Художній музей у спогадах: Олексій Виходцевський

0
20

В Лебединський музей я вперше прийшов у 1923 році. Тоді він розміщувався у будинку купця Кононенка, нині це школа №5. Музей займав 4 кімнати з виходом через парадний хід на площу, де знаходився собор (пам’ятник історії знищений в 1940 році (1937?).

В музеї були зібрані різні речі, що представляли цінність, як мистецькі предмети; картини займали всі стіни, оригінальні меблі стояли скрізь, де тільки можна. В старовинних шафах, за склом були виставлені статуетки і вази, блюда та інші тендітні предмети. Крім мистецьких предметів, у музеї були опудала тварин і птахів та велика колекція місцевих метеликів.

Музей був одночасно і художнім, і краєзнавчим. Дуже акуратно відкривався тричі на тиждень, про що повідомлялось в маленькій художньо виконаній об’яві у вікні.

Експозиція художнього музею, 1930-і роки

Крім цікавості пізнавальної була й інша притягальна сила: уважне, майже батьківське відношення немолодого, інтелігентного чоловіка — завідуючого музеєм Б.К. Руднєва.

Кілька хлопців 12-18 років із захопленням ходили в музей, особливо приваблювали метелики. Борис Кузьмич запропонував нам організувати ентомологічне товариство. Воно проіснувало два роки. Ми ловили метеликів, збирали власні колекції, і навіть, мали контакти із харківським колекціонером Ткачуковим. Через нього ми отримували шпильки, ефір та інші необхідні речі для колекціонування. Засідання товариства проводили в музеї.

Борис Руднєв у художньому музеї. Фото: 1930-і рр.

Та доля склалася так, що в 1935 році, працюючи в Лебедині креслярем по виготовленню актів на вічне користування землею колгоспом від Харківського земельного управління, мені запропонували їхати в Шостку. Я зайшов у музей і Борис Кузьмич запропонував мені посаду помічника директора музею – обов’язки рахівника. Я повинен був отримувати зарплату на чотирьох працівників: Б.К. Руднєва, інспектора Ю.І. Базавлука, техпрацівниці Бабич і мою, а також чергувати в музеї, охороняючи експозицію у дні відвідувань — чотири рази на тиждень. В цей час музей був розміщений у приміщенні пожежної частини на другому поверсі. По своїй суті музей був художнім, та ми прагнули також показувати й економіку нашого краю в одному із залів музею. Звичайно, я як кресляр теж брав участь в оформленні залу без додаткової оплати.

Під час роботи я переконався, що Борис Кузьмич виключно чесна людина, закохана в мистецтво, як вищий прояв людяності. Він прагнув, у міру своїх сил, за допомогою зібраних експонатів прищеплювати людям, які відвідували музей любов до краси, витонченість, навчав найкращому, що є в мистецтві. Він не був «добреньким», та твердо можу сказати, що він був людиною нездатною на злобу, презирство і підлість.

З глибокою повагою я згадую Бориса Кузьмича і вважаю, що пам’ять про нього повинна жити завжди. Я б не здивувався, якби у нашому місті  поставили скульптурний пам’ятник, як людині, що зберігала цінності мистецтва.

Працював я в музеї півтора року, і змушений був піти, розуміючи, що я в музеї випадкова людина. Не маючи спеціальної освіти, займаючи тільки посаду рахівника, справі я не помічник.

Симонов і Прохоров – викладачі Харківського інституту радили працювати над собою самостійно, консультуватись з Борисом Кузьмичем, якого вони знали особисто. Займатися серйозно образотворчим мистецтвом під керівництвом Бориса Кузьмича не було можливості у зв’язку з постійними клопотами. 

Незабаром я поїхав у Харків і працював там в Тресті «Шахтобуд»- креслярем.

Контакт з музеєм надірвався, та ті речі, що експонуються в ньому, нагадують мені молодість.

О.М. Виходцевський

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут