Гетьман у ролі хроніста

0
56

До українських державних діячів великої освіченості і культури належав чернігівський полковник, з 1722 року – наказний гетьман Павло Полуботок. Про нього нині багато пишуть, але головним чином у зв’язку зі скарбом, вміщеним в одному з англійських банків. Менше – про державно-творчу діяльність, ще менше – про осмислення ним шляхів виведення України з неволі, накидуваної московськими самодержцями.

Тим-то майже зовсім обходиться складена Полуботком «Кронічка» – коротка хроніка історії України від часу взяття турками Константинополя і включно до царювання Петра Першого. Поміж гетьманів траплялися люди найрізноманітніших талантів. Та Полуботок єдиний, хто, обмірковуючи історичні шляхи народу, власноруч описував їх.

Недовго довелося йому гетьманувати у Глухові, останній козацькій столиці. 3 липня 1722 року помер Іван Соропадський, а вже через рік Петро І покликав Полуботка з генеральними старшинами у Петербург для розправи. Довше сидів Полуботок у Петропавлівській фортеці, ніж гетьманував. І однак встиг не мало. Удалось, спираючись на юридичні основи, послабити зашморг, який без оглядок затягувала на українських правах і вольностях новостворена Малоросійська колегія на чолі з брутальним Вельяміновим.

Боровиковський В.Л. (?) “Портрет Леонтія Полуботка” (батька Павла Полуботка), 1786 (колекція Лебединського художнього музею ім. Б.К. Руднєва)
Глинський Яким “Портрет Ганни Лазаревич” (друга дружина Павла Полуботка), початок XVIII століття (колекція Лебединського художнього музею ім. Б.К. Руднєва)

Почато реформи, які обмежували втручання колегії в судівництво. Відстояно право діловодство українською мовою, проти чого повстав був Вельямінов. Дали результат зусилля про згуртування сил для опору руйнівникам української автономії. Раз, вдруге і втретє перед Петербургом порушується питання про обрання гетьмана вільними голосами, збираються для цього по Україні підписи. Так методично і настійливо розхитувана після Полтавської битви українська автономія знову дала про себе знати. Цар розлютувався і, як писав Шевченко, «вольного гетьмана голодом замучив у кайданах».

Силу і наснагу для протистояння давало Полуботкові знання минувшини рідного народу. Загинуло багато належних йому документів, речей. Золотого скарбу слідів ніяк не знайдено. А складена ним хроніка уціліла. Викладення фактів і подій в послідовності їх протікання практикувалося українськими істориками. Ось і приклад: видавництво «Наукова думка» видало хронологічний довідник з історії України, який обіймає шість тисячоліть. Хроніка допомагає читачеві і укладачеві збагнути тенденції історичного розвитку, розглядати явища громадсько-політичного життя в їх сукупності. У Полуботковій хроніці помітна часта змінюваність гетьманів на Україні – то була Руїна, зважання на існування Російського царства і Польського королівства, а внизу – то ще й Кримського ханства. Відчувається значна роль православної церкви в житті України. І війни за війнами, і розорення, і уярмлення…

“Дуб Павла Полуботка”, місто Лебедин, сквер Павла Полуботка

За радянського часу хроніку ніде не надруковано. Ставлення до Полуботка було відоме: псевдозахисник народних інтересів та й годі. Коли готувалася ця сторінка, переглянули УРЕ (ІІ видання), УРЕС (ІІ видання), «Радянську енциклопедію історії України», Шевченківський словник – там навіть життя Полуботкове укорочене на рік. Він загинув наприкінці 1724 року, а написано 1723 року. Це теж про щось говорить, та існування Полуботкової хроніки не минулося безслідно. Вона потрапила в Глухові до його зятя, знатного військового товариша, згодом геніального підскарбія Якова Марковича. Той узявся продовжувати її, а з 7 березня 1723 року вів уже як щоденні записи про події в Україні, в Глухові і особистому житті. Щоденник Якова Марковича посів значне місце в українській історіографії й українській літературі. 

Нижче пропонуємо уривок з хроніки Павла Полуботка:

Із короткої хроніки Павла Полуботка

1648 – Хмельницький у Барабаша листи украв і війну першу почав. Того ж року ляхи з України поутікали.

1649 – Обраний зостав на королівство Жигмунт Казимир Третій.

1650 – Берестецька війна. В том року Хмельницький з козаками ляхів бив: Каменовського, Маховського і інших многих в неволю татарам отдано, а других побито.

1651 – Хмельницький царю Олексію Михайловичу зо всіма козацькими військами поклонився.

1655 – Дрижопольська війна.

1655 – Цар Олексій Михайлович Вільно і Брест-Литовський взяв. Того ж року наказного гетьмана Івана Золотаренка під Старим Биховим простий чоловік, засівши, забив з мушкета, і тіло його проваджено через Ніжин до Корсуна, де під час похорону його церква святого Миколи з людьми згоріла.

1656 – Селівестр Косів митрополіт Київський помер.

1657 – Хмельницький помер.

1658 – Іван Виговський став гетьманом і царю московському присягу виконав. Пушкаря убито.

1659 – Під Конотопом була битва. Юрася Хмельницького гетьманом учинено по зраді Виговського.

1660 – Хмельницький зрадив, і Василя Шереметєва в неволю взято.

1661 – в Києві за воєводи Івана Ржевського татари много людей порубили і в неволю побрали; Іорданський монастир Паненський (Господній) спалили. Того ж року Сомка гетьманом учинили.

1662 – Хмельницький ченцем став, а на його місці став гетьманом Павло Тетеря.

1663 – Під Ніжином була велика рада війська московського і козацького, і там учинено гетьманом Брюховецького, Сомка і Васюту страчено у Борзні.

1664 – Була на небі мітла із зірок, і одна сходила з півночі на захід сонця, друга – з вечора на захід сонця. Оця комета тривала неділь зо дві.

1665 – Гетьман Брюховецький на Москву їздив, і оженившись там, з великим жалуванням повернувся. Того ж року Межигірський монастир вигорів.

1666 – Воєводи стали по українських городах.

1667 – На Задніпру учинено гетьманом Петра Дорошенка.

1668 – Брюховецького убито в Говтвах за Зіньковим.

1669  Учинено гетьманом Дем’яна Многогрішного.

1671 – Королем обрали в Польщі Михайла Вишневецького Коробута.

1672 – Многогрішного в Москву взято. Того ж року цар турецький з ханом кримським Кам’янець-Подільський взяв, і того ж року став гетьманом Самойлович.

1674 – Григорій Ромоданівський з гетьманом Самойловичем Дорошенка в Чигирині взяли. Мурашка Волоську землю воював, залогу турецьку у волохів узяв. Того ж року Ладижин взято і Умань. Уманцям голови луплено, дітей вибрано і, вбивши 12 тисяч, в неволю запроваджено.

1675 – Помер в Чигирині митрополит Токальський. Того ж року турки виходили під Чигирин і, вбачивши війська великі московські, поутікали. Того ж року цар Олексій Михайлович помер.

1676 – Помазаний на царство цар Федір Олексійович.

1678 – Чигирин взято.

1679 – Війська великі стояли під Києвом, ожидаючи басурманського приходу.

1680 – Зима була барзо легка, да суша була велика.

1681 – Цар Федір Олексійович помер, і стрільці, збунтувавшись, многих бояр побили.

1683 – Помазано на царство царів Івана і Петра Олексійовичів.

1686 – Перший похід на Перекоп, в якому поході гетьмана Самойловича взято (під стражу), а замість його Мазепу гетьманом учинено.

1689 – Саранча була. Того ж року другий похід був під Перекоп.

1695 – Кизикермен взято. Того ж року цар Іван Олексійович помер.

 

До друку готував Г.Петров.

Газета «Панорама Сумщини». – 1991. – 21 березня. – С.6.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут