Культура та мистецтво: Ірпінь в житті Федора Кричевського

0
426

Про Федора Григоровича Кричевського написані книжки, зняті фільми. Його картини експонуються у кращих музеях світу. Кричевського вважають корифеєм українського живопису. Не зважаючи на це, у його біографії є багато нез’ясованих моментів. В першу чергу це стосується воєнних і післявоєнних років, коли художник був під наглядом НКВС.

Архів, зібраний художником і мистецтвознавцем Борисом Піанідою і переданий для вивчення автору цих рядків його дружиною Любов’ю Іванівною з’ясовує багато невідомих сторінок з життя геніального художника.

Багатьом жителям Ірпеня знайомий пам’ятний знак із білого мармуру, який стоїть біля будинку № 1 на вулиці Павленка (колишня Революції) біля базару. Він був встановлений у 1979 році на честь 100-річчя з дня народження видатного українського художника, заслуженого діяча мистецтв, професора, першого доктора мистецтвознавчих наук в Україні, першого ректора академії мистецтв України Федора Григоровича Кричевського, який у 1946-1947рр. жив в цьому місті.

Народився Федір Кричевський 10/22 травня 1879 року у місті Лебедин на Слобожанщині. У п’ятнадцятирічному віці, не зважаючи на заборону батьків, вступив до Училища живопису, скульптури та архітектури (Москва), яке закінчив у 1901 р. із відзнакою (дві срібні медалі).

З 1903 по 1910 рік молодий художник навчався у Петербурзькій академії мистецтв, спочатку в Іллі Рєпіна, потім у майстерні Франца Рубо. З 1913 року Федір Кричевський жив у Києві, викладав у Київському художньому училищі, а в 1914 році став директором цього закладу. 3 1917 року Федір Григорович – перший ректор Академії мистецтв України. Потім – довге творче життя, створення багатьох чудових живописних полотен, які стали невід’ємною частиною українського мистецтва.

Професори Української академії мистецтв, Київ, 1917 рік. Стоять: Олександр Мурашко, Георгій Нарбут, Василь Кричевський. Сидять: Микола Бурачек, Михайло Бойчук, Федір Кричевський, Михайло Жук. Стовпи українського мистецтва

Війна застала Федора Кричевського у Києві. З невідомих причин він з родиною не евакуювався разом з художнім інститутом у Самарканд. Переживши всі труднощі першого року окупованого міста – розруху, голод, холод – з родиною переїжджає до села Шишаки, де була його дача.

Але після окупації Полтавщини повертається до Києва. Восени у нього відкрилася кровотеча шлунку, і німецький професор Фергесен, шанувальник мистецтва Кричевського, рятуючи його від смерті, у 1943 році перевозить художника до німецького міста Кеслінг. Згодом до Кричевського приїжджає дружина Наталя Павлівна з донькою. Але там на Федора Григоровича чекали нові випробування – на нього почали писати доноси. Одні звинувачували, що він – єврей, інші – що український націоналіст. Через це Федір Кричевський потрапив у гестапо. Великих зусиль доклав німецький професор Фергесен, щоб вдруге врятувати життя художнику. Потім Кричевський з дружиною виїжджають до Відня. Донька Мар’яна з чоловіком, племінником Лесі Українки, вирушили до США.

Кричевський Ф.Г. “Дівчинка у блакитному”, 1900 (із колекції ЛМХМ)

Є дані, що після окупації міста Кеслінг радянськими військами Кричевський потрапив у лабети «Смершу», де пробув майже рік. Через які тортури пройшов художник – нам не відомо. Тільки знаємо, що він, тяжко хворий, у 1946 році звернувся з листом до Уряду УРСР з проханням дати йому дозвіл повернутися до Києва. У своїх спогадах його учень С.А.Григор’єв, народний художник України, писав: «…Демобилизовавшись в мае 1946 года, я вернулся в институт на работу. Через некоторый промежуток времени ряд учеников и сотрудников Кричевского вызвали в Правление Союза художников. Секретарем Союза тогда был С.Е.Раевский. Он зачитал нам письмо Кричевского из Вены с просьбой разрешить ему вернуться на родину в Киев. Раевский передал нам, что Правительство интересуется мнением близко стоящих к нему художников, и попросил нас высказаться. Мы все единодушно заявили о том, что он нужен, полезен искусству».

Незабаром Кричевський та його дружина приїхали до Києва. Але і в Києві їх чекали тяжкі випробування: їхня квартира в Георгіївському провулку, 12 була зруйнована бомбардуванням, а дача у селі Шишаки згоріла. Під час пожежі згоріло і багато його картин. Комітет у справах мистецтва допоміг Кричевським зняти житло в Ірпені.

З літа 1946 року у будинку № 1 на вулиці Пролетарської революції, у районі ринку, оселився видатний художник України Федір Кричевський. Власниця цього будинку з 1927 року Вікторова здала Кричевським дві кімнати з верандою. Одна кімната була більша, з трьома високими вікнами, світла, сонячна, друга – трішки менша. Присадибна ділянка – 45 соток, на ній росло багато дерев, п’ять беріз та стара яблуня. Саме серед цих берізок і стояв дерев’яний стіл з лавкою, за яким часто любив сидіти художник.

Роботу Кричевському дали в Академії архітектури України, хоча він хотів повернутися до свого улюбленого художнього інституту, але його туди не допустили. Як згадує С.Григор’єв: «Не было распоряжения и приказа о недопущении его в институт, но было, как это водится у нас, сказано: «Есть такое мнение». И это «мнение» угнетало его».

Пригнічувало Кричевського і післявоєнне лихоліття. В Ірпені у 1946-му не було ні електропостачання, ні водопроводу. Були зруйновані підприємства, школа, клуб та поліклініка. Із протоколу Ірпінської сільської ради №8 від 11 вересня 1946 року: «…в настоящее время в поселке Ирпень участились ограбления (вооруженные). В связи с чем решили: 1) до 1.Х.46 г. приобрести гладкоствольное оружие для сторожевой охраны; 2) усилить проверку паспортного режима; 3) предупредить всех домовладельцев и граждан, что лица, принявшие на ночлег без ведома поселкового совета будут привлекаться к штрафу и судебной ответственности; 4) усилить и проводить систематические ночные проверки» (друкується за оригіналом, без виправлень).

Таке розпорядження сільради, а також погане сполучення з Києвом (у 1946 році електропотягів не було, а їздив до столиці один раз на добу робочий потяг – товарняк) призвело до того, що Федір Григорович, який був важкохворим, не мав можливості приймати у себе вдома друзів, які з радістю йому допомагали. Тому Кричевський часто залишався ночувати після роботи у Києві у Михайла Шаронова, Сергія Григор’єва. У свої майстерні запрошували його Тетяна Яблонська, Сергій Отрощенко та багато інших.

Федір Кричевський

Будучи тяжкохворим на рак легенів, художник потребував домашнього догляду та госпіталізації. До березня 1947 року в Ірпені не було стаціонарного відділення при поліклініці. Згідно з протоколом Ірпінської сільради № 7 від 18.03.47 р. було підготовлено доручення: «Просить исполком дать указание ускорить утверждение стационара на 10 коек при Ирпенской поликлинике». Якщо казати відверто, то мешканці Ірпеня у 1946-1947 роках були позбавлені і звичайних санітарних умов. У цьому протоколі зазначалося: «…1. Поручить комиссии организовать проведение подворных обследований домовладений на предмет выявленния завшивленности среди населенния и проверки санитарного состояния дворов. 2. Просить исполком Райсовета обязать зав. райкомхозом – провести остекление бани и обеспечить баню бочками, ведрами и осветительними приборами».

Та все ж таки, незважаючи на всі труднощі часу, невиліковно хворий художник без підтримки дітей (син Роман помер напередодні війни від саркоми, яка виникла внаслідок удару футбольним м’ячем під час гри у футбол, донька була в еміграції), перебуваючи під постійним наглядом з боку НКВС, створює в Ірпені ряд картин, у тому числі «Свято колгоспного урожаю», «Хлопчик запускає змія». Крім цього, розробив серію ескізів до картини «На новобудові» та останнє своє полотно «Молотьба» із серії «Квіти України». Картині «Молотьба» судилося стати останньою, вона була завершена за два дні до смерті художника. Після смерті майстра у будинку в Ірпені залишалося ще багато ескізів до нових картин.

Похорони Кричевського проходили дуже скромно. Як згадував наш земляк Борис Піаніда: «…шел тогда трудный послевоенный 1947 год. Запомнилось объявление о его смерти, появившиеся в Киевском художественном институте, преподавательской работе в котором столько сил и энергии отдал Ф.Г.Кричевский.

Наспех написанные белые буквы на черном фоне сообщали роковую весть: 30 июля 1947 года умер художник Федор Григорьевич Кричевский.

Из окна одной из мастерских института, в которой я тогда писал дипломную картину, видел, как ученики Федора Григорьевича – Е.В.Волобуев, С.Б.Отрощенко, Е.Н.Яблонская и другие оббивали крепом его гроб, перенесеный потом в вестибюль института, где он и простоял до утра. 1 августа гроб увезли в Ирпень, где умер Ф.Кричевский. К двум часам дня в художественный институт было доставлено тело Федора Григорьевича для прощания с ним. Со двора института огромная траурная процессия двинулась по улицам Києва к Лукьяновскому кладбищу. Кричевский умер, но вместе с его смертью пришло и его бессмертие».

«ТВОРЧІСТЬ ФЕДОРА ГРИГОРОВИЧА КРИЧЕВСЬКОГО – ЦЕ МУДРІСТЬ ВЕЛИКИХ МАЙСТРІВ, ХУДОЖНИКІВ РЕНЕСАНСУ, ЯК ВЕРОНЕЗЕ, ТИЦІАН. ЦЕ ЛЮДИНА ШАЛЯПІНСЬКОГО ПОРЯДКУ, КОЛИ ЇЇ ТАЛАНТ КОНКРЕТНИМИ ТВОРІННЯМИ ЗБАГАЧУВАВ ЖИТТЯ. ВІН БУВ ТИТАНОМ СВОГО ЧАСУ І БУДЕ НИМ ДЛЯ МАЙБУТНІХ ПОКОЛІНЬ», – ТАК КАЗАВ ХУДОЖНИК ВОЛОДИМИР БОНДАРЕНКО, ВИСТУПАЮЧИ НА ВЕЧОРІ ПАМ’ЯТІ 4 ЧЕРВНЯ 1965 РОКУ. ТАК МОЖЕ СКАЗАТИ КОЖЕН, ХТО ХОЧ РАЗ БАЧИВ КАРТИНИ МИТЦЯ. ЗАВДЯКИ КРИЧЕВСЬКОМУ ІРПІНЬ ЗНАЮТЬ І В ДАЛЕКІЙ АМЕРИЦІ, І В ЄВРОПІ І НАВІТЬ У АВСТРАЛІЇ, ДЕ ЖИВУТЬ ШАНУВАЛЬНИКИ ЙОГО ТАЛАНТУ.

Олена Плаксіна, краєзнавець м. Ірпінь

Оригінал статті

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут