Микола Ляшко: зачарований ярмарок

0
439

Мабуть, мало хто знає про письменника Миколу Миколайовича Ляшка (справжнє прізвище — Лященко).  Народився він 7 листопада 1884 року в Лебедині. Батько був солдатом, мати — селянкою. З одинадцяти років став працювати на заводах і фабриках Харкова, Севастополя, Миколаєва. Літературну діяльність розпочав у 1902 році. Помер у 1953 році в Москві.

В автобіографічній повісті «Никола из Лебедина» (1951) Микола Ляшко описує свої дитячі враження від світу, відносини у сім’ї, навчання в церковно-приходській школі, перші кроки самостійного життя в Харкові. До вашої уваги дитячі враження від лебединського ярмарку.

Зачарований ярмарок

В розпал літа простір між озером Лебедин і нашим містом був заставлений парусиновими лавками, ятками, наметами, а з різних боків від них з’являлись вози. Вози ставали в ряди, їх було багато. Був кінський ряд, коров’ячий, бичачий, телячий, свинячий, пташиний. Були ряди, де торгували тільки цибулею або часником, привізними кавунами або динями, яблуками і ягодами, яйцями, маслом і салом, хлібом і пирогами, різного роду пряниками і цукерками, сопілками і свистунцями, шапками і картузами, чобітками і черевиками, іграшками і гармошками, тканиною і готовим одягом, парчею і хрестами.

Для товару були ряди. Всі вони були заповнені людьми, над всіма рядами, над всіма лавками кіньми і биками плавали хмари пилюки. Особливо гамірно  було в рибному ряду.  Риби там ніякої не було, тільки величезні в’язанки нанизаної на шпагат плітки виблискували на сонці. Торгували жваво, до упаду: до жнив всі запасались пліткою.

Ще гучніше було біля балагана. На підмостках час від часу з’являлись розфарбовані різними кольорами клоуни. Вони грали на трубах, на скрипках, танцювали і кричали, що найвеселіше і найголовніше діється у них в балагані. Там лежить спляча царівна, там є телятко з двома головами, риба з людським ротом і чортик, який пророкує щастя!

– Купляйте квитки! Заходьте! Заходьте!

Тут біля балагана, я побачив щось таке, що мене схвилювало. На великому квадратному ящику стояло «колесо щастя», по всьому колесу стирчали туго вбиті товсті голки. На голках — на петлях шпагату – висіли пляшки вина, гармошки, чашки, коробки невідомо з чим, флейта, колоди карт і навіть кларнет, що блищав на сонці. По колу бігав кінець коромисла з гусячим пером. Кожен, хто бажав виграти якусь річ, що висіла на колесі, повинен був заплатити двадцять копійок, штовхнути коромисло і та річ, на якій зупинилось гусяче перо, належала йому…

Найбільше хотілося в той ряд, де торгували кавунами і динями. Правда, в кишені була тільки одна копійка і та чи не часів царя Павла Першого. Я сумно давав дорогу людям, які несли або вели свої покупки або гнали по пилюці гусей.

Раптом тварини і люди стривожилися. Господарі возів позалазили на вози, на маточини  коліс. Всі почули голос паровоза. Виявилось, що його могутнього голосу не чуло добрих три чверті людей, що були на ярмарку.

Багато людей кинулись на гучний голос. Шугнув і я за людьми. Я вправно пробирався під возами, під пузами коней, биків. І от я побачив паровоза. Він їхав зі сторони лісу, працюючи колесами і шипучи всіма своїми суглобами, просувався до ярмарки. За ним довгою вервечкою, здавалось зовсім беззвучно, котились платформи з відкинутими бортами.

Прибуття першого потягу на станцію «Лебединська» (24 жовтня 1894 року)

На платформах лежали гори колод, дощок і шпал. Поїзд порівнявся з ярмарком і він (ярмарок), немов зачарований і здивований, засвітився посмішкою. Посміхались бабусі і дідусі, старі і молоді, навіть жебраки на костилях.

Багато було розмов. Та що поїзд сильний, що він, напевне, весь ярмарок може вмістити — про це не сперечались. Силу паровоза, його голос оцінили всі. Поїзд уже зник, а ярмарок довго ще гудів і не міг потрапити у свою звичну колію.

Можливо, продавцям цибулею, часником і маком, горщиками і дерев’яними коритами здавалось, що паровоз повернеться, забере весь ярмарок і повезе кудись далеко.

Здивування і захоплення були безмежними. Коли поїзд зник, люди немов про щось замислились ненадовго. Та незабаром все ввійшло в норму.

Шматка кавуна мені ніхто не продав за копійку і я поплентався додому в хмарах пилюки, сам весь у пилюці, яка відчувалась навіть у горлі.

Цей день запам’ятався мені надовго.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут