На її картини приємно дивитися. Хочеться зрозуміти їх витонченість, палітру кольорів, художні штрихи, вибір сюжету картини. А з самою приємно і цікаво спілкуватися. Юлія Іванівна Алещенко — яскрава і талановита сумська художниця, народилася 1 жовтня 1980 року у м. Суми. Закінчила Сумське училище мистецтв і культури ім. Д. Бортнянського, Харківський педагогічний університет ім. Г. Сковороди. З 2002 року членкиня НСХУ.
Сьогодні розмова про мистецтво і просто про життя.
– Юліє Іванівно, чому ви стали художницею?
– З самого дитинства я знала, як пахнуть олійні фарби, бо мене оточувало мистецтво живопису. Я дуже часто бувала у батька-художника в майстерні, а у вільний час ми на велосипедах з ним їздили на ті мальовничі місця, де він малював (пленерив), а я споглядала. Мабуть це і навіяло піти у художню школу, потім в училище, університет. Рідні тільки підтримували.
– Де ви народились і виросли, ким працюєте?
– Я народилась і живу в м. Суми, працюю викладачем у Сумському фаховому коледжі мистецтв і культури ім. Д. Бортнянського.
– Ви вважаєте себе більше педагогом чи художницею?
– На це питання важко відповісти. Раніше я вважала себе тільки художником, але з часом (дуже багато часу іде на викладання) зрозуміла, що моя викладацька діяльність з творчими студентами і вимагає творчості, нових ідей, техніки виконання. Всі роботи зі студентами в співавторстві, в їх роботах також залишається частинка мене. Так, що я вважаю себе художником — викладачем.

– Які ваші улюблені художники?
– Художників, які подобаються багато, але найулюбленіший — батько, Іван Іванович Гапоченко, бо саме він надав все для того, щоб я стала тією, ким є зараз.
– Ваші роботи різні, але в них є щось спільне. В якому напрямку, стилі ви працюєте?
– Так, мої роботи схожі між собою, але це ж і є авторська робота, почерк. Я думаю, що можна віднести мою манеру письма до декоративного живопису, світосприйняття в межах фігуративного мистецтва, де впізнається реальний світ.
– Що ви думаєте про сучасний живопис?
– Сучасний живопис сприймаю дуже добре, бо нові люди (сучасні), нові школи. Кожен бачить і робить по — своєму і необов’язково всі повинні малювати так, як подобається обивателю. А художники, вони взагалі, все бачать індивідуально. Особливо подобаються мисткині з Чернігова – Надія Мартиненко, Оксана Корнієнко. Жіночий живопис, але такий різний.
– Юліє Іванівно, де ви берете натхнення?
– Натхнення до мене приходить раптово, так, як і покидає невчасно. Тому чекати не доводиться. Натхнення у всьому, що оточує, весь реальний світ. Дуже часто малюю квіти, які виросли у батьків, місто, в якому живу, наші старі будинки, але наголос на відчуття кольору і форми. Мій живопис відображає асоціативне сприйняття оточуючого світу через спогади і емоції.

– Чи існують певні прикмети чи ритуали, які ви виконуєте перед початком роботи над картиною?
– Прикмета така, що треба брати і робити, бо якщо ні сьогодні, ні завтра, то втрачаєш темп і навички.
– У яких виставках брали участь?
– З 2000 року я активна учасниця всеукраїнських, міжнародних, обласних виставок. Також неодноразово брала участь в колективних виставках у Лебединському художньому музеї
– Наостанок, побажання молоді, майбутнім художникам.
– Майбутнім художникам я раджу постійно працювати і думати, або думати і працювати. Не дивитись на те, що про їхнє мистецтво будуть говорити люди.
Дякую, Юліє Іванівно, за цікаву розмову. Бажаю творчого натхнення, нових досягнень та визнання не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
Бесіду вела старший науковий співробітник ЛМХМ Алла Подвезько