Ніхто не забутий: Микола Лисунов

0
666

75 років тому земля нашої, нині незалежної, держави була звільнена від завойовників. Все менше залишається учасників, ветеранів війни. Честь їм і шана живим! Вічна слава загиблим! Хай не згасає пам’ять про героїв! Друга світова війна, страшна війна ХХ століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі до останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Для України ціна тієї перемоги жахлива – мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений. Гоїлися рани, зростали повоєнні покоління…

Лисунов Микола Іванович  народився 1 травня 1920 року в місті Лебедині (нині Сумської області) в сім’ї робітника. У 1936 році закінчив 8 класів середньої школи. Працював машиністом на шахті в місті Дзержинськ Донецької області і одночасно навчався в Дзержинському аероклубі.

У радянській армії з червня 1941 року. Був курсантом Чугуївської школи військових льотчиків, 1944 року — закінчив курси вдосконалення офіцерського складу. Брав участь у боях німецько-радянської війни з січня 1942 року. Воював на Воронезькому і І-му Українському фронтах.

З бойового шляху 167-і сд.…після звільнення Сум, полки 167-ї  стрілецької дивізії продовжили наступ на Ромни. На підступах до цього міста противник чинив значний опір і наші війська були змушені перейти до оборони, при цьому, розпочавши підготовку до контрнаступу. У ніч на 16 вересня 1943 року частини дивізії обійшли Ромни з північного заходу і раптово для ворога атакували. Гітлерівці не очікували удару наших військ і до ранку залишили місто.

У цих боях відважно діяв стрілецький взвод молодшого лейтенанта Лисунова. Його з’єднання, 18 вересня у складі 7-ї стрілецької роти 465-го стрілецького полку продовжило наступати в напрямку села Дмитрівка Роменського району. Розвідка повідомила про незначні сили в цьому населеному пункті, та це була неточна інформація. Коли радянські війська наблизилися до села, ворожі солдати зустріли їх сильним кулеметним вогнем. Рота несла значні втрати. Необхідно було діяти сміливо і рішуче. В цей час, командир взводу молодший лейтенант Лисунов піднявся, і з вигуком: «В атаку! Вперед за мною!», повів солдат на ворога. Гітлерівці не витримали дружнього натиску радянських солдат і почали відступати. Переслідуючи противника, солдати увірвалися в село. У цьому бою наш земляк особисто знищив більше десятка гітлерівців. Подальший напрямок 167-ї стрілецької дивізії пролягав до берегів Дніпра.

У ніч на 30 вересня 1943 року підрозділи 465-го стрілецького полку  переправилися на острів Річище та зробили спробу захопити плацдарм на протилежному березі річки, на південь від Вишгорода. Саме тут, під жорстоким вогнем ворога, молодший лейтенант Лисунов показав себе досвідченим та відважним командиром, прийнявши на себе командування кількома взводами, та повів їх в атаку через старе русло Дніпра, в районі села Вишгорода (нині місто Київської області). У ході кількох атак рота знищила близько 100 ворожих солдат та 6 кулеметних точок.  У ніч на 9 жовтня, 465-й стрілецький полк з –під  Вишгорода був переправлений на Лютізький плацдарм. Микола Іванович брав участь у прориві переднього краю оборони фашиських військ, під час визволення столиці  України.

За військову доблесть, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 листопада 1943 року «за мужність, стійкість і відвагу, проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму на його правому березі», молодшому лейтенанту Миколі Івановичу Лисунову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2320) та ордена  Богдана Хмельницького.

В одному із наступних боїв Лисунов був поранений і відправлений в госпіталь. На фронт він більше не повернувся.

Після закінчення Другої світової війни мешкав у Києві, працював начальником постачання на заводі залізобетонних виробів.

1 липня 1971 року, закінчилося життя Героя. Поховали  Миколу Івановича на Лук’янівському військовому цвинтарім в місті  Києв.

Вічна пам’ять про великий подвиг  нашого земляка Миколу Івановича Лисунова, житиме вічно в пам’яті не тільки лебединців, а всієї  України.

Відділ культури і туризму виконавчого комітету  Лебединської міської ради, міський художній музей ім.Б.Руднєва  

Джерела:

1.Біографія предоставлена Кирилом Осовиком на сайті «Герої країни»
2.В горнилі війни загартована. Москва,1980.
3.В подорожі  по Сумщині. Харьків, 1979
4.В боротьбі за Перемогу. Бойовий шлях  38-ї армії  в роки ВВВ 1941—1945. М.,1975
5.Герої Радянського Союзу. Короткий  біографічний словарь. Том 1. М.:1987

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут