Микола Анненков: історія портрету

0
661

До реставрації з Лебединського міського художнього музею імені Б.К. Руднєва надійшов «Портрет М.М. Анненкова», ХІХ ст., полотно, олія, 70х53 см, з написом на звороті «Портрет Н.Н.Анненков, с фотографии М.Петрова».

Микола Миколайович Анненков (1799-1865) – російський військовий і державний діяч, генерал від інфантерії (1858), член Державної ради. Навчався в Московському університетському благородному пансіоні, але курсу не закінчив, тому що хотів брати участь у фінальному розгромі військ Наполеона. Однак, лейб-гвардії Семенівський полк, у який він вступив, до бою при Ватерлоо не встиг. З 1821 р. М.М.Анненков служив у Преображенському полку, перебував ад’ютантом Великого Князя Михайла Павловича. У 1828 році йому було надане звання полковника. Супроводжуючи Великого Князя, він у тому ж році брав участь у турецькій кампанії, у військових діях з облоги фортець, зокрема Варни, за що був нагороджений Імператорським Орденом Святої Анни 2 ступеня з алмазами.

Під час придушення повстання в Польщі на початку 1830-х рр. М.М. Анненков перебував на посаді начальника штабу при загоні генерала барона Остен-Сакена і брав безпосередню участь у кількох експедиціях. У травні 1830 був нагороджений хрестом Імператорського Військового Ордена Великомученика і Побідоносця Георгія IV ступеня за керівництво операцією під м. Маріамполем, у якій було знищено кілька великих угрупувань повстанців, і понад 1000 осіб узято у полон.

У 1835 р., отримавши звання генерал-майора із зарахуванням до почту, Анненков через рік був призначений командиром лейб-гвардії Ізмайловського полку, пізніше – начальником штабу 6-го армійського корпусу, а в 1842 – директором канцелярії військового міністра. У 1850 р. йому було доручено контроль за військово-сухопутним і цивільним управлінням Західного Сибіру. За успішне закінчення ревізії він був нагороджений Імператорським Орденом Святого Благовірного Князя Олександра Невського.

З початком Кримської війни (1853-1855 рр.), коли зросла роль південних околиць Росії, над якими нависла загроза висадки десантів ворога, М.М.Анненков був призначений новоросійським і бессарабським генерал-губернатором. Він завершив зміцнення Одеси, яка витримала атаку з моря.

В епоху Великих реформ М.М.Анненков був призначений державним контролером (1855). На цій посаді він пробув 7 років, установивши ряд важливих нововведень, які поставили державний контроль на абсолютно новий шлях. Була прийнята нова система державного бюджету. У 1862 р. М.М.Анненков стає командувачем військами Київського військового округу і генерал-губернатором Південно-західного краю, у який входили три губернії.

“Портрет М.М. Анненкова”, сер. ХІХ ст. (із колекції ЛМХМ ім. Б.К.Руднєва), після реставрації. Реставратор – Ольга Бондар

Перебуваючи на посаді генерал-губернатора Південно-Західного краю, М.М.Анненков, на думку історика А.І,Міллера (Олексій Ілліч Міллер (нар. 4 вересня 1959) – радянський і російський історик. Доктор історичних наук, професор. Син історика І.С.Міллера), був одним з ініціаторів урядових заходів проти українського руху, що зароджувався, і одним з авторів Валуєвського циркуляра.

М.М.Анненков був «по-лицарськи» благородною людиною. Коли його родичів-декабристів повернули з Сибіру, він віддав їм усі статки, які колись у них були конфісковані.

Микола Миколайович Анненков помер від запалення легенів. Похований на кладовищі Воскресенського жіночого монастиря.

За своє життя М.М. Анненков отримав практично всі нагороди Російської імперії того часу та нагороди закордонних держав:

  • Імператорський Орден Святого Апостола Андрія Первозваного (далі Орден Андрія Первозваного);
  • Імператорський Одрен Святого Рівноапостольного Князя Володимира (далі Орден Володимира);
  • Хрест Імператорського Військового Ордена Святого Великомученика і Побідоносця Георгія IV ступеня (далі Орден Побідоносця Георгія);
  • Імператорський Орден Святого Благовірного Князя Олександра Невського (далі Орден Олександра Невського);
  • Імператорський Орден Білого Орла (далі Орден Білого Орла);
  • Імператорський Орден Святої Анни (далі Орден Анни);
  • Імператорський і Царський Орден Святого Станіслава (далі Орден Станіслава);
  • Орден «Virtuti military»;
  • Військовий Орден Марії Терезії (Австро-Угорщина) (далі Орден Марії Терезії) та інші.

У першу чергу звертаю увагу на те, що маємо не «копію», а повноцінний портрет, зроблений з літографії, далі поясню чому. І друге: художник досить вільно трактує зображення нагород, які відрізняються в різних зображеннях. Хоча трактування художника теж може існувати (воно не суперечить правилам носіння орденів Російської імперії).

На портреті – чоловік у військовій формі з еполетами, на яких зображення «шифровки» – «Н», генерал-ад’ютант почту імператора Миколи І, і первинне зображення, з якого робили картину, створене до 1855 року, коли М.М.Анненков був призначений новоросійським і бессарабським генерал-губернатором.

Ордени:

  • на шиї – Хрест Ордена Володимира першого ступеня;
  • на погрудді – т.зв. «у петлиці» – хрест Ордена Побідоносця Георгія IV ступеня (який ніколи не знімали);
  • за клапаном мундиру, імовірно, розташовано Військовий Орден Марії Терезії (Австро-Угорщина), який не зовсім добре прописаний;
  • на лівому боці мундира (згори) – Зірка (верхня) Ордена Володимира (біметалева: срібло-позолота), тому що за наявності орденської стрічки (про орденські стрічки буде сказано нижче) Орден Білого Орла (згідно зі статусами орденів) вона може бути нижче тільки, якщо є Зірка Ордена Андрія Первозваного;
  • на лівому боці мундира, але нижче за Зірку Ордена Володимира, – імовірно, Зірка Ордена Олександра Невського чи Зірка Ордена Білого Орла (можливі обидва варіанти).

Орденські стрічки в Російській імперії: усі ордени вищих ступенів мали орденську стрічку через погруддя. Але є відмінності розташування стрічок орденів: Андрія Первозваного, Володимира, Побідоносця Георгія та Станіслава йшли через праве плече на лівий бік тулуба. На кінцях стрічки був знак чи хрест ордена. У свою чергу стрічки орденів Олександра Невського, Білого Орла та Анни йшли через ліве плече на правий бік тулуба. У нашому випадку стрічка йде з лівого плеча та має темно-синій колір, який належить Ордену Білого Орла.

На первинних монохромних зображеннях йдеться про червоний колір стрічки Ордена Олександра Невського. (Стрічка Анни також червона, але із жовтими смужками з країв, і тому не вона зображена на портреті).

До первинних зображень можна зарахувати  т.зв. фотографію М.Петрова (?) та літографію з видання «Георгіївські кавалери та подвиги кавалерів Ордена Святого Великомученика і Побідоносця Георгія всіх ступенів, з оглядом їх служби та життя» Мамишева В.М. – періодичне видання. Є ще літографія з видання «Портретна галерея російських діячів», стр. 124, але ця літографія зображує М.М.Анненкова у більш літньому віці, без нагород.

Ордени з фотографії М.Петрова (?):

  • на шиї розташовано знак Ордена Білого Орла;
  • на погрудді – т.зв. «у петлиці» – Хрест Ордена Побідоносця Георгія IV ступеня (який ніколи не знімали);
  • за клапаном мундира розташовано Хрест Ордена Володимира;
  • на лівому боці мундира (згори) – Зірка (верхня) Ордена Володимира (біметалева: срібло-позолота);

на зображенні Ордени Володимира першого ступеня – цей орден  вищий за статусом за Орден Білого Орла й Орден Олександра Невського.

Орденська стрічка була червоного кольору (Орден Олександра Невського), бо коли б вона була темно-синьою, то знак Ордена Білого Орла мав би бути збоку на стрічці, а не на шиї.

А хрест Ордена Олександра Невського розміщувався на тулубі з правого боку.

На літографії видання В.М. Мамишева є одночасно й тотожність з картиною, і певні розбіжності. Особливо в зображенні орденів.

Ордени на літографії:

  • на шиї – знак Ордена Білого Орла;
  • на погрудді – т.зв. «у петлиці» – Хрест Ордена Побідоносця Георгія IV ступеня (який ніколи не знімали);
  • за клапаном мундира, імовірно, розташовано Військовий Орден Марії Терезії (Австро-Угорщина);
  • на лівому боці мундира (згори) – Зірка (верхня) Ордена Володимира (біметалева: срібло-позолота);
  • також на лівому боці мундира, але нижче за Володимира першого ступеня – імовірно, Зірка Олександра Невського чи зірка Ордена Білого Орла (можливо обидва варіанти; напевно це орденська стрічка червоного кольору Ордену Олександра Невського).

Чому саме орденська стрічка Ордена Святого Благовірного Князя Олександра Невського йдеться вище.

Імовірно, художник використовував під час створення картини зображення з видання Мамишева В.М., воно було більш доступним на той час. У зображенні є розбіжності, але таке трактування більш підходить до портрета.

Літографію до видання Мамишева В.М. малював П.Ф.Борель у літографії Е.Брандта.

Петро Федорович Борель (1829-1898) – російський живописець, аквареліст, літограф, портретист.

Освіту здобув, будучи учнем в Імператорській академії мистецтв по класу акварелі і літографії. Випущений з Академії 1855 року й отримав звання некласного художника акварельного портретного живопису за «Портрет  пані NN» і етюд «Голова старого». З кінця 1859 року в основному займався літографічними роботами в жанрі портрета. Помер у першій половині жовтня 1898 року в Санкт-Петербурзі.

Висновок

  1. Картина з Лебединського міського художнього музею імені Б.К.Руднєва «Портрет М.М.Анненкова» не є копією.
  2. Картину малювали з літографії П.Ф.Бореля у виданні Мамишева В.М.

А.М. Тілофєєв, молодший науковий співробітник наукового відділу інформаційно-видавничої та виставкової діяльності ННДРЦУ

З реставраційного паспорту № 4404 ж

Використана література:

  1. Мамышев В.Н. Георгиевськие кавалеры, и подвиги кавалеров ордена Св. Великомученика и Победоносца Георгия всех спеней, з обозрением их службы и жизни : периодическое издание / Всеволод Николаевич Мамышев. – 1861-1862, СПб. – Авт. Установлен по одноимен. Изд. 1869 г.
  2. Портретная галерея руських деятелей: [В 2-х т.]. – 1864-1865. СПб. – Т.1: 100 портретов. – 1865. – [10] с., 100 л. портр. Портреты: Анненков Николай Николаевич, Генерал-Адъютант, Генерал-от-Инфантерии.
  3. Анненков Н. Лист из издания А.Э.Мюнстера «Портретная галерея русских деятелей» (СПб., 1864-1869). Литография в паспарту. Размеры оттиска: 27,3х20,3 см.
  4. Карпович Е.П. Родовые прозвания и титулы в России. – СПб; М., 1886. – 1991.
  5. Шепелев Л.Е. Отмененные историей чины, звания и титулы в российской империи. – Л., 1977.
  6. Полное собрание законов Российской империи. Статуты Российских Орденов (Извлечение): Свод Учреждений Государственных, кн. 8, 1892 г.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут