Моє знайомство з Капністами….

0
210

Моє знайомство з Капністами розпочалося в 60-х роках минулого століття з відвідин склепу з похованням графа біля Михайлівської церкви. Величезний кам’яний льох, а в ньому 6 окремих ніш, де мали б бути гроби з покійниками. На вході ніяких дверей. В підземеллі порожнеча і темрява. В одній із ніш я знайшов старовинну шаблю та німецький протигаз. Пізніше знайомство – то вже документи архівів, дослідницька література істориків та краєзнавців.

В 1968 році познайомився із колишнім професором (нашим земляком) Харківського університету Стефаном Андрійовичем Таранушенком. У нього перефотографував багато історичних документів, в тому числі і тих, що стосувалися михайлівських Капністів. Зокрема, і книгу «Наказной гетьман Полуботок». (Капністи ж по жіночій лінії нащадки гетьмана). До речі, автор цієї книги – наш земляк, вчитель лебединської гімназії. Влітку 1918 року на виконання наказу міністра внутрішніх справ Ф.Лизогуба відкрились курси української мови. Крім Лебединських вчителів лекції з історії України та народного мистецтва читали письменник Гнат Хоткевич та мистецтвознавець Стефан Таранушенко. Вже це вказує на серйозність заходу. Керував курсами завідувач відділом освіти повітового земства Микола Андрійович Грищенко (розстріляний владою в 1937 році). В свій час, на замовлення графа, він зробив повний опис мистецьких та історичних скарбів у маєтку Капністів. Це архіцінне джерело з історії Михайлівки і славетного роду.

Таранушенко Стефан Андрійович (1889-1976)

Пізніше ми вивчали судові справи Капністів по архівах. Та, головним відкриттям для себе вважаю пізнання причетності Капністів до плекання народного мистецтва в краї. Відомо, що в михайлівскому дворі діяла килимарня, в якій працювали «послушник Куницький із жінкою майстринею-килимарницею та  дівчат коверних п’ять».

Мистецтвознавець і художник, теж наш земляк, Василь Кричевський в довоєнні часи знайшов килим михайлівської роботи. Це справжній  витвір мистецтва з гербом гетьмана Полуботка серед моря квітів. Етнографічна збірка Кричевського до нас не дійшла, а фото згадуваного килима завдяки архіву Стефана Андрійовича Таранушенка збереглось.

Маєток Капністів в Михайлівці, фото 1914
Інтер єр маєтку Капністів в Михайлівці, фото 1914

Знань про подвижницьку діяльність Капністів добавило нам знайомство з письменником Миколою Архиповичем Шудрею. Його дружина Євгенія Стефанівна сама уклала чудовий збірничок «Подвижники народного мистецтва». В ньому є розповідь про Варвару Василівну Капніст. Вийшовши заміж за гофмейстера царського двору (з 1888 року предводителя дворянства Харківської губернії) і переїхавши до Михайлівки, вона стала опікункою народного мистецтва. В її майстернях вироблялись не тільки килими, а й шилось – вишивалось літнє жіноче вбрання, шовками вишивались рушники. Завдяки їй у повіті поширилось виробництво майоліки, гутного скла. Роботи майстрів Лебединщини були представлені на Парижській виставці в 1878 році. На Всеросійській промислово-художній виставці у 1888 році у Москві вироби михайлівських ткаль та вишивальниць, як і межирицьких гончарів теж милували око відвідувачів: куманці, скатерки, серветки, рушники…

Михайлівка, фото 1914
Псел в Михайлівці, фото 1914

Саме завдяки його старанням та старанням С.А.Таранушенка при курсах була влаштована виставка мистецьких скарбів краю: вишивка, килими, іконопис, вбрання, документи, парсуни…На виставку подали свої колекції  Леонід Парфилович Колупаєв, Сергій Васильович Сбітнєв, Олексій Андрійович Красовський, Варвара Кузьмівна Демченко, Катерина Сучкова-Залеська. Та найбільше мистецьких скарбів подала на виставку Варвара Василівна Капніст.

Стараннями С.А.Таранушенка в 1918 році  в Лебедині був надрукований «Каталог першої виставки української старовини». Саме з нього ми й дізнаємося опис мистецьких скарбів у краї і про жертовність Капністів у їхньому збереженні. Лише невеличка частина цього добра дійшла до нас і тепер зберігається в Лебединському художньому музеї.

На увагу заслуговує і допомога Капністів обдарованій молоді. Вони опікувалися і художниками Кричевськими і співаком Іваном Стешенком, фінансово підтримували освіту в краї.

Іван Стешенко (1894-1937)

Запрошення до маєтку і утримування там ціле літо котрогось із художників мало мету не тільки виконання замовлення, а й опіку над художником. Так, в 1895 році в Михайлівці у Капністів проживав відомий художник Сєров. Тут написав портрет графині Варвари Василівни та її дочки Варвари  Мусін- Пушкіної. Згодом Сєров ціле літо проживав у садибі Мусін–Пушкіних у Борисоглібську.

Серов В.О. “Михайлівка”, 1890-і роки (із колекції ЛМХМ)

На виставку при археологічному з’їзді (Харків 1902 року) Капністи передали теж багато історично і мистецько-цінних виробів. Серед них і так звана «Сорочка Полуботка». Чи вона справді належала гетьману – це питання. Але ж, що це глибока старовина, то це так. Була вона і на згадуваній виставці в Лебедині.

Полуботчишина сорочка, фото 1919

Ми свідомо облишили тему допомоги Капністів у побудові мосту через Псел, побудові дороги на Лебедин та Земського узвозу в Михайлівці, телефонізації повіту тощо.

А закінчимо розповідь гнівним докором землякам. Як же подякували михайлівчани Капністам? В 1918 році будинок графа розкрали і спалили. Графиня Варвара Василівна деякий час жила в сім’ї Лебединського лікаря Кадиша Сендеровича Зільберника. Потім виїхала за кордон.

Варвара Капніст в саду, фото 1914

Ми свідомо облишили тему допомоги Капністів у побудові мосту через Псел, побудові дороги на Лебедин та Земського узвозу в Михайлівці, телефонізації повіту тощо.

А закінчимо розповідь гнівним докором землякам. Як же подякували михайлівчани Капністам? В 1918 році будинок графа розкрали і спалили. Графиня Варвара Василівна деякий час жила в сім’ї Лебединського лікаря Кадиша Сендеровича Зільберника. Потім виїхала за кордон.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі Михайлівка (знищена у 1981 році)
Хор михайлівської церкви

Церкву, яку будували їхні діди-прадіди поруйнували, ікони писані відомими майстрами спалили. На обкладинці одного із журналів «Безбожник» було подано фото: михайлівчани палять ікони перед церквою на дорозі. Склеп із останками графа теж зруйнували. Ось як про це розповідали старожил Михайлівки Іван Петрович Карпенко «Син завуча школи Івана Горбенка – Євгента ще з ним один, на прізвище Попов, розбили мармурову дошку–двері в гробниці, зробили лаз, відкрили труну і забрали срібний хрест, кортик і ще щось. Я теж туди лазив пізніше. Бачив лице графа: таке попільнисте-попільнисте. Чого ходив? Щоб з голоду не здохнуть. Тоді в «торгсін» за те срібло талончики на муку давали. Пізніше  Андрій Мазій витяг графа з гробу, випотрошив його з одягу, а білизну та мундир забрав собі. Ото влада й організувала біля гробниці чергування, а рештки покійника закопали тут же, біля входу. В 1938 році, як МТС переїхала з Пушкарівки на теперішнє місце, із гробниці зробили склад для керосину. Ремонтники МТС паяли радіатори, тож для травлення кислоти потрібний цинк. От Іван Василенко і підказав: гроб же  у Капніста цинковий. Ото й пішов гроб на пайку…

Святенко І.М. “Портрет графа Василя Капніста”, 1910 (із колекції ЛМХМ)

Як тут не згадати народне прислів’я: «Навіть найкращі квіти закінчують життя на смітнику». Так само краяни вчинили із родом  Бухаріних-Аненкових в Бобровому. Найстарішу на Слобожанщині дерев’яну церкву (1731 р.) зруйнували, а могили Бухаріних розрили, людські черепи почіпляли на обрубки гілок.

Флігель маєтку Капністів, село Михайлівка (сучасний вигляд)
Флігель (парадний фасад) маєтку Капністів, село Михайлівка (сучасний вигляд)

А тепер ще досліджуємо розтерзані нами роди, влаштовуємо симпозіуми та читання. Кажемо: нехай хоч це буде нашим покаянням за непрощенні гріхи наші.

Брама до флігелю Капністів, село Михайлівка (сучасний вигляд)

Борис Ткаченко, історик краєзнавець, Почесний громадянин м. Лебедин

(зі збірника Наукових читань “Капністи: мистецьке коло козацького роду”, що відбулися 06 вересня 2019 року в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут