Про нас пишуть: віртуальна подорож до четвертої зали художнього музею

0
233

Продовження карантинних заходів, хоч і послаблених, зовсім не привід для песимістичних настроїв. Адже живучи у сучасному світі, сповненому високими технологіями та їх засобами, ми сьогодні маємо гарну можливість познайомитися з культурною та мистецькою спадщиною, яка є засобом нашої самоідентифікації.

Тож, продовжуючи наш мистецький проект, ми запрошуємо всіх здійснити віртуальну подорож та познайомитися з четвертою залою художнього музею – «Мистецтво початку ХХ століття». Нашим віртуальним гідом буде директор музею Андрій ГЄЛЬМІНТІНОВ.

Зала №4 “Мистецтво початку ХІХ століття”

– Четверта зала – це дивовижна колекція живопису і графіки кінця ХІХ – початку ХХ століття, де розмішені десятки відомих робіт українських та російських художників, які працювали у період із 1890 та 1917 років, розпочинає свою розповідь Андрій Акрямович. – Тут можна побачити твори Давида Бурлюка, Івана Святенка, Олексія Красовського, Євдокима Волошинова, Никанора Онацького, Юлії Бразоль та багатьох інших відомих майстрів. Експозиція зали також багата на твори декоративно-прикладного мистецтва, скульптуру та меблі, які продемонструють яскраві смаки тодішнього суспільства. І все це у нас – в Лебедині. Відкривають експозицію твори харківського портретиста Івана Святенка: «Портрет Якова Кучерова» (орієнт. 1909) та «Портрет графа Капніста» (1910).

Святенко І. «Портрет Якова Кучерова», орієнт. 1909

Яків Кучеров (1834-1909) – знакова постать для Лебедина, – наголошує Андрій Гєльмінтінов, роблячи екскурс в історію. – Член Державної Ради Російської імперії, випускник Академії Генерального штабу та ціла епоха в історії Лебединського земства. В 1861 році молодий офіцер лейб-гвардії Яків Кучеров раптово відмовився від блискучої кар’єри військового заради служби у Лебединському земстві. Цій справі він присвятив, майже 40 років свого життя. Завдяки його зусиллям в Лебедині з’явилися жіно­ча і чоловіча гімназії, земська лікарня, була прокладена залізниця. На портреті ми бачимо вже не молодого Кучерова. Риси його обличчя легко впізнавані: пишні вуса, злегка насуплені брови, серйозний погляд. Фігура державного діяча виділяється темною плямою на світло-сірому розмитому тлі. З максимальною уважністю художник зобразив обличчя.

Святенко І. «Портрет графа Василя Капніста», 1910

У традиціях парадного портрету другої половини XIХ століття написаний «Портрет графа Василя Капніста» – поводиря дворянства Харківської губернії та одного із найбільших її землевласників. Портрет Капніста певною мірою, є спробою поєднання зовнішнього антуражу статусності та багатства внутрішнього світу. На високе соціальне становище графа вказують численні нагороди. Проте перед нами не лише зображення особи високого рангу, ми бачимо людину благородної зовнішності, заглиблену у свої думки. Портрет суворий і не буяє зайвими деталями. Головний акцент, художник робить на обличчі графа – відкритому, спокійному, яке виявляє природний розум і розважливість.

Волошинов Є. “Життя в Житі”, поч. ХХ ст.

Академічні риси помітні у творах іншого харків’яника – Євдокима Волошинова, – знайомить із наступними роботами Андрій Акрямович. – Його живопис багатий і колоритний. Натюрморт «Яблука в соломі» і пейзаж «Життя в житі» (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) відзначаються витонченістю малюнка та ретельною розробкою тональних співвідношень.

Вплив французької школи імпресіонізму відчувається в містичних та глибоко метафоричних пейзажах поміщика з села Куличка Олексія Красовського. Свої картини він малював, переважно, пастеллю. А цикл краєвидів «Куличанський етюд», «Зима» і «Контробандисти» (поч. ХХ ст.) створюють своєрідний триптих.

Онацький Н. «Вітальня», 1912

Кращі традиції українського реалістичного мистецтва початку XX століть втілилися у творчості Никанора Онацького, який у 1906-1913 роках викладав малювання в Лебединській чоловічій гімназії, а згодом був організатором і першим директором Сумського художнього музею. Онацький завжди вдало поєднував різні жанри, звичайні буденні речі він органічно вписував у пейзажний простір, завжди пройнятий бадьорим настроєм, як це помітно в його інтер’єрній роботі «Вітальня», намальований у Лебедині.

Следзінський В. “Портрет Юлії Бразоль”, 1881

Чарівне дихання природи відчувається в численних натюрмортах і пейзажах Юлії Бразоль-Леонтьєвої, чий життєвий і творчий шлях був тісно пов’язаний з Лебединщиною, – вказуючи на портрет та витончену скульптуру говорить директор музею. – Діапазон творчих пошуків цієї талановитої художниці був надзвичайно широкий: живопис, графіка, декоративне мистецтво, скульптура. Саме у скульптурі найяскравіше проявився її мистецький хист. Художниця неодноразово відтворювала в пластиці символічні та алегоричні образи.

Образ богині ранкової зорі у творі «Аврора» (1910-і рр.) позначений стрімким рухом жіночої постаті, яка сприймається як алегорія зорі, що приносить денне світло богам і людям. Цей твір сюжетно і тематично споріднений з іншими скульптурними  композиціями, в яких втілені жіночі образи («Діана» і «Флора» невідомих митців, «Дівчина на скелі» Лева Бернштейна–Сінаєва).

Бернштейн–Сінаєв Л. «Дівчина на скелі», поч. ХХ ст.

Своєрідною родзинкою залу, – з гордістю показує Андрій Гєльмінтінов, – є футуристичний екслібрис Давида Бурлюка «Коник». Із моменту свого створення, він побував у власності радянського мистецтвознавця Миколи Нікіфорова, в колекції художників Аполлінарія і Олександра Чернових (про що говорить знак на тильній стороні), згодом в колекції харків’янина Кейсермана, після смерті якого – опинився в київській колекції Гольфмана, а згодом в сумській студії «BurliukLoft», керівник якої Костянтин Аленінський і подаровав його на 100-річчя музею.

Доповнюють експозицію зали старовинні меблі, серед яких найбільшу увагу відвідувачів неодмінно привертає різьблене «крісло-дуга з рукавичками» роботи московського майстра Василя Шутова (1870-і рр.). Головна особливість дерев’яного крісла – не тільки його декоративний мотив, а й особливе художнє рішення. Спинка виконана у формі підкови або кінського хомута із різьбленням по мотивам слов’янського орнаменту. Роль передніх ніжок у крісла виконують кінці дуги, задні ж ніжки – круглі (точені). Сидіння прикрашене наскрізним круговим візерунком у формі кілець та квітів. На сидінні також знаходиться пара великих дерев’яних рукавиць. Виконане крісло, у псевдо-руському стилі, що набув популярності в останні десятиліття XIX століття.

Зацікавили? Двері художнього музею завжди відкриті для шанувальників мистецтва. Долучитися до світу прекрасного можна за адресою: площа Волі, 17. 

За розповідями директора художнього музею Олена БОНДАРЄВА (газета «Життя Лебединщини» від 23 липня 2020 №30(11408))

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут