Фотоархів: лебединська церква Жон-Мироносиць

0
322

На архівній світлині 1927 року – лебединська церква  «Жон-Мироносиць» (раніше – церква Різдва Христова) – одна з найстаріших церков міста. Побудована церква, найвірогідніше, одночасно із за­селенням Лебедина. В метриці, що починалася 1742 роком, записано: рік побудови невідомий, ремонт в 1779 році. В 1808 році її перенесли на міське кладовище і назвали Жон-Мироносиць.

З історичної довідки: при перенесенні церква зазнала незначних змін. Майстер-кресляр К. Слюсаревський, який склав проект перебудови, майже повністю зберіг для нас первісний образ архітектурного шедевру. На її поновлення жителі Лебедина батько й син Олексій Дем’янович і Петро Олексійович Добросельські пожертвували 2500 карбованців сріблом. В записі від 1816 року про неї сказа­но: «новая й крепкая». Вона стояла за валом біля східних воріт. Площа під спорудою — 450 кв. сажнів.

Як стверджує мистецтвознавець Стефан Таранушенко, церкву будував місцевий майстер-тесля. Тип церкви для Слобожанщи­ни — унікальний. Він більш притаманний Поділлю. Воно й не дивно, адже Лебедин був заселений вихідцями із задніпрянської України. Тож культура, краю, зокрема архітек­тура Лебедина, — продукт взаємодії архітектурних прийомів кількох регіонів України. І в той же час він в повній мірі притаманний тільки Лебедину.

Пропорційні закономірності, втілені в архітектурі Мироносицької (Різдва) церкви, склалися на Україні ще в XV столітті і жили до кінця XVIII століття. Вона хрещата в плані, однобанна. Її вигляд — вигляд величезного стовпа-башти, увінчаної вось­мигранною банею з трьома заломами.

У 1929 р., під час колективізації, Мироносицьку (Різдва) церкву закрили і перетворили на комору  місцевого колгоспу (зберігалися тут, між іншим, і бочки з медом). Старовинну цінну пам’ятку української дерев’яної монументальної архітектури і водночас храм Божий довго не ремонтували. Будівля занепала, і наприкінці 1930-х років була розібрана. Матеріали з неї були використані на будівництво конюшні та свинарника колгоспу «Вперед до соціалізму». [3; с.3], [1; с. 248-250].

Про Мироносицьку церкву розповів Гумілевський Філарет у книзі «Историко-статистическое описание Харьковской епархии», виданій у 1858 році. Тут можна прочитати і про розташовану неподалік від церкви так звану «гетьманську могилу». В ній за даними книги «Історія Русів», було поховано 900 козаків – прибічників  гетьмана  Івана Мазепи, страчених за наказом Петра І [1; с.115].

Фото: Таранушенко Стефан Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. Повна редакція / Стефан Таранушенко ; упоряд., прим. О. О. Савчук. — 2-е вид., стер. — Харків : Видавець Олександр Савчук, 2017. С. 108.

Художній музей, за матеріалами

  1. Ткаченко Б. Лебедія: Історичні нариси в 2-х книгах. Книга 1.- Суми: видавництво «Слобожанщина», 2000.- С. 248-299.
  2. Филарет (Д.Г.Гумилевский) «Историко-статистическое описание Харьковской епархии в 3-х томах», т.2, Харьковский частный музей городской усадьбы, 2005.- С. 115.
  3. Голод Ю.: «Мироносицька церква в Лебедині»//«Життя Лебединщини», 2000, 25 жовтня.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут