Пам’ятники Лебедина: Меморіальний комплекс у сквері Воїнської слави

0
952

(вул.Першогвардійська)

До Меморіального комплексу входить: Братська могила партизанів громадянської війни 1918 – 19 та радянських партизанів Другої світової війни, 1941; Братська могила радянських воїнів, 1941, 1943 та могила Мантурова М.І., 1940.

У першій братській могилі поховано трьох партизанів партизанського загону під командуванням Харитона Фролова, що діяв з квітня 1918 по січень 1919 у Лебединському повіті та 13 партизанів партизанського загону під командуванням Кіндрата Карпова, що діяв у Лебединському районі з жовтня 1941 по травень 1942.

Братська могила партизанів громадянської війни 1918 – 19 та радянських партизанів Другої світової війни, 1941

Напроти першої могили в одиночній могилі похований Мантуров Михайло Іванович (1904-40) – військовий льотчик, майор, начальник Лебединської військового гарнізону у 1939-40, командир авіаполку швидкісних бомбардувальників, депутат Сумської обласної ради народних депутатів, учасник радянсько-фінляндської війни, кавалер ордена Червоної зірки, який помер у військовому шпиталі м. Харкова після хірургічної операції.

Могила Мантурова М.І., 1940

Ліворуч від обох могил, у глибині скверу у третій могилі поховано 118 радянських воїнів, які загинули у вересні – на початку жовтня 1941 під час оборони міста від німецьких військових частин підрозділами 21-ї армії та під час визволення міста наприкінці лютого – на початку березня 1943 підрозділами 100-ї стрілецької дивізії 40-ї армії і 19 серпня 1943 підрозділами 52-го стрілецького корпусу у складі: 161 -ї і 309-ї стрілецьких дивізій, 14-ї винищувальної бригади; 2-го танкового корпусу у складі: 26-ї й 99-ї танкових бригад, 58-ї мотострілецької бригади, 15-го окремого гвардійського танкового полку прориву, 202-го танкового полку прорив, а також воїни, які померли від ран у дислокованих тут шпиталях: 6046, 5161, 1404,2676, 2035, 1067, 3502, 1111, 596, 2201 у період з серпня 1943 по 5 червня 1945.

Братська могила радянських воїнів, 1941, 1943

Відомі прізвища 114 воїнів та 13 партизанів. Серед похованих – Герої Радянського Союзу Микола Бєлозерцев (10.01.1944, посмертно) та Анатолій Волох (17.06.1943, посмертно).

Бєлозерцев Микола Олександрович [1910, с. Великий Карай (нині Романівський р-н., Саратовська обл. Російська Федерація) – 17.08.1943, м. Лебедин] народився в селянській родині. Рано втративши батьків, виховувався у дитбудинку м. Балашов Саратовської обл. Закінчив робфак, був робітником. У Червоній Армії з 1941.

З 1941 на фронті. Командир взводу пішої розвідки 955-го стрілецького полку 309-ї стрілецької дивізії 40-ї армії (Воронезький фронт), старший сержант. З бійцями захопив 15 полонених, які надали цінні відомості про дії військ на південний захід від м. Суми. 17.08.1943 його розвідувальний взвод знищив до сотні солдатів і офіцерів противника, захопив гармату, міномет, ручний і 4 важких кулемети, боєприпаси та інші трофеї. Особисто сам командир знищив 10 противників, а 4-х доставив у штаб полку.

Микола Миколайович Білозерцев (праворуч) – син Героя Радянського Союзу Миколи Олександровича Білозерцева, 2010 на мітингу до Дня перемоги в Лебедині

Повертаючись із нічної розвідки, підірвався на ворожій міні і помер. Нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапору, медалями. У Балашові його ім’ я носить вулиця та школа-інтернат, біля будинку якої встановлено стелу.

Волох Анатолій Олександрович [1917, м. Мінськ (Республіка Білорусь) – 21.08.1943, м. Лебедин] народився в родині залізничника. Закінчив ПТУ залізничників. Працював на вагоноремонтному заводі. У Червоній Армії з 1941. Розвідник-танкіст 12-го окремого розвідувального батальйону 2-го танкового корпусу 40-ї армії (Воронезький фронт), сержант. 21.08.1943 у районі м. Зіньків (Полтавська обл.) з групою розвідників атакував автоколону противника, знищив двох і полонив одного офіцера. Загинув у бою при розвідці підступів до Дніпра. Нагороджений орденом Леніна, 2 орденами Червоного Прапору, медалями. Його ім’ я носять вулиці мм. Мінськ та Лебедин.

Останки червоних партизанів доби громадянської війни були поховані у Троїцькому саду (нині сквер Воїнської слави) ще до початку Другої світової війни. У вересні 1943 останки радянських партизанів загону Кіндрата Карпова були переховані в одній братській могилі з червоними партизанами загону Харитона Фролова. У червні 1946 над братською могилою партизанів встановлено залізобетонний обеліск. У 1967 встановлено бетонну надгробну плиту, а 19 липня 1969 її замінено бетонною скульптурною композицією (3,6 м) – партизан, який підтримує пораненого бійця (автор – ск. Я.Красножон) на цегляному постаменті (1,2 х 1,5 х 0,65 м). В надгробну плиту вмурована гранітна дошка з меморіальним написом та прізвищами партизанів.

У 1940 на могилі Михайла Мантурова встановлено залізобетонний обеліск із вмонтованим у нього гвинтом авіаційного пропелера. У 1963 встановлено новий цегляний оцементований обеліск (3,62 м) на основі (2,7 х 0,6 м).

Поховання радянських воїнів – учасників боїв за Лебедин – відбувалися у різних місцях міста восени 1941, у лютому-березні 1943 та із серпня 1943 по червень 1945.

15 квітня 1952 останки 115 чоловік були покладені у 14 домовинах і переховані у братській могилі у Троїцькому саду (нині – сквер Воїнської слави). У 1963 на могилі встановлено залізобетонну скульптуру воїна (2,67 м) на цегляному потинькованому постаменті (1,47 х 2,16 м) на основі (3,25 х 0,35 м). На фасадній частині постаменту – чавунна дошка з меморіальним написом. Перед скульптурою – бетонна надгробна плита, на якій під кутом встановлено 4 чавунні дошки з прізвищами воїнів, 2 чавунні дошки напівкруглої форми з меморіальним написом і 1 чавунна дошка з рельєфним зображенням ордена на тлі стрічок.

Художній музей, за матеріалами

  1. Білик О.В. «Вітчизняна війна на Лебединщині (1941 – 1943 рр.) / О.В. Білик. – Лебедин, 1961. – С. 50-57.
  2. Військово-медичний музей МО Російської Федерації. Книга поховань померлих у 2676, 1111, 1404, 1067 ЕШ.
  3. Герои Советского Союза: краткий биогафический словарь. – М., 1987. – Т. І. – С. 143, 283.
  4. Гриченко И.Т. «Подвиг: Документальные очерки о Героях Советского Союза» / И.Т. Гриченко, Н.М. Головин. – Х., 1975. – С. 339-340.
  5. ДАСО, ф. Р-685, оп. 1, спр. 264, арк. 1-2; ф. П-4, оп. 3 П, спр. 243, арк. 8-14; спр. 228, арк. 323-324.
  6. Дудченко К.М. «Лебедин: історико-краєзнавчий нарис» / К.М. Дудченко, В.Є. Тичина. – Х., 1974. – С. 25, 27, 29-30, 46.
  7. Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. – К., 1973. – С. 361, 364-365.
  8. Ішла війна народна. З історії Лебединщини: збірник. Вип. 5-й. – Лебедин, 1994. – С. 37-39.
  9. Освобождение городов. – М., 1985. – С. 139.
  10. Памятники истории и культуры Украинской ССР: каталог-справочник. – К., 1997. – С. 465.
  11. Паспорти військових поховань Сумського обласного військкомату. Облікова картка № 901.
  12. Ткаченко Б.І. «Лебедія: історичні нариси». У 2-х кн. Кн. І-а. / Б.І. Ткаченко. – Суми, 2000. – С. 218, 225-228, 234;
  13. ЦАМО РФ, ф. 335, оп. 5113, спр. 3, арк. 40-41; ф. 203, оп. 2889, спр. 5, арк. 94; оп. 2843, арк. 25, 510.
  14. Шкурко М. Цветы майору Мантурову /М. Шкурко, Г. Коваленко // Життя Лебединшщини. – 2001. – 4 квітня.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут