Туристичними стежками: лебединська Швейцарія

0
370

Сьогодні Лебедин, як і більшість малих історичних міст України, поступово перетворюється в один із осередків збереження історико-культурного надбання, виконуючи функцію духовного відродження Слобожанщини. Основним його завданням в цьому напрямку є плекати історичні, культурні, мистецькі, етнографічні традиції, розвивати характерні для цієї місцевості народні промисли та ремесла. Тому розвиток відповідного інформаційного забезпечення туризму, а також активне його впровадження на прилеглій до Лебедина території, допоможе розвитку та пожвавленню нелегким процесам його становлення, а також сприятиме достовірному інформуванню екскурсантів та всезагальному ознайомленню з історією, легендами та «бувальщинами» Лебединщини.

Серед великої кількості перспективних туристичних об’єктів Лебедина та навколишніх сіл, надзвичайно цікавими є лифинські околиці, які знаний історик архітектури та мистецтва Віктор Вечерський в книзі «Спадщина містобудування України: теорія і практика історико-містобудівніх пам’яткоохоронних досліджень населених місць» назвав «Лебединською Швейцарію».

Пояснюючи свою алегорію Вечерський писав: «Ми встановили, що велика своєрідність надає селу неповторний ландшафт, високі композиційно-візуальні якості якого привели до такого метафоричного найменування, як «Лебединська Швейцарія». Тож, саме в цю місцевість і направилася перша в 2019 році історико-краєзнавча експедиція працівників Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва, на чолі з директором Андрієм Гельмінтіновим та головою громадської організації  «Мистецька платформа Лебедина» Іваном Мальцевим.

Дорога, що веде до Лифина проходить через лісовий масив, надзвичайно мальовнича. Неможливо описати казкову красу лифинської природи. Стародавні ялини, листяні ліси, чисті ставки і схили, все це робить поїздку до Лифина незрівнянною. 

Село Лифине (колишній  Лихвин) належить до Ворожбянської сільської ради. Перші документальні свідчення про хутір Лиховщину (Лифівщинину) відомі з 1778 року, тоді вони належали осавулу Алфьорову, і тут мешкати 179 підданих, потім належала його вдові. У першій половині ХІХ століття як посаг Наталії  Хрущовій — жінці вельми і вельми неординарній. Вона товаришувала з Іваном Тургенєвим, Яковом Полонським, Олександром Плещеєвим… Аристократизм у ній органічно поєднувався з демократизмом. Іван Єрофеїв, який ще в 1930 р. досліджував історію перебування Шевченка на Сумщині, писав, що Хрущова «чарувала всіх тих, хто її знав, своєю красою, а ще більш розумом, культурністю, глибоким інтересом до поезії й політики. Розбудована панська ж садиба була — Дмитром Олександровичем Хрущовим. Центральний будинок був до цього часу дерев’яним.

“Подружжя Хрущових”, ХІХ ст. (із колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва)

Сам господар помістя був він вельми цікавим і діяльною людиною. Освіту здобув у Харківському імператорському університеті. Частину своїх кріпаків відпустив на волю за кілька років до скасування кріпосного права. З 1858 по 1859 роки був членом Харківського губернського комітету, де дбав про поліпшення побуту поміщицьких селян. У 1861 році отримав від уряду медаль «За труди по звільненню селян». З червня 1865 по квітень 1867 значився керівником Лебединського повітового дворянства.

Особливою гордістю поміщика був його фруктовий сад. Саму ж садибу подружжя Хрущових використовували тільки як дачу.

Садиба Хрущових. Лифине, 2019

Від цієї величної садиби сьогодні зберігся винний склад – одноповерховий, на підвалі. Фасади мають цегельний декор у вигляді лопаток, розміщених на кутах, стрілчастих арок і підкарнизну аркатуру. Силует споруди збагачують фронтони та люкарни на даху. Господарські будівлі, що знаходяться навпроти садиби, уявляли собою 5 об’єктів по периметру прямокутника і створювали єдиний архітектурний комплекс. І до цього дня вражає своїми масштабами й красою двоповерхова казарма для робітників економії. Флігель в південно-західному куті парадного двору, з чотирьох колонним портиком-ганком на особовому фасаді й великими вікнами з лучковими перемичками й різьбленим дерев’яним декором.

Винний склад. Комплекс садиби Хрущових. Лифине, 2019
Флігель. Комплекс садиби Хрущових. Лифине, 2019

Садиба Хрущових привертає особливу увагу і шанувальників українського поета Тараса Шевченка, де він зупинявся на початку червня 1859 року. Цього року виповнюєиться 160-річчя його візиту на Лебединщину.

Легенди – постійні супутники життя великих людей. Тому не дивно, що місцевий лебединський люд переказував, як Шевченка переслідували жандарми, а він «викопав підземний хід і втік з Лихвина»(!).

Шевченко Т.Г. «В Лихвині», 1859

Шевченкознавці воліють оперувати достовірними даними, тому поки що лихвинський епізод у творчості Тараса Шевченка – це два малюнки «В Лихвині», етюд «Дуб» та ще вірш «Ой по горі роман цвіте», написаний 7 червня.

Ой по горі роман цвіте, 
Долиною козак іде 
Та у журби питається:
«Де та доля пишається?

Чи то в шинках з багачами? 
Чи то в степах з чумаками? 
Чи то в полі на роздоллі 
З вітром віється по волі?»

Не там, не там, друже-брате, 
У дівчини в чужій хаті, 
У рушничку та в хустині 
Захована в новій скрині.

Лихвин, 7 іюня [1859]

Вірш є стилізацією під народну пісню. Цікаво, що центральним у ньому є мотив, пов’язаний із пошуком долі молодим козаком, – долі, яка криється в скрині дівчини-нареченої, йому ще не відомої. Мотив цей, по суті, автобіографічний: Тарас Шевченко їхав на Україну з надією на одруження.

Шевченко Т.Г. «Дуб», 1859

Залишивши Лифин, шлях екскурсантів проліг до села Ворожба, де вони відвідали  Спасо-Преображенський храм, будинок де народився художник Василь Кричевський, автор малого герба України та місцевий краєзнавчий музей організатором якого є унікальна творча особистість – Леонід Гема. Музей діє з 2011 року. За цей час у ньому з’явилися більш, ніж 500 експонатів, зібраних ініціатором. Завдяки особистому ентузіазму засновника інтер’єр двоповерхового приміщення музею має привабливий вигляд, зацікавлює великою кількістю предметів побуту, макетів, фотовиставок.

Спасо-Преображенський храм. С. Ворожба, 2019

Леонід Романович  –  людина різносторонніх інтересів, завжди готовий поділитися власним досвідом, знаннями. Самостійно проводить екскурсії  та переконаний у істині: «Хто не пам’ятає минулого, той не має майбутнього». 

Церква в с. Бішкінь, 2019

Вже по дорозі до Лебедина екскурсанти відвідали православну церкву у с.Бішкінь, помилувалися настінними фресками цієї релігійної споруди.

Неочікувано для самих учасників історико-краєзнавча експедиція перетворилася на туристичний маршрут вихідного дня, наповнений позитивними враженнями та емоціями.

Валентина Знаменщикова, спеціліст міського відділу культури і туризму

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут