Андрій Мордовець: знайомство з творчістю Красовського (спогади)

0
54

 (в тексті збережена стилістика та орфографія автора)

Пізніше я вже малював на аркушах паперу великого розміру і ці роботи були виставлені на сільгоспвиставці, яка проводилася в комуні. Тоді я вперше побачив твори панича Олексія Красовського в поміщицькому будинку. У сільбуді довго висів пейзаж, простий за композицією: степ, дорога, небо, але в дитячій уяві він навівав спокій і відчуття краси природи.

У одного з моїх товаришів по дитинству дід був кучером у поміщика. В їхній хаті на стіні висів невеликий портрет цього діда, у формі кучера, намальований молодим Красовським. Цей же товариш показував тоді маленькі етюди, написані на дощечках: степ, простір, хмари, захід сонця, різні прояви природи. Тоді я вперше побачив і тюбик олійної фарби.

А в одного із сусідів висіла в хаті фотокартка – Олексій Красовський  на коні. Розповідали, що Красовський писав дівчат в українському вбранні, волів з возом, заведених у ставок. А майстерню його селяни називали «чертьожною».

Сам Олексій мав демократичні погляди та брав участь у нелегальних сходках. Одна з них відбувалася в Боровеньці, де їх вистежили, але організатори сходки встигли зникнути. Вітчима Олексія, пана Календу, попереджували у повітовому дворянському зібранні про поведінку та політичні уподобання пасинка.

Красовський О.А. “Пейзаж з сонцем, що заходить”, 1900-і рр. (колекція ЛМХМ)

Коли в селі відбувалися події, викликані революцією 1917 р, деякі селяни розібрали, що кому подобалося з поміщицького маєтку: корів, домашні речі тощо. Одна жінка несе посуд і чашечку. Старий Календа стоїть, із сумом дивиться і говорить: «Хоча б залишили чашечку, яку мені в дитинстві подарувала мама в день народження». Тоді Олексій йому сказав, що землю потрібно було віддати селянам ще в 1905 році.

Коли поміщики від’їжджали з Кулички, то вони по–доброму розпрощалися із селянами і залишили їм добру згадку про себе, особливо Олексій.

Мордовець А.М. “Етюд коня”, 1955 (колекція ЛМХМ)

Часто, коли хто заходив до нашої хати і бачив, що я щось малюю, він із жалем говорив, що нема Красовського, він би навчив малюванню. В той час не було паперу, щоб малювати і я склеював аркуші із французьких журналів. Ці журнали привіз батько з Лебедина від Корчана, де моя сестра працювала у нього служницею.

Тоді доводилось слухати багато розповідей про громадянську війну, особливо запали в душу легенди про «батька» Махна. І я, на склеєному папері, повісивши його на стіну в хаті, почав малювати вуглиною з печі того самого Махна. Селяни, які заходили до хати, дивилися, хитали головами й казали:                «Дивися, щоб тобі не перепало за це малювання».

…у школі я старанно вчився, мені доручали оформлювати стінгазету. Як правило, це робилося до дня народження Тараса Шевченка, який тоді відзначався як свято. Збиралися селяни і комунари в будинку Просвіти, співали «Заповіт» і ставили виставу. В одній із таких вистав ще раніше, зовсім малим, і я «брав участь: мене виносили на плечах на сцену з палицею і я повинен був говорити: «А я мару палкою, а я мару палкою», але я розгубився і нічого не міг сказати, хоч суфлер старанно мені підказувала, а із залу жінка кричить: «Та він же німий».

Мордовець А.М. “Повінь на Десні”, 1953 (колекція ЛМХМ)

У третьому класі, взимку, після того, як поховали одного з хлопчиків, який помер від скарлатини, я в той  же день захворів на цю хворобу, хворів важко і довго, пропустив три місяці навчання і у школу з’явився лише під кінець навчального року.

Копія рукопису Андрія Мордовця зберігається в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут