Андрій Мордовець: Мій дивосвіт (спогади). «Коні дитинства»

0
80

(в тексті повністю збережена стилістика та орфографія автора)

Настала ще одна весна. В день великого дня Пасхи я сиджу за столом, занурившись у спогади, як давно минулого, так і прожитих недавніх років. Мало було радості та щасливих днів, хіба що скрашувало життя заняття мистецтвом, спілкування з природою і мої почуття до неї. Це зігрівало душу. Я пробував малювати і коли це вдавалось, то вселяло надію і радувало, що живу недаремно.

Згадую свою родину: батька, матір, братів, сестер, простих людей села, які своїм прикладом прищеплювали мені кращі риси християнської моралі та привчали до того, що в житті нічого легко не дається.

Моє життя склалося вдало. Виросли діти, ростуть внуки. Дружина завжди сприяла тому, щоб я мав час працювати, спілкуватися з мистецтвом, позбувся песимістичних настроїв.

Писати автобіографічні спогади – справа невдячна. Інколи здається, чи було насправді те все зі мною, чи то був довгий затяжний сон.

Мордовець А.М. “Автопортрет”, 1938

Місце, де я народився, досі бентежить мою душу. Це село Куличка. Там минули мої дитячі роки, там я почав пізнавати світ. Село не було глухим і забитим. Тоді там були 3-річна школа, сільбуд «Просвіти», де селяни збиралися, ставили вистави з української класики. У селі була комуна, організована Х.М. Фроловим, де молодь активно організовувала культурне дозвілля: лекції, вечори запитань і відповідей, привозили артистів, співаків, кобзарів, циркачів, пізніше з’явилось кіно. Була гарна бібліотека, що залишилась від поміщика Красовського, з якої селяни брали книги для читання. Я з великою зацікавленістю розглядав «картинки» в цих книгах, а старша сестра перемальовувала їх, особливо ті, де були коні. Це зворушувало та заохочувало й мене до малювання.

Мордовець А.М. “На присновських луках”, 1964

Поштовхом до цього став випадок, коли до нашої хати зайшла височенна людина по імені Клим. Цей Клим нахилився у дверях, а коли розпрямився, то майже доторкнувся до стелі. Я із-за материної спідниці зі страхом за цим спостерігав, а коли Клим вийшов із хати, то за живим враженням мені захотілось його намалювати. Я малий ще не міг як слід говорити, але батько зрозумів мене, чого я хочу. Паперу тоді не було, батько в коморі знайшов старі списані зошити старших братів і сестер, хімічний олівець, яким він розмічав столярні вироби, і став показувати мені, як намалювати людину: голова – це коло з краплинками очей та рисочками носа і рота, тулуб – це еліпс, руки й ноги повернуті у профіль. Таким чином. Я зразу засвоїв батьківський урок і почав малювати Клима. Малював я його на всю сторінку зошита, а батька – поруч на пів сторінки. Я так захопився, що перемалював усі зошити.

У ті роки селяни жили і працювали в індивідуальних господарствах, на землі, відібраній у поміщика. Взимку невідкладної роботи не було, вечорами гуляли, збиралися у сусідів, дітей збирали і залишали самих у хаті сусіда, у якого дещо було взяте з поміщицького маєтку. Ми дивились через «чарівний» ліхтар картки з видами європейських міст, це дуже вражало нас. Були цікаві книги, журнал «Всемирная иллюстрация» за 1880 – 81 роки, де було багато ілюстрацій та малюнків Н. Каразіна – художника та кореспондента під час експедиції російських військ до Туркестану. Це все побачене було невідомим, новим, що збуджувало уяву про ті часи і події.

Мордовець А.М. “Спогади про Куличку”, 1995

А ще був випадок, який заохотив до бажання малювати. Діти гуляли на вулиці, я серед них найменший. Найстарший став сперечатися з хлопчиком Колею і вони розсварилися. Тоді цей старший Василь узяв грудочку крейди і на паркані намалював Колю у вигляді кістяка, тому що той був дуже худим (пізніше помер від туберкульозу), і назвав його «шкилетом». Мене вразило те, як він швидко та вправно це намалював. Я прийшов додому, знайшов крейду і почав малювати на паркані, на стінах хати такого ж «шкилета».

Час ішов, я вдома навчився читати і писати, і мені дуже захотілося до школи, але приймали туди з восьми років, а мені було лише сім. Батько якраз робив для вчителя нові фігурні ворота і після його прохання мене прийняли до школи. Це був 1925 рік. Навчався я з великим бажанням. Влітку пас корову чи свиней, брав із собою альбом, малював, перемальовував ілюстрації з книг.

Копія рукопису Андрія Мордовця зберігається в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут