Микола Грищенко – організатор лебединської «Просвіти»

0
96

Досить часто так буває, що докорінні зміни в суспільстві відбуваються тоді, коли певні ідеї оволодівають великою частиною даного соціуму. Це добре розуміли передові представники українського суспільства у другій пол. ХІХ – поч. ХХ століття. Тож, маючи на меті відновлення української національної держави на великих теренах проживання українців, діячі освіти і культури вирішили створити загальноукраїнське громадське товариство, яке об’єднувало б прихильників цієї ідеї на всіх етнічних українських землях.

Завдяки цьому розумінню, у 1868 році постала «Просвіта» — національно­культурологічна громадська організація, створена ще в період існування Австро­-Угорської та Російської імперій, у межах яких проживали українці. «Просвіта» поставила собі за мету усвідомлення людьми належності до українського народу, піднесення його національної гідності, розвитку вікових традицій, звичаїв, возвеличення своїх рідної мови, правдивої героїчної історії.

«Просвіта» виховувала національно свідомих українців, які взяли за мету відновити свою державу, знищену царатом. І події 1917 року — утворення в Києві Української Центральної Ради та проголошення Української Народної Республіки — лише сприяли поширенню таких ідей.

Однією із складових частин великого Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, стало й Лебединське товариство, утворене 6 квітня 1917 року (перезасноване 7 травня 1918). Засновниками лебединської «Просвіти» були педагоги, службовці, діячі науки й культури. Серед основних організаторів товариства – Микола Андрійович Грищенко.

Успенський собор в Лебедині. Фото: поч. ХХ століття

Народився Микола Андрійович 6 грудня 1878 року на х. Штепина Гребля (колишній Білопільський р-н), в селянській родині. Закінчив Харківську духовну семінарію, та поступив до Юр’ївського (Тарту, Естонія) університету. За участь у революційному гуртку українського земляцтва «Союзный совет» був виключений з університету, арештований і посаджений до тюрми. Згодом закінчив Харківський університет [1].

Працював юридичним консультантом губернського земства в Харкові, потім завідував шкільною та позашкільною освітою в повітовому земстві в Лебедині. Розпорядженням харківського губернатора за пропаганду національних ідей, Грищенка було звільнено з роботи і вислано за межі повіту (1914). Жив під наглядом поліції в селі Вільшана. Згодом працював знову в Харкові. А в жовтні 1917 року повернувся до Лебедина і обійняв посаду секретаря земства. [6]

Саме в цей час він та його побратими по духу (Духно, Запорожець, Пустогвар, Лойченко, Петренко, Мелешко, Сивоконь) створили в Лебедині учительську спілку, а 7 травня 1918 року – перезаснували лебединське товариство «Просвіта». Знаходилося товариство у приміщенні Троїцької парафіяльної школи, яку передала товариству міська управа.

Своїм першим завданням товариство ставило поповнити книгозбірню українськими книжками, яких тоді було 200-300. Вирішити це вдалося досить швидко, і вже за 5 місяців бібліотечний фонд об’єднання нараховував понад 1500 книжок, в т.ч. твори кращих письменників, а також всі підручники для початкових шкіл. [4]

Звіт Ради Лебединського Товариства «Просвіта» загальним зборам про виконану роботу та план діяльності на майбутнє [13 жовтня 1918 року]

Товариство також визнало необхідним організувати секції, де б кожен член вів будь-яку працю по своїй спеціальности або охоті. Секції музично-драматична, літературно-наукова, бібліотечна. Драматичною секцією була упоряджена вистава в с. Романівці, і сим думалось зробити початок мандрівного театру. Літературно-наукова секція здійснювала переклад на українську мову оповідань М.М. Гальковського «Бжоли» (переклад – член Ради Домашенко), учасниками цієї секції підготовлено доповідь «Грунтовні прінціпи вільної школи» (М.П. Запорожець). Крім того готувалися доповіді П.І. Духно з історії та літератури; Г.І. Пустовара з бібліотечної справи, а Домашенка – з медичної і природознавчої термінології.

Крім того, товариством були організовані курси по вивченню української мови для урядовців м. Лебедина. Газета «Земские известия» 25(12).07.1918: «Открытие украинских курсов… 23 числа (в 12 ч. дня) в Народном доме происходило открытие курсов. Учащихся собралось более 150 чел. После молебна уездный староста Н.Н Стасюлевич на украинском языке приветствовал собравшихся и пожелал им успехов в предстоящем деле… От учащихся приветствовал съезд учитель М.К. Стешенко речью на украинском языке…».[5]

Тут же треба зазначити, що Радою Просвіти була улаштована гарна виставка книжок (підручників з історії, літератури, дитячих та ін.) на українських вчительських курсах. На виставці було більш, ніж 1000 книжок з всіх галузей науки; був досить великий дитячий відділ, були біографичні портрети (Куліш, Збірник Головацького, рукопис Т.Г. Шевченка та ін.). Учительство та приватні особи (виставка була для всіх бажаючих) наочно могли бачити, що є в українській літературі. Поруч була підготовлена виставка української старовини.

Лебединський народний будинок, у якому 23 липня 1918 відкрилися українські курси для службовців

Та, після ліквідації земства (1919), була реорганізована, а згодом і ліквідована лебединська «Просвіта». Микола Грищенко в цей час працював юристконсультом у «комхозі». З 1927 року викладав українську мову слухачам лебединської філії держкурсів, кілька місяців працював коректором та літпрацівником районної газети «За колективізацію», архіваріусом при райвиконкомі, викладав українську мову у вечірній школі. У 1930 році був арештований Сумським окружним відділом ДПУ, через три тижні випущений. У серпні 1937 року заарештований вдруге і 26 листопада 1937 року розстріляний у сумській тюрмі.

Звинувачення: антирадянська агітація та терористичні погляди. А ще вдома зберігав заборонену літературу, зокрема «Що таке „Просвіта?”» (автор М. Плевако), «Більшовики в Києві» (автор Сергій Єфремов). А найголовніше звинувачення — під горою дров зберігав жовто-блакитний прапор з написом «Хай живе самостійна Україна!». Під час слідства було допитано свідків «злочину»: бухгалтера дитячого будинку, завідувача архівом та бухгалтера артілі «Червона зірка». Останній заявив, що Грищенко у 1918–1919 роках «був активним учасником і організатором петлюрівської «Просвіти», що в колі знайомих говорив: «Радвлада не може дати справжню свободу слова і друку, бо відразу ж піде розпад, більшість виступить проти верхівки». [6]

Завідувач архівом засвідчив, що Микола Андрійович зберігав в архіві церковні та релігійні книги, справи земства та «Просвіти». Бухгалтер дитячого будинку підтвердив, що Грищенко в голодному 1933 році в черзі за хлібом сказав, що «хліба в державі досить, а створюються такі умови…».

Лебединська міськрада злочин Грищенка вбачала в тому, що «его родной брат — поп, который живет вместе с ним на квартире. Грищенко враждебно настроен против мероприятий соцвласти, имеет тесную связь с попами и антисоветским элементом».

Зазначимо, що Грищенко на всіх допитах тримався мужньо і гідно. Ось його слова: «Я дійсно говорив… в 1933 році про те, що хліб у держави є, але внаслідок поганої розпорядливості влади відчувається нехватка хліба». «Жовтоблакитний прапор з контрреволюційним націоналістичним написом… зберігав як пам’ять про існуючу раніше владу в період 1917–1918 років» і «як історичний матеріал, який для мене мав цінність». «У 1917 році я брав участь в організації «Просвіти». А після розвалу, вірніше, ліквідації «Просвіт» в націоналістичних організаціях не перебував». «Прошу «Просвіту» не рахувати націоналістичною організацією, а українською», бо «ця організація контрреволюційної мети не мала, а тільки ставилось питання про відокремлення України від Росії і досягнення самостійності управління». «Хто проводить контрреволюційну роботу в Лебедині, не знаю», «Винним себе не визнаю». [6]

З повідомлення начальника підрозділу УКДБ по Сумській області дізнаємось, що Микола Андрійович Грищенко був розстріляний о 12 годині ночі 26 листопада 1937 року в Сумах. Місце поховання патріота України невідоме, бо в ті часи не фіксувалося. «Одначе в результаті пошукової роботи місцевих громадських організацій і УКДБ по Сумській області встановлено місце масових поховань на центральному міському кладовищі в його східній частині з боку вулиці Кірова (нині – Г.Кондратьєва)». [3]

Одночасно із розстрілом Миколи Грищенка, Лебединським судом було засуджено та відправлено до концтаборів десятки порядних людей, які не були байдужі до людського горя і розбою влади. Зокрема, засуджені до розстрілу Свирид Якович Лісовицький з Будилки, Степан Васильович Цикало з Червленого та багатьох інших.

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ

За матеріалами:

  1. Грищенко Микола Андрійович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 116.
  2. Терентьєв В. С. Грищенко Микола Андрійович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=31875 (дата перегляду: 14.07.2022)
  3. ЦДАВОВУ. – Ф. 2201с. – Оп. 1. – Спр. 2. –Спр. 374. – Арк. 11-16. Копія. Рукопис.
  4. Артюх В. Звіт Ради Лебединського Товариства «Просвіта» загальним зборам про виконану роботу та план діяльності на майбутнє [13 жовтня 1918 року] / Сумський історичний портал [http://history.sumy.ua]
  5. Голод Ю.В. Історія Лебедина в датах і фактах (події та потрясіння 1917-1918) / Електронний ресурс. Сайт Лебединського міського художнього музею імені Б.К.Руднєва. URL: https://artmuseum.lebedyn.org/istoriya-lebedyna-v-datah-i-faktah-podiyi-ta-potryasinnya-1917-1918/ (дата перегляду: 14.07.2022)
  6. Ткаченко Борис Лебедія у пазурах червоного антихриста. Книга ІІ / Борис Ткаченко. – Харків : Видавець Савчук О. О., 2016.— 2-ге вид. — 640 с. С. 359-360.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут