З історії міста: Лебединське Товариство «Просвіта»

0
137

Звіт Ради Лебединського Товариства «Просвіта» загальним зборам про виконану роботу та план діяльності на майбутнє [13 жовтня 1918 року]

7 травня 1918 року відбулися організаційні Загальні Збори членів Т-ва «Просвіта» для заснування сього Т-ва. Ще минулий рік була в Лебедині «Просвіта», але вона завдяки бурхливій течії часу не змогла розвинути свою діяльність і поволі завмерла. Коли після большовитських подій українцям трошки лекше зітхнулось, знов з’явилась думка відродити сю культурну організацію і от 7-го травня і відбулися такі організаційні Збори.

П’ять місяців проминуло з того часу. 5 місяців недовгий час, але він потрібував такого колосального напруження сил, такої енергії і турбот, що здається занадто довгим. Важко працювать українцям в м. Лебедині, бо щирих українців, пройнятих глибокою національною ідеєю небагато, а ще гірш, що українців свідомих ще менш: вважають себе за українців, виявляють своє співчуття, роблять внески, але далі сього їх активність не йде. Треба правду мовити. Не дивлячись на те, що Держава Українська самостійна, має свою Державну мову, українці ніби є «господа положенія», у нас сього не помітно і кожен кому тілько не лінь шкодить українській справі. От в таких важких умовах нам, невеличкому гуртку, приходиться працювати.

Доводиться проводити культурну працю, турбуватися про матерьяльне становище Просвіти і ще огризатися на всі нападки, якими щедро оділяє фортуна українців в сі, немов вільні, для їх часи. Як же робила Рада Просвіти?

Першою і найголовнішою організаційною метою Ради було знайти для Просвіти притулок. Бажано було мати власне помешкання, але грошей не було, найняти не було за що і тому Рада звернулася до Мійської Управи з проханням відпустити яку з шкіл міста, що нам і було зроблено – ми одержали Троєцьку бувшу парахвіяльну школу. Перенесли туди книгозбірню і почали приводити все до порядку. Першим завданням було, звичайно, – поповнити книгозбірню, в якій було 200-300 книжок. І се Раді, дякуючи бібліотечній секції, пощастило зробити досить добре. Зараз наша книгозбірня виросла більш за 1000 книжок, має твори кращих письменників, має всі підручники для початкових шкіл. Полагодивши хоч трохи техничну справу Рада Просвіти поставила на порядок виконання свого уставу – поширення культурних здобутків поміж нарід. І от що було зроблено за сей час Радою Просвіти.

Щоб упорядкувати працю Т-ва Просвіта Рада визнала необхідним організувати секції, де-б кожен член вів будь яку працю по своїй спеціальности або охоті. Секції музично-драматична, літературно-наукова, бібліотечна. Драматичною секцією упоряджена вистава в с. Романівці і сим думалось зробити початок мандрівного театру, який так конче потрібен на селі. Літературно-науковою секцією були організовані курси по вивченню української мови для урядовців м. Лебедина, а крім того секція веде чисто наукову і літературну працю: так відбулись читання перекладу на українську мову оповідання М. М. Гальковського [1] «Бжоли», який зробив член Ради Домашенко, доклад «Грунтовні прінціпи вільної школи», прочитаний М. П. Запорожцем. Крім того готуються доклади П. І. Духто по історії і літературі; М. П. Запорожця по педагогичним галузям; Г. І. Пустовара [2] по бібліотечному відділу, а Домашенко збірає матерьяли до медичної і природознавчої термінології. Тепер на черзі стоїть збірання і розробка етнографічно-діалектологічних матерьялів повіту, – читання з лихтарем і популярні лекції для населення в м. Лебедині і повіті. Тут же треба зазначити, що Радою Просвіти була улаштована гарна виставка книжок (підручників, по історії, літературі, дитячих і инш.) на українських учительських курсах, улаштованих Лебединським Повітовим Земством. На виставці було більш 1500 книжок по всіх галузях науки; був досить великий дитячий відділ, були біографичні портрети (Куліш, Збірник Головацького, рукопис Т. Гр. Шевченка і инші). Учительство і приватні особи (виставка була для всіх бажаючих) наочно могли бачити, що є в українській літературі. Поруч з виставкою української старовини – се давало досить цікаву картину. Нарешті бібліотечна секція була найдіяльнішою. Я вже згадував, що Просвіта мала 200-300 книжок і спочатку Рада стояла перед сумним фактом: попит на книжку ріс, особливо багато йшло дітей до Просвіти, грошей не було, – і гірко було відсилати дітвору, не задовольнивши її святого бажання. І от Рада Просвіти вживала всіх зусиль аби поповнити книгозбірню і зараз уже у нас 1 ½ тис книжок, є досить значний дитячий відділ, є найкращі твори письменників, ноти. Правда, знов у нас попит далеко більший, ніж є книжок, але се пояснюється значним збільшенням читачів І тілько брак грошей не дає змоги побільшувати книгозбірню в великій кількости. Треба зазначити тут одну хибу нашої книгозбірні – книжки потребують оправи, а грошей і матерьялу немає. От чому Рада Просвіти звернулась і звертається з ласкавим проханням до всіх членів – зносити картон і, коли у кого є зайве, всяке збіжжя для оправи. Де що вже з сих матерьялів шановні члени принесли.

Другим значним завданням бібліотечної секції було улаштування читальні. І се їй посчастило: зараз Просвіта має кращі українські журнали і газети, якими користуються читачі. Тепер у секції стоїть на порядку дня організація мандрівних книгозбірень.

З сел ідуть безконечні попити на українську книжку; тілько гарна книжка відкриє очі селянинові, і от Рада Просвіти по пропозіції бібліотечної секції визнала необхідним улаштувати декілька мандрівних бібліотек. Зараз підбіраються книжки і може недалеко той час, коли такі бібліотекуи будуть функціонувати.

З других справ, які зробила Рада Просвіти важливі слідуючі:

а) Рада зробила збори по всіх установах по влаштуванню могили Шевченка;

в) Рада взяла заступництво, аби в с. Чупахівці відчинено українську гімназію, згідно побажанню місцевого Волосного Земства;

с) зроблена анкета для вияснення становища Просвіт у селах.

От короткий нарис того, що зроблено Радою Просвіти. До сього треба додати, що Раді доводилось працювати в самих тяжких умовинах, не маючи свого помешкання. І великими зусиллями Рада має зараз своє помешкання, де можна улаштувати і читальню, і книгозбірню, кімнатку для засідань.

Тепер Рада намітила найближчий плян діяльности в такому виді:

  1. В самому Лебедині для культурного розвитку населення Рада передбачає улаштування вечірок, читанок, а також лекцій, як місцевих, так і приїзжих лекторів.
  2. Ідучи назустріч потягу населення до освіти, Рада гадає відчинити школи для дорослих, як для зовсім неграмотних так і для одержавших першу науку, а також школу для підготовки до гімназій для дорослих.
  3. Але головна задача, на думку Ради, – звернути пильну увагу на село. Зараз, коли газета дорога, культурних українських сил немає на селі, нарід сидить в темноті, безсилий, без поради, – книжка для нього єдина нарада, відпочинок і спосіб задовольнити своє естетичне почуття.

От чому Рада намітила слідуючий плян в найблизчому часі:

а) зв’язок з місцевими Просвітами і посильна їм допомога силами інтелектуальними і матеріальними, коли то буде можна, улаштування лекцій, читанок.

в) організація мандрівних книгозбірень, звідки-б селяне могли користуватися книжками.

с) організація мандрівного театру.

  1. d) улаштування шкіл для дорослих.

е) постачання книжками місцевих Просвіт.

  1. f) організація книжкового кооперативу, який би дав і гарну книжку і матеріальну забезпеченість Т-ву Просвіта.

Такі думки Ради надалі.

Роблячи висновки з практики попередньої роботи, Рада приходе до такого висновку: із наміченого пляну зараз виконано не все з таким успіхом як би того хотілось. Де-ж то причини такої невеликої інтенсивности? Перша причина – вороже і недбале відношення до української справи місцевого суспільства, особливо громадських установ (Земства, Мійського самовр[ядування]), а в залежності від сього невеличкий склад Т-ва. Друге – нема тісного зв’язку з центральними організаціями і їх авторітетної допомоги. Третє – немає моральної і матеріальної допомоги від Міністерства Освіти (Департамент позашкільної осв[іти]). А без сих факторів Просвіта стає одинокою і се судьба всіх Просвіт. Необхідно зв’язати себе з центральними організаціями, з кооперативом, а головне – конче необхідно мати авторітетну моральну і матеріальну піддержку з боку Міністерства Освіти, треба його голосу певного і обов’язкового для всіх і треба економичну базу, – тоді Просвіти не будуть мати спорадичного характеру і зможуть широко розвинути свою діяльність.

До сього додаються обрахунки Т-ва Просвіта на кінець 1918 р. і на 1919-ий рік.

На 4 міс. (з 1 вересня) 1918 р. / На 1919 р.

Помешкання   400 карб.  / 1200

Паливо і світло  800 / 2400

Сторож    200 / 600

Бібліотекарь   300 (по 75 карб.) / 1200 (по 100 карб.)

Канцелярс. витр.  100 / 600

Меблі 1800 /   –

Три школи доросл.  3.600  / 10.800

Хазяйські витр. на школи  500 / 1500

Поповн. книгозбірні 800 / 2000

Оправа книжок 300 / 1000

Командір. делегатів 100 / 500

Улаштув. лекцій  800 / 2500

Часописи  200 карб.  / 600 карб.

Мандрівні книгозбірні  400 карб.  / 1000

Непередб. витрати    200 / 1000

––––––––––––––––––––––––

                                      10.000 карб.  / 26.500 карб.

Отсі витрати мусять покриватися допомогою Міністерства Освіти і Мистецтва в половинному розмірі, членськими внесками, прибутками від вистав, лекцій, кооператива і ин.

Чим міцніший економічний фундамент, тим інтенсивніша наша праця на користь рідному краєві.

З оригіналом згідно:

Член Ради Просвіти [П. Домашенко]

Примітки:

[1] Микола Гальковський (1868-1933) – відомий російський філолог-славіст. Серед науковців найпопулярнішою його працею залишається «Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси» (Т. 1-2. X.; М., 1913-16). Педагогічна діяльність Гальковського пов’язана з Сумами, Білопіллям, Лебедином. У Лебедині він видав такі свої художні та наукові твори як «Петр Великий в народной поэзии» (1909), «Наказной гетман Полуботок» (1909), «Стихотворения» (1909), «Повести и рассказы» (1910). Займався громадською роботою – був гласним Лебединського повітового земства, членом місцевого учительського союзу. У 1917 році був директором Лебединської чоловічої гімназії. 

[2] Григорій Пустовар (Пустогвар) (1899-?) – член українського гуртка в Олександрівській чоловічій гімназії, учасник Української революції 1917-1921 рр., на еміграції жив в Єгипті, Болгарії, Чехословаччині, член кількох українських емігрантських громадських організацій.

Джерело: ЦДАВОВУ. – Ф. 2201с. – Оп. 1. – Спр. 2. –

Спр. 374. – Арк. 11-16.

Копія. Рукопис.

Матеріал підготував  В’ячеслав Артюх

Оригінал: Сумський історичний портал

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут