Українська революційна пластика (1920-і рр.) Діндо Жозефіна Костянтинівна (1902-1953)

0
702

Порцеляна, полива, глазурування
В колекції: надходження до 1937  року

В українському мистецтві кінця 1920-х – початку 1930-х особливим явищем була творчість талановитої жінки-скульпторки польського походження Жозефіни Діндо. В її роботах образи ар-деко гармонічно поєднуються з конструктивізмом форм, втілюючись в яскраву та нетривіальну українську революційну пластику.

Народилася мисткиня у Варшаві, в артистичній сім’ї. В ранньому дитинстві залишилася сиротою. Навчалася у Ризі, пізніше в Харківському художньому інституті (1920-1926) у Бернарда Кратко, згодом чоловіка і творчого партнера. До 1933 жила в Одесі, потім – у Києві. Була членом Асоціації революційного мистецтва України (1927-1932). З 1927 брала участь у виставках. Працювала у галузях монументальної і станкової скульптури, декоративної пластики. Часто зверталася до жіночих образів, тяжіла до конструктивізму.

Серед її монументальних робіт: пам’ятник-погруддя Р.Люксембург (бетон, 1921, для Харкова), барельєфи для фасаду будинку Селянського са­наторію в Одесі (бетон, 1928). Вона також – автор ряду станкових творів, среди яких «Мати» (1926), «Де­легатка» (1927), «Портрет чоловіка» (1940-і роки). Працювала також на Городницькому фарфоровому заводі (1930-40-і ра­зом з чоловіком Б. Кратко). Викладала в Одеському (1930-1933) та Київському (1933-1937) художніх інститутах.

Діндо Ж.К. «Делегатка» (1927), «Посудниця» (1928)

Виховала ряд видатних діячів української скульптури, серед яких: Олександр Сорокін (1909-1981), заслужений діяч мистецтв Віктор Мухін (1914-1977) і Антон Чубін (1914-1997). Та справжню славу на просторах Радянської держави, їй принесли віртуозні твори станкової пластики: «Делегатка», «Посудниця», «Молочниця», «Жниця» (1927–1928, 1929-1930), виконані в гіпсі, а пізніше на базі Одеського художнього інституту та Городниці переведені у фарфор. Визнання до Жозефіни прийшло дуже швидко, в 25 років вона вже була знаменитістю.

Діндо Ж.К. «Делегатка» (1927), фаянс, полива

Найбільш відома її робота – «Делегатка» (1927), що демонструє світові нову пролетарську скульптуру. В цій роботі Жозефіна, моделюючи об’єм та геометризуючи форму, апелює до іконописних жіночих образів, та примушує по-новому звучати селянську тему, представляючи головну героїню вдумливою і мудрою жінкою. Вона не тільки здатна продовжувати рід, але є і соціально значущою людиною. Вичерпна ємність образу, його сила є гранично переконливою, ототожнюючи ідею сучасної жінки з відчуттям власної гідності, спроможної збагатити світ робітничого класу та селянства.

Розвиток цього образу Жозефіна Діндо втілила в інших своїх роботах: «Посудниця» (1928), «Молочниця» (1929), що стали вагомим внеском скульпторки у формування новітніх канонів пролетарського мистецтва. В них втілилася квінтесенція напрацювань Жозефіни, з урахуванням увібраних за кордоном тенденцій ар-деко та кубізму. Ці роботи – одна із верщин сміливих рішень мисткині, що спонукали до розвитку радянської скульптури. Саме з них почався відлік часу нової української революційної пластики. І сьогодні, через 90 років, вони зрештою оцінені з позицій дистанції часу, як неперевершені образи революції.

Діндо Ж.К. «Посудниця» (1928), порцеляна, полива

Тривалий час творчість Жозефіни Діндо, як і її чоловіка Бернарда Кратка (1884-1960) залишалася на периферії мистецтвознавства, та лиш, порівняно недавно, почала заново входити в український науковий обіг. Складності для дослідників додає той факт, що у 1937 після її арешту як польської шпигунки, майстерня художниці була розгромлена, а десятки скульптур та інших творів були знищені, як доробок «ворога народу».

Ближче познайомитися творами Жозефіни Діндо та іншими зразками радянського агітаційного фарфору 1920-х – 1930-х років можна в Лебединському міському художньому музеї імені Б.К. Руднєва. Музей знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81. 

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ

За матеріалами:

  1. Білокінь, С. І. 2016. Бойчук та його школа. Київ: Мистецтво.
  2. Довжик, А. І. 2017. Репресії проти жінок-викладачів вишів (за матеріалами архівно-слідчої справи Жозефіни Діндо). Грані. № 3 (143). С. 76–86.
  3. Митці України, 1992. Енциклопедичний довідник за редакцією А. В. Кудрицького. Київ: Українська енциклопедія. С. 331.
  4. Пантеон зодчих Лук’янівського некрополю, 2008. Біографічний довідник. Київ: «3 Медіа».
  5. Польща та Україна у тридцятих — сорокових роках ХХ століття: невідомі документи з архівів спеціальних служб, 2010. Т. 8. Великий терор: польська операція 1937–1938. Ч. 1. Варшава; Київ.
  6. Петров, Н. 1997. «Польская операция» НКВД 1937–1938 гг. Репрессии против поляков и польских граждан. Москва: Звенья. С. 41–43.
  7. Словник художників України, 1973. Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії. С. 119.
  8. Шаповал, Ю. 2013. Україна в добу «Великого терору»: етапи, особливості, наслідки. Політичні репресії в Українській РСР 1937–1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації. До 75-річчя «Великого терору» в СРСР: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, м. Київ, 15 березня 2012 р. Київ: ІІУ НАН України. 456 с.
  9. Школьна, О. Пластика Жозефіни Діндо в художніх збірках України. [Online]. Available at: http://be-inart.com/post/view/704

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут