Фотоархів: кузня Бойка на вул. Будильській

0
78

На світлині Стефана Таранушенка (1925 року) – кузня Бойка, що знаходилася на вул. Будильській в Лебедині.

Кузня Бойка – типова для Слобідської України кінця ХІХ – початку ХХ століття. Зазвичай, така або подібні кузні знаходилися у кожному селі, а у великих селах чи містечках кузень могло бути і декілька. Їх будували переважно поблизу річок або водойм, так як виробництво потребувало чимало води. Наприклад, в місті Лебедині, вони часто знаходилися неподалік від ріки Вільшанки. Існувала навіть вулиця Ковальська, на якій з давніх часів знаходилися кузні.

Ось як описував лебединські кузні у 1913 році Микита Олійник: «підходжу до околиці Лебедина. Тут на піщаній рівнині розкинулися маленькі по 4-7 метрів дерев’яні кузні. Їх зо два десятки. У кожній з них одне горнило, один міх, одне ковадло, і рідко у кого є верстак і слюсарні лещата. Вони стоять рядами по 3-5 разом, а метрів через 10 ще 3-5. Біля кожної кузні своя, на двох стовпах, конов’язь. Поряд, під відкритим небом, розташувалися майстри-одиначки, вони користуються замовленнями приїжджих селян, ворогують між собою і їм жодних додаткових робочих рук не треба».

Загалом, на початку ХХ століття в Лебедині існувало 3 різновиди кузень – це кам`яні, дерев`яні і побудовані із хмизу, обмазанного глиною. Найбільш поширеними були звичайні хмизові майстерні, будівництво яких коштувало наприкінці ХІХ століття 10-20 руб. Вартість дерев`яної кузні складала 30-50 руб., а кам`яної – 75-100 руб.

У плані кузні були завжди однакові, дуже рідко траплялись якісь незначні відмінності у їх будівництві. Вони мали вигляд зрубної однокамерної хатини. Кузня була обладнана горном, ковальським міхом, коритом, діжами з водою для гартування та стояком для підковки чобіт. До ковальського інструменту входили: ковадло з конусом з одного боку і приплюснутою почвою з другого, маленьке ковадло, дворучний і одноручний молоти, молот-пробійник, рубило, зубило, лещата, ножиці, розточка для копит, ножівка, ключі для нарізання гвинтів та багато іншого. Одну частину інструменту (переважно молоти, ковадло та щипці) коваль замовляв у інших майстрів або купував на базарі, а іншу виготовляв сам.

Окрім залізних речей, які використовувалися у сільському господарстві та домашньому побуті – серпи, рогачі, сокири, леміхи, цвяхи – лебединські ковалі виготовляли й прості декоративні вироби із кольорових металів.

До кінця 1920-х ковальство активно розвивалося на території міста Лебедина. Воно користувалося великою популярністю серед населення та було важливою складовою дрібного кустарного виробництва.

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ

За матеріалами:

  1. Олійник Микита Автобіографічний нарис. Рукопис.
  2. Таранушенко С.А. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918-1932 / упоряд. О.О.Савчук – Харків : Видавець Савчук О.О., 2011 – 692.
  3. Ткаченко Б.І. «Лебедія: Історичні нариси. В 2-х кн». Кн.1. – Суми, 2000.

____________________________________________________________

Підтримати Лебединський міський художній музей можна:

– через сервіс міжнародної електронної платіжної системи PayPal – lebedyn.com.ua@gmail.com 

– та краудфандинговий майданчик PATREON – https://www.patreon.com/LebedynArtMuseum

Будемо надзвичайно вдячні, навіть за найменшу допомогу!

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут