Історія Лебедина: повітове училище

0
316

Повітові училища — школи другої ланки початкової освіти в дореволюційній Росії, які створювалися на основі статутів Міністерства народної освіти 1804 і 1828 р.

Відкривалися училища в повітових та губернських містах для дітей купців, міщан, ремісників, дрібних службовців. Спершу їх метою була підготовка до вступу в гімназію. До 2 (3)-річного курсу навчання входили: закон божий, граматика, загальна і російська історія та географія, арифметика, початкова геометрія, фізика, природознавство, малювання, правопис.

До таких навчальних закладів відносилося й Лебединське повітове училище – найстарший навчальний заклад міста. Відкрилося училище в 1806 році та тривалий час знаходилося по Нижній Сумській вулиці (нині – Героїв Майдану).

Будівля училища зберіглася до нашого часу. Це окремо стояча споруда в розриві 1-2 поверхової забудови, що виходить північним фасадом на червону лінію забудови вулиці. Автор архітектурного проекту – невідомий. Збудована будівля в формах класицизму, добудова – з використанням форм неоренесансу.

Засноване у 1806 році, повітове училище спочатку знаходилося в невеликому дерев’яному будиночку, який належав почесному наглядачу училищ Лебединського та Охтирського повітів – О.Г. Іваненку.

В 1824 році останній звернувся в Міністерство освіти з пропозицією – скористатися доходами училища, і на належній училищу ділянці, побудувати спеціальне учбове приміщення, а стару будівлю тимчасово переобладнати під квартири вчителів та чиновників. Був складений кошторис на суму 30 597 руб., частину цієї суми надав Іваненко із доходів свого маєтку, він також добровільно зобов’язався вести нагляд за виконанням робіт.

21 червня 1824 року Комітет Міністрів, за пропозицією Міністерства освіти, надав дозвіл на будівництво, і затвердив запропонований кошторис. В тому ж році був затверджений проект з планом та фасадом. Креслення, що збереглися, й дозволяють зробити висновок про первісний вигляд цього одноповерхового, прямокутного в плані з чотирьох-скатною покрівлею, спорудою.

Звернений до вулиці, семиосний фасад акцентований центральним чотирикільним іонічного ордеру портиком з трикутним фронтоном, на повному антаблементі, подібним портиком (із трьохчетвертинних колон) акцентувався тильний фасад.

Будівля колишнього повітового училища, 1970-і рр.

Внутрішнє планування повторює особливості рядових житлових будинків, але з більшим ступенем ізоляції приміщень: по периметру великого прямокутного холу, анфіладно згруповані кладови, учбові класи, вестибюль-передпокій, вчительські кімнати (мається певна схожість цього проекту із «зразковими» проектами учбових закладів для Полтавської та Чернігівської губерній, архітекторів П’ятницького і Коринфського).

Але вже до середини ХІХ століття відчувалася гостра потреба в розширенні площ: в 1845 р. в училищі навчалося до 99 підлітків і працювало 5 вчителів, а в 1858 році при училищі відкрилася ще й публічна бібліотека.

Похвальний лист учню повітового училища

До 1903 року до західного фасаду був прибудований об’єм, дещо нагадуючий «зразкові» проекти повітових училищ для міст країни, розроблені в другій третині ХІХ століття архітектором І. Бессоновим. До 1906 року більша частина прибудови використовувалася, як житловий флігель (квартири для вчителів), а з 1906 по 1917 рік приміщення займала приватна друкарня Є.М. Когана.

Після 1917 року основний об’єм займав Будинок піонерів, в добудові – склади (до кінця 1940-х), потім Лебединська міська школа №7. В 1962 році на базі школи №7 відкрита ленінська кімната, що перетворена на музей ім. В.І. Леніна. В експозиційних цілях її суміжні кімнати об’єднані широкими проходами і створюють анфілади. В 1987 році, під час ремонту, був прибудований невеликий цегляний тамбур. Чотирьохколонні портики північного та південного фасадів – втрачені, первісний головний вхід (з північного фасаду) – закладений.

Достатньо добре зберіглася планувальна структура і екстер’єр. Будівля має цінність, як пам’ятник архітектури учбових будівель ХІХ – початку ХХ століття.

Сама будівля являє собою – прямокутний (розміри 22 х 17,5 м), одноповерховий, витягнутий в широтному напрямку основний об’єм, з одноповерховою, прямокутною (розміри 23 х 20 м) орієнтованою в довжину його, в поперек вісі – прибудовою, з заходу. Взаємно-перпендикулярна орієнтація продольних вісей, а також взаємно-паралельні, але трохи зміщені по відношенню, продольна та поперечні вісі, відповідно основної будівлі і прибудови – здатні чіткій локалізації в екстер’єрі їх об’ємів. Входи – через невеликі, з кам’яними сходами, тамбури південного і східного фасадів, в прибудову – через тамбур, по вісі західного фасаду. Продольні та поперечні стіни є несучими, матеріал – цегла, підлога та перекриття – дерев’яні, пласкі, покрівля шиферна – чотирьохскатна.

Для фасадів характерна композиційна і стилістична цілісність кожної із побудов. Спокійний класицистично-лаконічний ритм, членований основний об’єм виразно контрастує з насиченим ритмом добудови. Переважно горизонтальний характер композиції головної будівлі закріплюється протяжливою стрічкою низького цоколя, фриза, профільованого карниза, прямокутні віконні прорізи вуличного фасаду обрамлені профільованими наличниками. В рішенні добудови переважають вертикальні пропорції великих півциркульних вікон і рустованих лопаток, виразні профілі деталей віконних наличників і архівольтів з замковим каменем, підвіконних тяг, фільонок і т.п.

Внутрішнє планування основного об’єму характеризується анфіладним розташуванням, по периметру, просторого холу (колишній зал для бальних танців) – класів та кабінетів. В добудові з обох сторін, орієнтованих по продольній вісі широкого коридору – анфіладно розташовані, пристосовані під експозиційні зали, експозиційні кімнати. Східна частина коридору виходить в одну із кімнат основного об’єму, пристосовану в лекційну залу на 30 місць. Елементи первісного декоративного вбрання повністю втрачені.  В основному об’ємі збереглися ліпні карнизи простої профільовки, дерев’яні двері з різними профільованими фільонками.

Відповідно до рішення виконкому Сумської обласної ради від 20.05.1988 року, будівля колишнього Лебединського повітового училища визнана пам’яткою архітектури місцевого значення, охоронний № 99-СМ.

Користувачем будівлі сьогодні являється Лебединський районний центр дитячої та юнацької творчості.

Художній музей, за матеріалами архітектурного паспорту

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут