намагався виконати, як підлеглий і одночасно домагався побачення з Линником О.М. і Устименком А.В. Карпов весь час відповідав, що ще не прийшов час коли Линник О.М. повинен об’явитись народу і про це своєчасно буде всім повідомлено.

Забігаючи трохи наперед слід сказати, що в цей час, про який йде мова, Линник О.М. спокійно проживав у глибокому тилу, десь за Волгою, і не думав і не гадав про партизанів або підпільну роботу проти окупантів. Устименко А.В. чесно виконував обов’язки партизана Лебединського партизанського загону з самого початку і до кінця і йому навіть не снилося, що про нього ідуть такі балачки між Лебединською і Будильською підпільною організацією. Ні Лебедин, ні Будилка не знали, мабуть, де знаходиться Линник О.М. чи Устименко А.В., а тому вели балачки навдогад. Можливо, що Карпов В.Т. і знав де знаходиться Линник О.М. (в глибокому тилу), але мав вказівки вести розмови так, щоб партизани і підпільники знали, що керує ними Линник О.М., а можливо і Линник О.М., від’їзджаючи з Лебедина попрохав інструктора райкому партії Карпова казати так, що він нібито тут з ними, з партизанами, керує ними через Карпова В.Т. і разом з усіма веде нещадну боротьбу з окупантами. Сказати зараз чому велись такі розмови, для чого і з якою метою, не можна. Взагалі цей період в житті підпілля дуже похмурий.

Продовження далі….

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут