Олександр Білик: щоденник (частина #7)

0
402

Продовжимо нашу бесіду згідно намічено плану. Лісами району відав лісгосп, який не займався правильним веденням лісового господарства, а організував робітників для рубання лісу, за вказівками німців. Ліс по-хижацькі рубали цілий рік, влітку і зимою, в кількості, яку вимагали німці. На кінець окупації всі кращі лісонасадження були вирубані, що завдало величезної шкоди лісовому господарству. Великої шкоди завдавала і крадіжка деревини мешканцями сіл, через те, що організованої охорони лісу не було.

Не було й організації, яка б керувала мисливським господарством чи полюванням. У населення мисливської зброї не було, так як вона в більшості була відібрана міліцією на початку війни, а ті, що по тим чи іншим причинам тоді не здали, в період окупації приховали її. Усякий постріл в лісі розглядався, як партизанство. Спійманого зі зброєю в руках розстрілювали на місці, як партизана. Так загинув відомий мисливець з с. Олександрівки – Лобанів Григорій Іванович, який повертаючись з полювання з декількома забитими зайцями, зустрівся біля млина з німцями, які забили його як партизана. Німці нічого не мали проти того, що полюванням займалися відповідальні працівники з місцевого керівного складу (Педосенко Василь Павлович, Безкостний Іван Данилович, Педосенко Євгеній Васильович і тому подібні). Полювали тільки на пернату дичину на польових озерах. Полювати в лісі боялися через можливість зустрічі з партизанами.

Державна торгівля зі вступом у місто німців зовсім припинила своє існування. Приватники крамниць не відкривали, через те, що не було ані продовольчих, ані промислових товарів. Зате багато було закусочних, паштетних і ресторанів, звичайно, привозних. Всі ці підприємства були дуже погано обладнані й мали жалюгідний вигляд. В асортименті закусок були, майже, виключно страви домашнього приготування: сало, яйця, домашня ковбаса, холодець, різні овочі і страви з них, фрукти і хлібні вироби, які зуміла виготовити господарка. Зовсім не було рибних страв, консервів, спитра, горілки, вина і тютюнових виробів. Правда з під прилавку потихеньку діставали самогон, і додавали закусок, проте, на вітринах або на полицях він не виставлявся.

Основна торгівля була зосереджена на базарі. Тут все продавалося і купувалося відкрито, не обмежуючись у формуванні цін. Спекуляція процвітала на всю широчінь, з’явились маклера, які займались скуповуванням предметів потреби, а потім перепродували їх по високим цінам, набиваючи собі кишені грішми. Кустарі відкрито продавали свої вироби в більшості низької якості, але по дуже високим цінам. До сплати приймались радянські грошові знаки й німецькі окупаційні марки, які мали однаковий обіг. Німці відвідували базар, де не купували, а вимінювали головним чином яйця за мило, сигарети і різні дрібнички (запальники, чубуки, авторучки тощо).

Абсолютна більшість мешканців міста не вірила в тривалість німецької влади, і впевнена була, що рано чи пізно радянська влада повернеться, а фашисти будуть вигнані з нашої землі. Окупацію вони вважали явищем тимчасовім і з жадобою слухали різні чутки та балачки про становище на фронті. У деяких були у підпіллі радіоприймачі, завдяки яким іноді їм доводилось слухати голос Москви та зведення Радянського інформбюро. Ці зведення передавались одним другому, іноді факти перекручувались, перебільшувались але слухали з великим інтересом. З жадобою перечитувались наші листівки, які скидали з літаків, і хоч самі листівки після того як були прочитані знищувались, проте їх зміст передавався один другому. З захопленням населення приймало повідомлення про бойові дії партизан, радіючи їх успіхам. І хоч це були незначні по розмірам операції, але в очах жителів, вони здавались складною справою. В Лебедині все частіше стали розмовляти про те, що червона армія перейшла в наступ і жене фашистів на захід.

9 серпня 1942 р., замість заарештованих і відправлених до Німеччини керівників Лебединської адміністрації – Безкостого І.Д., Русанова та інших, була призначена керівна верхівка, зокрема бургомістром було затверджено Міняйла Василя Михайловича (мешканець м. Охтирки. До війни працював рахівником в Охтирському відділенні Держбанку).

Агітка про “рай” на німецькій каторзі

11 серпня 1942 р. відправлено великий ешелон молоді завербованих примусово на роботи в Німеччині.

24 листопада 1942 р. оголошено наказ комендатури про мобілізацію населення міста на очистку аеродрому.

3 лютого 1943 р. послали жерстяників по всьому місту збирати водостічні труби для залізних пічок на аеродромі

11 лютого 1943 р. в місті багато п’яних німецьких та угорських офіцерів. Добре чути далеку гарматну стріляну. Через місто вдень і вночі пересуваються фронтові частини, велика кількість автомашин з вантажем, проходила артилерія та танки. Відчувалось наближення фронту. Все частіше над містом пролітали радянські літаки, яких до речі німці дуже боялись.

17 лютого 1943 р. (середа) німці тікають з Лебедина. Горить приміщення школи №1, райбібліотеки (там де була німецька комендатура).

18 лютого 1943 р. (четвер) німці підірвали військмістечко.

Олександр Чапаєв в гостях у лебединців. Праворуч – кореспондент районної газети Олексій Зеленський та начальник штабу з патріотичного виховання молоді – підполковник Кость Дудченко

В лютнево-березневих боях 1943 р. на Лебединський землі хоробро воював син уславленого героя громадянської війни В. Чапаєва – Олександр. В ті дні О.В. Чапаєв був командиром артилерійського полку 16-ої бригади. 20 лютого 1943 р. бійці його полку і 100-ої стрілецької дивізії швидко дійшли до р. Псел, і 21 лютого (неділя) 1943 р. звільнили м. Лебедин від окупантів. В боях за Лебедин хоробро билися бійці окремого батальйону майора Тарана, окремого дивізіону під командуванням І.П. Воробйова і рота автоматників старшого лейтенанта О. Запольського.

Відступаючи німці завантажили ешелон награбованим майном на ст. Лебединська, і в ніч на 21 лютого 1943 р. намагались його відправити, але група підпільників м. Лебедина, на чолі з Прошкіним Василем Павловичем о 20 годині вечора підійшовши від ґудзикової фабрики, раптом відкрила вогонь по ст. Лебединська, внаслідок якого перелякані німці розбіглися, і ешелон не було відправлено. Під час стрілянини було поранено робітника залізничної станції, який випадково попав в зону вогню. Майно, яке було в ешелоні було передано частинам 40 армії: 100-ій стрілецькій дивізії командир генерал Перхорович Ф.Ф., 183-ій стрілецькій дивізії командир генерал Костіцин, 16 ВП – полковник Купін. Всього було передано цим частинам: свиней 270 голів, великої рогатої худоби 407 голів, коней близько 500 голів, спирту 6 вагонів, меду 6 тонн і багато іншого продовольства. Крім цього цим військовим частинам було передано 4 вантажних автомашини, один легковий автомобіль, пальних мастильних матеріалів – 30 тонн. 100-й стрілецькій дивізії, крім зазначених трофеїв, було ще передано 1300 кілограмів вичиненої шкіри.

Протягом п’яти днів артилеристи Олександра Чапаєва вели уперті бої в районі Михайлівка-Курган-Червлене. Відбивши контратаки, радянські частини до 28 лютого вийшли на лінію Гадяч-Лохвиця. Ворог шалено відбивався і, підтягнувши резерви, на початку березня перейшов в контрнаступ. Частинам довелось повернутись в Лебедин і протягом двох тижнів захищати місто. Чапаєвці відбивали за добу по 5-7 атак ворожої піхоти і танків. Штаб Чапаєва знаходився по Сумський вулиці, а штаб 16-ої бригади був в приміщенні Міськради (там де зараз районне управління с.-господарства).

23 лютого 1943 р. жорстокі бої були біля Бишкіня, де вів бої полк під командуванням підполковника Носаля.

Сергій Павлович Роєнко

22 лютого 1943 р. організована робота Міськради, керівництво якої очолив Роєнко С.П., обов’язки поліції виконувала озброєна група підпільників, якою командували Прошкін В.П. і Чернов І. Міськрада тимчасово розташувалась в будинку Райфінвідділу. В цей день почала працювати електростанція, забалакали гучномовці радіостанції. Народ заповнив всі вулиці, радісно зустрічали радянські війська, які проходили через місто, пригощали бійців хто чим зміг. На майдані проти будинку райфінвідділу відбувся мітинг, на якому виступив з промовою Роєнко С.П. Він звернувся до населення міста з проханням зібрати для бійців Червоної Армії білизну. Населення жваво відгукнулось на заклик і на другий день було зібрано близько 300 комплектів. Затопили лазню, і там же видавали бійцям, які милися чисту білизну. В цей день багато військ проходило через місто. Німецькі літаки бомбили військові обози по вул. Пушкіна, Охтирській, Щорса та інших.

Починаючи з вівторка 23 лютого 1943 р. німці з Чернечого щодня обстрілювали місто. Снаряди розривались в різних кінцях міста, але здебільшого по вул. Зарудка. Майже щодня налітали літаки, які скидали бомби і обстрілювали скупчення людей з кулеметів.

3 березня (середа) 1943 р. декілька раз німецькі літаки налітали на місто і бомбили. На Кобижчі були скинуті запалювальні бомби, від чого виникли пожежні, були жертви.

4 березня (четвер) 1943 р. видано наказ про евакуацію з Лебедина всіх чоловіків віком від 18 до 60 років.

5 і 6 березня (п’ятниця і субота) знову налетіли німецькі літаки, скидали безцільно фугасні і запальні бомби. Наші зенітки стріляли по літаках. Знову на Кобижчі горіли хати.

7 і 8 березня (неділя і понеділок) 1943 р. чути віддалені постріли гармат з трьох боків міста. Вдень частіше і нібито ближче. Німецькі літаки скидали фугасні й запалювальні бомби на Гудимівській вулиці. Згоріла хата Зорича.

8 березня (понеділок) 1943 р. в міському кінотеатрі було урочисте засідання, присвячене Міжнародному жіночому дню. Незабаром після початку засідання почався артилерійський обстріл. Засідання було припинено, а учасники його розійшлися. Актив міста з цього дня, день і ніч перебував в приміщенні, де до війни була міліція, а тепер був штаб озброєної групи підпільного комітету. Тут же були напоготові й транспортні засоби.

9 березня (вівторок) 1943 р. було добре чути бій в бік Гусарівки, а ввечері в бік Будилки, вдалині видно велику заграву. Було чути кулеметну і мінометну стрілянину.

10 березня (середа) 1943 р. вночі і вранці актив вийшов з міста. Ранком чути було артилерійську стрілянину в бік Бишкіня і Будилки. Ввечері відійшли з Лебедина військові частини. З практичних міркувань, командування фронту наказало прифронтовим частинам тимчасово залишати Лебедин. Актив міста і всі бажаючи евакуюватися, їхали вузьким коридором, який з обох боків обстрілювався кулеметним вогнем, через Рябушки, а потім шляхом, який проходе ліворуч Тростянця в напрямок на Бєлгород і Обоянь.

11 березня (четвер) 1943 р. німці знову в Лебедині. Тепер комендатура розташувалась в правому коридорі першого поверху виконкому (там де зараз райком комсомолу і відділ архітектури).

13 березня (субота) 1943 р. в Лебедин прибуло багато німецьких військових частин.

28 березня (неділя) 1943 р. опубліковано наказ німецької комендатури про здачу населенням пограбованого бензину, мастильних матеріалів і друкарських шрифтів та колонок, які були в поїзді на вокзалі 19 лютого 1943 р.

29 березня (понеділок) 1943 р. була заарештована Тачок Марія Михайлівна, 1914 року народження, яка проживала на майдані Волі.

9 квітня (п’ятниця) 1943 р. Тачок М.М. та 11 невідомих громадян були розстріляні, а трупи їх вивезені в канаву біля різниці.

10 квітня (субота) 1943 р. було розстріляно, по невідомим причинам: Горошка Петра Матвійовича, 1884 р. народження, що проживав по Червоноармійський вулиці № 2 і Чорношвеця Юхима Юхимовича, 1902 року народження. Трупи їх були вивезені в канаву біля різниці.

12 квітня (понеділок) 1943 р. розстріляні за зв’язок, нібито з партизанами: Голуб Іван Ягорович, 1905 року народження, Зелений Григорій Петрович, 1908 року народження, Костюк Прокіп Калістратович, 1908 року народження, Панченко Іван Петрович, 1912 року народження, Хоменко Андрій Васильович, 1905 року народження і Цебро Матвій Іванович, 1910 року народження.

15 квітня (четвер) 1943 р. розстріляні, по невідомим причинам: Вялков Іван Федорович, Грушка Павло Дмитрович, Макуха Микола Семенович, 1922 року народження, Чопенко, Шульга.

20 травня 1943 р. оголошено наказ німецької комендатури про обов’язкову реєстрацію населення на біржі праці.

18 червня 1943 р. відправлено два ешелони людей в Німеччину, на каторжні роботи.

Весь червень і липень німці розстрілювали вже не оголошуючи кого і за що. Розстрілювали здебільшого вночі, і одразу ж трупи вивозили до різниці в канаву, де сяк-так прикидали їх землею. За цей час встановити не можна кого розстріляли і за що.

4 серпня 1943 р. безперервним потоком пересуваються через Лебедин танки і гармати. Відчувається наближення фронту.

7 серпня 1943 р. вдень і вночі із сходу на захід ідуть і їдуть німецькі частини. Німці насуплені і злі, як німецькі вівчарки.

8 серпня 1943 р. в Лебедин прибув штаб якоїсь великої воїнської частини німців. Для штабу цієї частини звільнені приміщення райміськуправи, земельного відділу і частина будинків по вул. К. Маркса.

10 серпня 1943 р. радянські літаки бомбили і стріляли з  кулеметів по військмістечку, де були німці, а також стріляли з літаків по німцях, які пересувались по Будильському шляху.

12 серпня 1943 р. німецькі санітарні автомашини пересуваються туди-сюди без кінця. Вдень через Лебедин пролетіло 54 німецьких бомбардувальника, з заходу на схід.

13 серпня 1943 р. цілу ніч літали над містом літак, і десь щось бомбили.

14 серпня 1943 р. рух німецьких військових частин через місто трохи зменшився. Чути гарматну стрілянину в бік Боромлі. Вночі літали радянські літаки, бомбили щось за Лебедином. По літаках стріляла німецька артилерія.

18 серпня 1943 р. чути бій в бік Бишкіня. Великий рух німців на захід. Всю ніч чути було гарматну стрілянину і тріскотіння кулеметів та автоматів.

Продовження далі….

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут