Валентин Сєров: Охтирка-Лебедин

0
136

Сєров Валентин Олександрович народився 19 січня 1865 року в артистичній родині. Мама була піаністкою, батько – композитор.

Через деякий час після смерті чоловіка, мати майбутнього митця – Валентина Семенівна Сєрова, уроджена Бергман (1846-1924) – познайомилася у підмосковному Абрамцеві зі студентом-медиком Василем Івановичем Нємчіновим (1851-1882), який був репетитором дітей голови правління Московсько-Ярославсько-Архангельської залізничної дороги і мецената Савви Івановича Мамонтова (1841-1918).

Почуття взаємної приязні переростають згодом у кохання, зрештою вони вступають до цивільного шлюбу. Після від’їзду В.Нємчінова до Києва, деякий час В.Сєрова вагається, але згодом, після листів з описанням краси древнього міста, вирішує перебратися до України. Сталося це у 1876 р., а вже влітку В.Нємчінов забирає дружину і пасинка до Охтирки Харківської губернії, де мав невеликий хутір. Він не зберігся до нашого часу, але судячи з малюнків юного Сєрова та вказаних на них місця виконання (Охтирка), хутір знаходився неподалік від слобожанського міста і територія його тепер входить у межі сучасного міста. Тут же Сєров почав готуватися до вступу в київську гімназію, яку почав відвідувати через рік – восени 1877 р.

У пасинка з вітчимом були теплі дружні відносини. Василь Іванович мав вплив на естетичний смак юнака, формування його поглядів, користувався у майбутнього художника беззаперечним авторитетом.

Валентин Олександрович у листі до Ігоря Грабаря напише, що життя у Нємчінових завжди згадує з великим теплом, про що свідчать «ахтырские рисунки». Про Василя Івановича він на все життя зберіг самі теплі спогади, вважав, що багато в чому йому завдячує.

Сєров В.О. “В Охтирці”, 1878 (Державна Третьяковська галерея)

Сєров обожнював Нємчінова, людину рідкої чарівності, яка віддала своєму названому сину багато часу та душевних сил. Він читав для нього такі ж гарні книжки, які свого часу вибирала для нього мама. А читав він їх, за спогадами Валентина Олександровича, майстерно та жваво; направляв розум хлопчика у правильному напрямі. [2]

У своїй книзі про чоловіка і сина Валентина Сєрова називає В.Нємчінова людиною твердих переконань, який у свою чергу запевняв, що в її сина рідкісна “целомудренная натура”. [7]

Протягом трьох років (1876, 1877, 1878) Сєров улітку мешкав на слобожанській землі, в Охтирці. Уже тоді малювання стало для нього невід’ємною частиною існування. Про настрої, що панували під час літнього охтирського відпочинку, свідчить уривок з листа В.Сєрової до письменниці О.І.Апрелєвої (1846-1923), датованого 20 червня 1877 р. з Охтирки. В ньому Валентина Семенівна відзначила, що її охоплює музично-сімейний настрій, а син крім “/…/лошадей да ружья, ничего знать не хочет, наука да книги пока издали пользуются его уважением” [6].

У монографії І.Грабаря (1965) подається перелік малюнків Сєрова, виконаних протягом трьох років на охтирській землі: “Воли” (1876), малюнок з першого охтирського альбому, папір, графітний олівець, 16×21, Державна Третьяковська галерея; “Село поблизу Охтирки” (1878), папір, свинцевий олівець, 10,9×21,9, Державний Російський музей (Санкт-Петербург); “Зима в Охтирці” (1878), папір, олівець, був у зібранні Сєрових (Москва); “В Охтирці. Дерев ‘яний будинок” (1878), папір, свинцевий олівець, 12×21, Державний Російський музей (Санкт-Петербург); “В Охтирці” (1878), папір, графітний олівець, 12,5×16,5, Державна Третьяковська галерея; “Охтирка. Пейзаж з пірамідальними тополями” (1878), бристоль, свинцевий олівець, 16,4×12, Державний Російський музей (Санкт-Петербург); “В Охтирці (1878),  папір, олівець, був у зібранні Сєрових (Москва);”Будинок В.І.Немчинова на його хуторі в Охтирці, Харківської губернії” (1878), папір, графітний олівець, 11,2×22,7, Державна Третьяковська галерея; “В.І.Немчинов з малолітньою дочкою від В.С.Сєрової – Надією” (1878), папір, олівець, приватне зібрання.

Більшість з них, мають конкретну топографію, що відбивається у  назвах. У цих роботах Сєрова відмічаємо бажання якнайретельніше зафіксувати свій об’єкт малювання.

На малюнку Сєрова “Охтирка” впізнаємо обриси церкви Архистратига Михаїла. Храм на честь архангела Михаїла вирізняється оригінальним об’ємно – просторовим рішенням. Місце, де знаходилася церква Архангела Михаїла у народі називали Гусинкою, а храм – “церква, що на Гусинці” [3].

Сєров В.О. “Охтирка”, 1878 (Державна Третьяковська галерея)

Силует цієї церкви бачимо на малюнку Сєрова “Охтирка” (1878), виконаному на папері графітним олівцем (10,9×21,9), який зберігається у Державному Російському музеї у Санкт-Петербурзі [1].

У кінці 1900-х років, спілкуючись з І.Грабарем, Сєров познайомив історика мистецтва з ранніми малюнками, у тому числі й з охтирськими. Малюнок “Охтирка” надійшов разом з іншими графічними творами, які І.Рєпін передав у 1916 р. до Російського музею. У листі до П.Нерадовського від 7 червня 1916 р. І.Рєпін так пояснював причини цього вчинку. Якось у старих папках він знайшов цілий “ворох малюнків В. Сєрова” і серед них – велику кількість чорнових ескізів, які він спалював, але деяку частину з них І.Рєпін врятував і попросив подарувати йому. Серед 102 малюнків були й роботи Сєрова, виконані в Охтирці. Серед них й невеличкий малюнок (16,3×12,4) графітним олівцем під назвою “Охтирка. Пейзаж з пірамідальними тополями” (1878).

У малюнках “Село в Охтирці” й “Охтирка” художник акцентує увагу на другому плані, перший же залишає відкритим. Охтирські малюнки Валентина Сєрова, нагадують картини малих голландців та їх вміння “передавати все, що бачили”.

Сєров В.О.

Малюнок “Зима в Охтирці” (1878) цінний тим, що він є свідченням перебування художника в місті Охтирка взимку 1878 р. Всі зазначені малюнки виконані на папері графітним олівцем, невеликі за розміром [4].

У ці ж роки Сєров відвідує Київську Рисувальну школу українського художника Миколи Івановича Мурашка (1844-1909), який згадував, що юний художник активно малював гіпсові бюсти для того, щоб підготуватися до вступу в Академію мистецтв.

Три щасливих роки перебування на охтирській землі промайнули як один день. Подальше життя Сєрових з В.Нємчіновим стає неможливим через його арешт за участь у студентських заворушеннях й заслання до Харкова під нагляд поліції; після повернення із заслання він помер від тифу у Києві. Родина Сєрових переїжджає до Москви.

Василь Капніст у Спасовому Скиту, 17 жовтня 1888 року (харківські фотографи Альфред Федецький   та Олексій Іваницький)

На 90-ті  роки ХІХ ст.  припадає знайомство майстра  портретного живопису В.Сєрова  з родиною Капністів. У 1888 р. сталася  катастрофа на залізниці під час якої ледве не загинула царська родина. І. Рєпіну було замовлено сімейний груповий портрет. Митець відмовляється. Пропозицію написання портрету царської родини надано Сєрову. Протягом створення твору художник тісно спілкується з графом Василем Олексійовичем Капністом (1838-1910). Очільник Харківського губернського та Лебединського повітового дворянства добре знав членів царської родини, їх звички та уподобання, був знавцем придворного етикету. Від його гострого погляду не приховувалася жодна деталь характеру моделі.

Представлення картини В. Серова «Імператор Олександр III з августійшою родиною» (1892-95) відбулося 14 червня 1894 р. у Борках Харківської губернії.

Знайомство В. Капніста з В. Сєровим обумовило й появу низки портретів цієї дворянської родини, написаних художником.

Ініціатива створення портрету графині Варвари Василівни Капніст (1841-1922) – онуки князя М. Г. Рєпніна-Волконського, дружини графа В. Капніста, походила скоріше за все від її чоловіка.

Сєров В.О. “Портрет графині Варвари Василівни Капніст”, 1895

Портрет Варвари Капніст Сєров виконав у техніці пастелі. Ретельно пророблене обличчя графині, яка сидячи доброзичливо дивиться на нас, контрастує з одягом, написаним в узагальненій манері. У своїй роботі художник підкреслив тонкі градації кольору, значну увагу приділив гармонізації кольорових відношень. Дата написання портрету В.Капніст середина 90-х рр. ХIХ ст. Ймовірне місце створення – село Михайлівка, родовий маєток Капністів.

Маєток Капністів в Михайлівці, фото 1914

Різноманітний підхід у стилістично-психологічному відношенні спостерігаємо у портретах дочок Капністів: Варвари та Єлизавети.

Портрет Варвари Василівни Мусіної-Пушкіної (уродженої Капніст) В. Сєров написав у 1895 р. у техніці пастелі. Постать зображеної зміщена вліво, а темний колір сукні молодої жінки підкреслює силуетність постаті, вказуючи на ознаки модерну. У портреті відчувається специфічне розуміння художником виразності силуету. Продумана кожна деталь портрету: від положения рук до картин, масивні рами яких урівноважують основну кольорову масу одягу моделі. Відчувається неприхована симпатія автора до В. Мусіної-Пушкіної, обличчя якої є світлою домінантою композиції.

Портрет був у зібранні В. Мусіної- Пушкіної, але після 1917 р. зник з ії будинку, який знаходився поблизу Ісаакіївського собору. І лише у 1979 р. надійшов до Державного Російського музею у Санкт-Петербурзі [5].

Сєров В.О. “Михайлівка”, 1890-і рр. (із колекції ЛМХМ)

Художник написав ще один портрет В. Мусіної-Пушкіної через три роки після попереднього, але вже у техніці акварелі. До 1917 р. він був у зібранні В. Мусіної-Пушкіної у Петербурзі, в еміграції – у О. Мусіна-Пушкіна в Парижі. Нині зберігаєгься в музеї Ешмолен в Оксфорді.

Варвара Василівна зображена сидячою на лаві, її постать енергійно розгорнута до глядача. Усміхнене обличчя молодої жінки разом з пленерним рішенням портрету створює загальний мажорний настрій твору, в якому переважаютъ світлі тони. Обличчя портретованої, листя дерев, шо зверху обрамлюютъ фігуру, виділяються на тлі широко взятих мас світлих і темних по тону кольорів.

Портрет сестри Єлизавети Василівни Мусіної-Пушкіної В. Сєров написав у 1896 році. Портрет Є. Мусіної-Пушкіної експонувався на ХХV виставці Товариства пересувних художніх виставок, яка проходила у Санкт-Петербурзі з 2 березня по 6 квітня 1897 р. Після цього портрет перебував у зібранні Мусіних-Пушкіних. І. Грабар подає лаконічний опис цього портрету: «Изображена молодая женщина, по колена, ¾ вправо, сидя, облокотивишсь на локотник. Слева внизу подпись… » [5]

У 1896 р. В. Сєров знову портретує Є. В. Мусіну-Пушкіну. За описом І. Грабаря, це – погрудне зображення у фас, у великому літньому капелюсі. Портрет знаходився у зібранні В. В. Мусіної-Пушкіної у Санкт-Петербурзі.

Сєров В.О. “Автопортрет”, 1880-і рр.

Пошуки нової художньої мови Сєров не припиняв ніколи, він виконував портрети знаних художників, письменників, меценатів мистецтва і своїх друзів у стилі старих європейських майстрів, які у фахівців викликали асоціації з полотнами Дієго Веласкеса та Тіціана. У той же час міг відмовитися від пензлів і фарб та перетворитися на блискучого графіка. Діапазон його робіт вражає — це і пейзажі, картини на історичні теми, театральні декорації, побутові замальовки, портрети й ілюстрації.

Людмила Міщенко,директор комунального закладу «Охтирський міський краєзнавчий музей»

(зі збірника Матеріалів наукових читань «Капністи: мистецьке коло козацького роду», що відбулися 06 вересня 2019 року в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут