Залами художнього музею: радянське мистецтво

0
616

Продовжуючи віртуальний тур по Лебединському міському художньому музею імені Б.К.Руднєва, запрошуємо читачів газети «Життя Лебединщини» познайомитися із п’ятим залом – «Мистецтво 20-40-х років ХХ століття» або «Залом соцреалізму». І знову нашим гідом у цій подорожі стане директор музею Андрій Гєльмінтінов, який детально розповість про експонати цієї зали.

Проте, перш ніж перейти до самої експозиції, доцільно ненадовго зупинитися на оцінці історичного контексту. Останніми роками все частіше і частіше постає питання «Що робити з радянською мистецькою спадщиною?». «А ми відповідаємо – «Нічого!», наголошує Андрій Акрямович. Вона вже є спадщиною, ми не маємо права з нею взагалі щось робити. Подобається вона нам чи ні — це частина нашого минулого, в якому ми жили. Перед тим, як критикувати радянське мистецтво, уявіть, в яких умовах тоді працювали  радянські, а серед них – і українські художники. Якими були вимоги, якою була цензура!».

Зала №5 “Мистецтво 20-40-х років ХХ століття”
Зала №5 “Мистецтво 20-40-х років ХХ століття”

Сьогодні твори радянського мистецтва поступово зникають з експозицій або нищаться. Тому «Зал соцреалізму» Лебединського художнього музею наразі є одним із небагатьох місць в Україні, де можна побачити так зване «незручне мистецтво». Можливо, завдяки таким протиріччям, екскурсія п’ятою залою подарує не лише естетичну насолоду, а й змусить замислитися та подивитися під іншим кутом зору на мистецтво тієї доби.

Відкривають залу пейзажні роботи майстрів старшого покоління: «Село Карачівка» Миколи Бурачека, «Хата в Стецьківці» Івана Їжакевича, «Етюд» Леонарда Туржанського, «Перед грозою» Фотія Красицького. Їх сонячний живопис, сповнений національного колориту, відтворює красу рідної природи. Своїм оптимізмом, красою і життєрадісним настроєм вони вселяли віру в краще життя.

Іван Їжакевич «Хата в Стецьківці»

Розглядаючи полотна, наближаємося до чи не найбільших робіт музею (160 х 210 см) – одного із найвидатніших представників соціалістичного реалізму, відомого українського майстра жанрового живопису Семена Прохорова (1873-1948) «Гурток Червоного Хреста» (1936) і «П’ятихвилинка в панчішному цеху» (1937). «Прекрасно володіючи арсеналом академічної школи, який художник отримав, навчаючись в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, а пізніше, в Петербурзькій Академії мистецтв у Рєпіна, – розповідає Андрій Гєльмінтінов, – Прохоров знайшов нові можливості збагачення свого творчого потенціалу, оперуючи насиченими кольорами, контрастом  яскравих сполучень та реалістичною манерою передачі людських образів. Не так давно, обидві роботи були реставровані, за сприяння депутата Сумської обласної ради Валерія Чалого, та отримали нові рами (в стилі 30-х рр. ХХ ст.), виготовлені Сергієм Букатою».

Семен Прохоров (1873-1948) «Гурток Червоного Хреста», 1936

Протягом останніх років мистецтвознавці, колекціонери та нащадки художників поступово відновлюють справжню історію українського мистецтва 1920-1930-х рр. Крок за кроком вони повертають із небуття імена, що зникли у вихорі буремних подій першої половини ХХ століття. І серед таких художників, чия творчість недавно була заново відкрита для світу мистецтва, все більше уваги привертає ім’я А.В. Лісовського, чий творчий шлях пролягав через ці драматичні десятиліття. У його віднайдених роботах майстерно передані не тільки дух епохи, а й відчуття тривоги періоду становлення тоталітарної ідеології у мистецтві.

«Лісовський неперевершений майстер портрета, хоча працював і у жанрі пейзажу та натюрморту, – веде далі директор музею. Його цікавило не красиве обличчя, а характер людини, – «Портрет матері» (1930-і рр.). Рука талановитого митця помітна і в «Натюрморті», де приглушена кольорова гама чудово передає просту красу предметів, оточуючих людину в повсякденному житті».

А. Лісовський “Натюрморт”, І пол. ХХ століття

Особливістю «Натюрморту» Лісовського є те, що він певним чином перегукується із традиційним «хмільним натюрмортом», який виник на початку ХХ століття. Головним сюжетом його був традиційний гастрономічний набір – хмільний напій серед різноманітних закусок, де першість завжди залишалася за оселедцем. У наш час тема «хмільних натюрмортів», як і раніше – актуальна, оскільки в ній сьогодні теж часто вбачають і правду життя і правду мистецтва.

Микола Глущенко “Жнива”, 1947

Темі «щасливого» колгоспного життя на селі присвятили свої твори «Колгоспний пейзаж» Вольф Могилевський і «Жнива» Микола Глущенко. Обидві картини захоплюють своєю легкістю, витонченістю поєднань кольорів, радісним світосприйманням. Водночас це типові витвори соціалістичного, вірніше – міфологічного, реалізму.

Вольф Могилевський «Колгоспний пейзаж», 1934

Разом із живописцями, що прийшли зі старшої реалістичної школи, активно виступали митці середнього й молодшого поколінь, що в деякій мірі протиставляли своє мистецтво соцреалізму. Серед  таких художників Василь Сварог «Біля лампи» (1930). Його роботу відзначають багатий колорит, блискуча техніка, легкість виконання, свіжість та привабливість жіночого образу.

Василь Сварог «Біля лампи», 1930

«У залі наявні твори, присвячені темі Другої світової війни, – продовжує Андрій Гєльмінтінов. – Це «Юні патріоти» (1946) Федора Решетнікова, «На німецьку каторгу» Віктора Монахова, скульптура «Партизан» Кирила Діденка.

Уваги потребує й тема репрезентації життя простих людей – приміром «Школярка» (1946) Сергія Григор’єва.

Тож, це все потрібно показувати й обговорювати, щоб нарешті вирішити, як жити зі складною історією і «незручною спадщиною».

Федір Решетніков «Юні патріоти», 1946

У залі чимало скульптур із бронзи, гіпсу, дерева.

Можна там побачити і вишукані порцелянові вироби різноманітних фарфорових заводів, які нині вже не працюють: «Рибалки у човні» Артіль «Керамік», радянський агітаційний фарфор Городницького фарфорового заводу, тощо.

Завершують експозицію – меблі у стилі модерн.

“Радянський агітаційний фарфор” (1930-1934) Городницький фарфоровий завод

Тож поки навколо радянського мистецтва тривають дискусії щодо його доцільності або переосмислення, експозиція варта того, аби провести в 5-й залі художнього музею не одну годину, розглядаючи пейзажі і вивчаючи обличчя, що зберігають картини і скульптури.

Зала №5 “Мистецтво 20-40-х років ХХ століття”

Долучитися до світу прекрасного можна за адресою: площа Волі, 17. 

За розповідями директора художнього музею Олена Бондарєва

(газета “Життя Лебединщини” від 6 серпня 2020 №32 (11410)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут