Натхненні музикою: музичні мотиви в експонатах Лебединського художнього музею

0
872

В Лебединському художньому музеї є досить цікаві експонати, в яких виразно прослідковуються мотиви, повязані з музичними образами. До найбільш давніх з них належить декоративна шафа – один з типових предметів поміщицького побуту ХVIII – ХIХ століття.

Старовинні меблі завжди надавали інтер’єрам будинків особливий шарм, художній зміст, оригінальність, аристократизм — властивості, безсумнівно, характерні і для їх  власників. Маючи віисоку художню та матеріальну цінність, вони часто переходили у спадок, покоління за поколінням вбираючи в себе енергетику часу.

Особливо цінними серед них були меблі виконані у техніці маркетрі – різновиду інкрустації по дереву. Цю техніку часто називають дерев’яною мозаїкою. Збирають її зі шматочків шпону різних порід деревини, відмінних за кольором і фактурою. Це мистецтво виникло в Європі та у XVIII столітті поширилося на Схід.

Такі меблі були дуже яскравими і дорогими. Майстри полюбляли застосовувати різноманітну за кольором деревину, яка контрастувала з чорним деревом. Освоїти цю техніку було надзвичайно складно.

ШАФА З КВІТАМИ (кін. XVIII ст.) 125,5  х 48 х 111 см/ Чорне дерево, бронза, маркетрі/
В колекції: до 1937  року

Серед шедеврів такого складального мистецтва, особливе місце в Лебедині займає шафа з квітами, що зберігається у художньому музеї. Виконана із чорного дерева, у стилі раннього класицизму, вона являє собою повернення до симетрії та створення враження ясності і спокою. В ній підкреслюється конструктивний принцип, а декоративне оформлення не маскує, а підсилює ясність конструкції. Позолота та фарбування поступилися фактурі дерева, а прикрасами служать бронзові накладні медальйони та орнаменти.

Невисока шафа на коротких ніжках має чорну гладку поверхню із ступінчастою, у вигляді карнизу, торцевою частиною, на якій лежить смуга бронзового візерунку. Фриз із виступаючою вперед середньою частиною оброблений напівкруглою бронзовою смужкою лаврового листя перевитого стрічкою. Передня його частина – кришка шухляди покрита маркетрі у вигляді квіткового орнаменту.

В середині шафа має полицю і закривається дверцями чорного кольору. З зовні дверцята мають інкрустовані візерунки, у вигляді кошика з квітами на зав’язаній бантом стрічці. Зліва та з права від дверцят, на чорному тлі – вузькі вертикальні маркетрі у вигляді квіткових гілок з музичними інструментами. Таке поєднання в орнаменті було характерно у декоративному мистецтві уже в добу бароко. На нотних листках  розташовані ноти, але майстри не ставили перед собою задачу відтворити з них якусь цілісну мелодію. Так що тут вони є лише традиційним елементом декору.

Потрапила шафа до музею з одного із лебединських поміщицьких маєтків.

Агафонов Євген Андрійович (1879-1955) “Портрет Б. Руднеа / Біля рояля” (1901)
Розмір: 64 х 52 см. Полотно, олія. В колекції: з 1972 року

Видатний майстер живопису та один із найяскравіших представників українського модерну – харківський художник і мистецтвознавець Євген Агафонов належав до числа тих митців, чиї роботи продовжують привертати увагу не тільки своєю самобутністю, а й певним колом тем та образів. Його творчість багатогранна і різнопланова, як і він сам.

Серед великої кількості пейзажів, натюрмортів, графічних творів в декоративній манері з використанням українських народних мотивів у Агафонова є портрет його друга та соратника Бориса Руднєва. Робота виконана в дусі епохи, динамічною і бентежною. Художник доклав максимум зусиль, щоб «Портрет Руднєва» став віддзеркаленням і зовнішності, і глибоких філоософських поглядів мудрої людини та справжнього товариша.

До постаті свого близького друга художник звертався двічі. У музеї знаходиться два портрета Руднєва. Один з них зображує портретованого біля рояля. Щоправвда, самого інструмента на полотні не відно — художнику було важливіше передати  настрій глиболої задуми, викликаної, очеквидно, звуками музики.

За характером свого дарування Агафонов був ліриком і це добре видно на портреті Бориса Руднєва. Портрет вирізняється композиційним лаконізмом, властивим всім портретам цього періоду. Очевидно, художник враховував основні  принципи сучасних йому напрямків. Темні, приглушені тони покликані передати відчуття глибокого прихованого і зовні ніяк не помітного драматизму. Таким був Руднєв і в житті: небагатослівний, закритий для сторонніх. Фігура Руднєва накреслена скупо, ніби одним розчерком. На полотні немає жодної деталі, що відволікала б від сприйняття його «героя». Вугласті контури його постаті ніби передають внутрішній неспокійний душевний стан людини, заглибленої у свої нелегкі роздуми. 

У  залах, де представлені експонати радянського періоду, привертають  до себе увагу вироби «малої пластики» –  це колекція  глиняних свистків, що продовжують традиції  таких іграшок ще з трипільської культури. Мимоволі згадуються рядки Оксани Забужко:

А ти собі — свистун. Гарячий вальок глини
З слідами дотиків, глибоко вмяттих в плоть.
Свистиш, мов на пожар, коли крізь тебе рине
Потік повітря, вдихнутих рот в рот.

Гончарні вироби народного майстра Керибасова

У виробах народного майстра Керибасова втілено традиційні для народного світогляду образи, що дійшли до нас з глибокої давнини: «Вершники», «Берегиня», «Коник», «Півник». Вони у часи предків служили не лише дитячими іграшкми, але були своєрідними оберегами, служили дитині елементами пізнання світу. В тій же вітрині знаходиться  жартівливий «оркестр народів СРСР», як називали колись оркестри народних інструментів. У них дійсно грали, на тих інструментах, що представлені в іграшковій колекції: балалайка, гітара, бандура, домра. В тій же вітрині знаходиться і невеличка гіпсова фігурка скрипачки.

Морозова Ганна Никифорівна (нар 1910- ?) “СКРИПАЧКА” (пер. пол. ХХ ст.). Розмір: 12 х 12 х 7,5 см. Гіпс. В колекції: з 1951 року

Справжнім дарунком до Дня козацтва у 2019 році стало повернення після реставрації до Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва скульптури (горельєфне панно) Костянтина Володимировича Куликовського (1892-1942) «Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1920. Створений горельєф за композицією відомого історичного полотна Ї.Ю. Рєпіна, 175-річний ювілей якого недавно відзначала культурна громадськість.

Куликовський Костянтин Володимирович (1892-1942) «Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1920. Горельєф, теракота

Понад тридцять років, розбитий на кілька уламків, керамічний твір чекав на своє відродження. І лише в 2018 році, завдяки співпраці між художніми музеями та відповідно до Державної програми по збереженню національної культурної спадщини, скульптурний твір потрапив на реставрацію до майстерні Сумського обласного художнього музею імені Никанора Онацького.

Для лебединського музею скульптура «Запорожці пишуть листа турецькому султану» – це не лише скульптурне зображення всесвітньовідомого художнього твору, а й частинка історії міста Лебедина. Все тому, що Костянтин Куликовський – лебединський майстер народної творчості. В 1942 році він загинув у таборі для військовополонених Форелькруг, що в роки війни функціонував на території Німеччини.

Костянтин Володимирович Куликовський (1892-1942) закінчив Київське художньо-керамічне училище, крім кераміки, займався різьб’ярством, грав на бандурі, писав картини та вірші. Тож і на панно виразно видно бандуру між іншими традиційними предметами козацького робуту. В творчості майстра недаремно переважала українська тематика: «…чумак з волами у дорозі, садок вишневий коло хати, козак з бандурою в степу, невеликі погруддя видатних діячів літератури і мистецтва».

Кавалерідзе Іван Петрович (1887-1978) “ПОРТРЕТ МАРКА КРОПИВНИЦЬКОГО” (1963). Розмір: 75 х 75 х 52 см. Оргскло. В колекції: з 1981 року

В експозиції музею знаходиться такаож портрет корифея українського театра Марка Кропивницького, роботи Івана Кавалерідзе. Наш видатний земляк може назватися одним з провідних майстрів «Монументальної пропаганди». Ссаме завдяки йому окрасою українських міст стали постаті видатних діячів української історії та культури: Сковорода, Шевченко, княгиня Ольга. Тож, у творчому доробку Великого Майстра численні пам’ятники і скульптури у різних частинах України. Серед них, одна – в Лебедині.

З 1981 року в лебединському музеї експонується скульптурний портрет видатного українського актора, «батька українського театру», режисера та поета – Марка Лукича Кропивницького (1840-1910). Можна стверджувати, в даному випадку і автора, і його модель споріднює уіверсальнсть їх мистецького обдарування. Кавалерідзе в історію української культури ввійшов, як скульптор, драматург та кінорежисер. Марко Кропивницький залишив свій слід в історії українського театру не лише як актор, режисер, драматург, але й композитор. Написаний ним «Солов’їний романс» досі входить в репертуар багатьох співачок колоратурного сопрано. Дует «Де ти бродиш, моя доле» користувався великою полулярністю у колах міської демократичної інтелігенції позаминулого столітя. Ним була написана музика до власного водевілю «Пошилися в дурні». Багато років у репертуарі трупи зберігалася вистава «Українські пісні в лицях».

Бюст із оргскла зображує чоловіка із надзвичайно виразними рисами обличчя та густими вусами. Зачесане назад волосся відкриває високий лоб. Проникливий погляд та ледь помітний нахил голови підкреслюють природний розум та багатий внутрішній світ. Доповнюють образ руки схрещені на грудях. На мізинці правої руки перстень. На зворотньому боці постаменту підпис «Кавалерідзе, 63».

Скульптурний твір виконаний у стриманих формах, відзначається узагальненістю фігури та відсутністю побутових деталей. Хоча скульптура відносно невелика, проте, вражає монументальністю та гармонійністю. У створенні образу митця відсутня офіційна парадність. Зображення сповнене виразу спокійної врівноваженості та стриманої енергії. У фігурі Кропивницького – суворий лаконізм, що створює образ сильний і мудрий.

Ця робота стала кульмінацією тривалих шукань Кавалерідзе на шляху пластичного відтворення образу геніального актора.

Білінський Ігор (нар. 1963), Білінська Елеонора (нар. 1962) “ІКОНА КОЗАЦЬКА ПОКРОВА” (1991). Розмір: 61,35 х 45,5 см. Скло, олія, туш. В колекції: з 1993 року

Мистецтвознавці часто відзначають, що українське «наївне»| мистецтво є унікальним соціокультурним явищем, котре зародилося в колективній свідомості народу і розвивалося поряд зпрофесійним. Воно має міцні фольклорні корені й тісно пов’язане з народним мистецтвом, що обумовлює його національну самобутність.

Важливою складовою такого мистецтва є малярство на склі, котре поширилося в ХІХ ст. переважно в західних регіонах. Мало воно два напрямки: світський та релігійний. При цьому, іконографічний зміст релігійних образів на склі більше пов’язаний з народним світоглядом, аніж з церковними канонами. Прекрасним зразком такого малярства є ікона на склі львівських майстрів Ігоря та Елеонори Білінських – «Козацька Покрова».

Варто відзначити, що в творчості Ігоря та Елеонори трактування іконографічних образів набуває ознак ідентифікаційного коду, який допомагає етнічному та частково естетичному відмежуванню від впливів сусідніх культур. Білінські часто запозичують окремі сюжети, іконографічні схеми від народної картини і подають їх через призму власного світобачення, надаючи картинному простору – умовного характеру, застосовуючи предметно-орнаментальні метафори та символи, що добре помітно на «Козацькій Покрові».

Сюжет «Покрови Пресвятої Богородиці» надзвичайно популярний в українському іконописі. Адже у запорозьких козаків був особливий культ Богородиці-Покрови як заступниці та захисниці від ворога. Головна січова церква завжди була на честь Покрови, а її ікона була в кожному козацькому курені.

У Білінських зображення Богоматері подано у вінці рожево-червоного кольору, із золотавим німбом. Вона, ніби обіймає групу ростових фігур із семи чоловік меншого зросту, серед яких козак у гетьманському блакитно-синьому вбранні, з булавою. А за ним видна постать кобзаря з хлопчиком-поводирем. Цікаво, що оптичні можливості скла мають властивість створювати певну ілюзію багатомірності світла. Тому підсилена пишним квітковим обрамленням омофору Божої Матері, яскравим фоном і насиченим колоритом, «Козацька Покрова» на склі, наче сповнюється божественним сяйвом.

При цьому художні особливості «Козацької Покрови», такі як, колорит, контрастність козацьких та селянських образів, шат Богоматері, лінійна різноманітність і віртуозність, простота й водночас виразність форм, «сяюча» декоративність – все це сприяє її сучасному звучанню. В ній «примітив» вже не є способом світобачення, а певним прийомом, фактором стильового збагачення в системі образотворчої культури.

Мордовець Андрій Микитович (1918-2006) “ПОРТРЕТ БОРИСА ГМИРІ” (2002). Розмір: 110 х 83 см. Полотно, олія. В колекції: з 2015 року

Хоча сьогодні голос Бориса Гмирі можна почути лише на платівках, його талант і творча постать продовжує зачаровувати та надихати нові покоління молодих співаків, артистів, музикантів та художників по всьому світу. Серед них – Андрій Мордовець. Як і Гмиря, Мордовець родом із Сумщини, проте, майже все своє життя прожив на Чернігівщині, де його пам’ятають як людину глибокої і цілісної натури, закоханої у життя і мистецтво.

Образи Андрія Мордовця завжди дуже життєві і переконливі. Художник досконало знав своїх героїв, їхні зовнішні риси, етнічний типаж, манери, рухи, особливості їхнього внутрішнього світу і психології. Ця безумовна достовірність образів, влучна спостережливість і оригінальна техніка становлять примітні риси обдарування Мордовця.

У своїх роботах майстер прагнув виявити й особистісні якості портретуємих. Неактивні в просторі, моделі Мордовця, напрочуд, виразні у ледь вловимих оком відтінках прихованого життя душі. Це помітно і в «Портреті Бориса Гмирі», де художнику вдалося домогтися високого рівня композиційної злагодженості між головним об’єктом та складним загальним фоном картини.

Поясне зображення вже не молодого чоловіка, який досяг вершини свого творчого розквіту, подане у фас, з легким нахилом вправо. Елегантний метелик на білій сорочці та концертний піджак доповнюють образ Великого оперного співака. Високе чоло, обрамлене сивіючим волоссям, підняті густі брови – увиразнюють відкритий, живий, лагідний погляд очей, спрямований на глядача.

У постаті  портретованого зримо відчутна пластична енергія, що немов осяває образ з середини. Мордовцеві вдалося досягти романтичного, бентежного внутрішнього руху, показати плин зосереджених думок Великого співака. Мінливість м’якої, струмливої світлотіні ще більше підкреслює враження народження пульсуючої думки.

В надзвичайно колоритному фоні портрету присутні фольклорні елементи тисячолітньої історії України, що слугували життєдайним джерелом його генію. Тут і козак із шаблею (одразу згадується геніальне виконання співаком партії Тараса Бульби у лисенківській опері), український рушник, гілочки калини, лелека, квіти соняха, вітряк і собор. Вони живили його талант, а він їх палко кохав і прославив на весь світ. Завершують побудову фону промені сонця, музичні інструменти, нотні знаки та грамплатівки, що служать в даному випадку – атрибутами його професії.

 Ще два полотна повязані, кожне по своєму, з світом української музичної культури. Це полотно охтирського художника Сергія Степанова «Козак Грицько», що є авторським сприйняттям одноіменної народної картинки XVIII століття  – вона зберігається у львівському музеї етнографії та побуту і є в свою чергу варіацією традиційного образа козака Мамая. На полотні образ козака набуває рис монументальності, поєднує в собі конкретні індивідуалізовані риси із традиційними символами «мамаївських» образів — кінь, шапка, мисливський ріг. Гармата, що служить ніби підніжжям для постаті козака –  це вже деталь саме XVIII століття.

Символікою історичного узагальнення долі українського народу пронизана картина «Апостоли старої України». Весь її простір займають три знакові для української історії постаті – селянин, козак з люлькою та кобзар. Саме ці три соціальні верстви несли на собі основний тягар нашого національного буття з його дуже нелегкими випробуваннями.

Отже, на багатьох полотнах музею музика є одним з повноправних «героїв» мистецьких образів різних століть. Ці полотна, можливо, не лише зачарують уважного відвудувача своєю красою, але й «забринять» в його уяві прекрасною гармонією фарб і звуків.   

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ (м. Лебедин)
Ганна Приходько, музикознавець (м. Суми)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут