Капністи: мистецьке коло козацького роду (закінчення)

0
65

Звернімося до сім’ї молодшого сина, нашого прямого предка Олексія (1796 – 1869). Спочатку він служив в Ізмайловському полк, потім був ад’ютантом генерала М.Раєвського, героя 1812 року. Життя своє закінчив на селі. (Мабуть, не випадково. Як пише Людмила Кочевська у книжці «Марія Капніст» (Харків, 2005 р.), після повстання декабристів він відсидів три місяці у казематі Петропавловської фортеці під слідством. Згодом приятелював з Т.Г. Шевченком і познайомив його з Рєпніним. Під наглядом поліції перебував і старший брат Семен. Автор спогадів наводить родинний анекдот, що стосується його сина, Василя Семеновича Капніста, який був Кременчуцьким повітовим «предводителем дворянства». На запит Міністерства внутрішніх справ, чи є у повіті соціалісти, цей відповів: «Соціалістів нема, є тольки 17 Капністів, та й ті графи!»).

Портрет Олексія Васильовича Капніста” (1796 – 1869)
Невідомий художник сер. ХІХ ст. (із колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К.Руднєва)

Від шлюбу з Уляною Белухо-Кохановською Олексій Васильович мав шістьох дітей. Старший Дмитро працював у Міністерстві закордонних справ. Був послом у Римі, потім директором азіатського департаменту. На цій посаді йому довелося займатися корейськими питаннями, які згодом викликали російсько-японську війну. Багато хто вважав, що Корею слід приєднати до Росії. Дмитро ж був іншої думки і часто казав французькою: «Корейська справа нагадує мені смак цикорію» (тобто штучної кави; тут гра слів: Coree – Корея і  chicoree – цикорій). Під час перебування в Римі Дмитро Олексійович довів, що його прадід був справді правнуком графа Стомателло і мав право на титул, дарований нащадкам. На його клопотання Департамент Геральдії це право визнав, і указом від 15 січня 1876 р. нащадкам братів Капністів було дозволено користуватися «графським титулом Італійського королівства».

Маєток Капністів в селі Михайлівка Лебединського повіту, фото 1913 року

Його брат Василь провів життя у маєтку Михайлівці під Харковом, де був губернським «предводителем». Одружився з княжною Варварою Василівною Рєпніною. «Тьотя Варуся» Капніст була відома особистою неприязню до імператора Миколи ІІ. (Нічого дивного, якщо пригадати дружні стосунки її тезки і близької родички Варвари Миколаївни Рєпніної з Тарасом Шевченком). Третій (за віком) брат Петро – теж дипломат. Був послом в Австро-Угорщині. Про нього казали, що він більше прихильний до Відня, аніж до Санкт-Петербурга. Потреба залишити Відень 1914 року завдала йому тяжкого морального удару. Цю подію він пережив лише на рік… Молодший брат Павло Олексійович, наш дідусь, народився у селі  Вознесенському Золотоніського повіту. Був товаришем прокурора, потім прокурором у Москві. Насамкінець призначений попечителем Московської навчальної округи. Сучасники захоплено розповідали, як він керував перебудовою й облаштуванням клініки при Московському університеті, зробивши з неї зразковий заклад.

І.М. Святенко “Портрет Василя Капніста”, 1910 (із колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К.Руднєва)

Старший син Павла – Олексій (батько автора спогадів), усупереч родинним традиціям, закінчив Морське училище. Служив гардемарином на Далекому Сході, плавав на броненосцях і крейсерах. У складі Міжнародного корпусу, захищаючи посольства, витримав облогу під час китайського повстання «боксерів». Потім був морським аташе у Відні й Римі. Обирався миргородським «предводителем дворянства». 1914 р., як тільки почалась війна, повернувся на флот. Лютнева революція зробила його контр-адміралом, заступником морського міністра. Після Жовтневого заколоту опинився на Кавказі й улітку 1918 р. пробрався в Україну (з місією до гетьмана Скоропадського), але під час повернення у П’ятигорську його заарештували більшовики. За вироком ЧК, його зарізали разом з іншими 47 заручниками біля гори Машук.

Молодший Дмитро після університету був правником, як батько. 1908 р. обраний від Полтави депутатом до Державної Думи, де прилучився до партії «октябристів», прибічників конституції 1905 року. 1915 р. одружився з Ольгою Федорівною Бантиш-Каменською. 3 лютого 1917-го – в установах Тимчасового уряду. Восени того самого року він із сім’єю вже у Полтаві. А за рік (як упав уряд Скоропадського), довелося тікати до Криму з дружиною і дворічним сином Олексієм.

На початку 1919 р. він вивіз із Кавказу небожів – сиріт, дітей замордованого брата. А 1920-го, після втечі з Криму, опинився у Константинополі. Звідти переселився до Відня, де викладав в університеті. 1925 р. переїхав до Парижа. Працював таксистом, за рік помер… (Онук Дмитра Павловича, граф Сергій Олексійович Капніст, 1950 р. народження й нині живе в Парижі. Його дружина Вероніка походить, з боку  матері, Зої Михайлівни Горленко, зі славної родини нащадків полковника Дмитра Горленка, сподвижника гетьмана Івана Мазепи).

В.Зарецький “Портрет Марії Капніст”

Марія Капніст та її донька Радислава

…Я записав усе, що знаю про предків Капністів. Ще й у Росії залишились деякі Ростиславичі. Чи живі вони – не знаю. (Так. Тільки – в Україні! Радислава, донька відомої кіноакторки Марії Ростиславівни Капніст (1914 – 1993 ) зі старшим сином Ростиславом нині живе у Харкові, а її молодший син, аспірат – економіст Юрко Капніст – у Києві. Ось як замкнулося родове і мистецьке коло Капністів).

Димітрій Капніст, Орлі, 6 жовтня 1963 р.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут