«Полуботчишина» сорочка

0
782

1902 року в Харкові відбувся ХІІ Археологічний З’їзд. В університетських приміщеннях Харківським Комітетом була організована виставка, де було зібрано й систематизовано величезну кількість дуже цінного наукового матеріалу. На цій виставці у відділі «Історичної старовини» було експоновано колекцію графині Варвари Капніст з села Михайлівка Лебединського повіту Харківської губернії. І тут, поміж іншими предметами була виставлена так звана «Полуботчишина» сорочка. В каталозі виставки вона описана надто коротко і тому неточно, а саме так: «Рубашка супруги Павла Полуботка изъ домашнего холста, вышитая шелком» (Е.Рединъ. Каталогъ Выставки ХII Археолог. Съезда в Харьковъ. Отделъ Историч. Древностей. Харьковъ, 1902).

Харківський Археологічний З’їзд надав їй, треба гадати, немалого значення: тому загальний знімок її (спереду) разом з іншими важливими експонатами виставки було вміщено в «Альбомі Виставки ХІІ Арх. З’їзду», а в тексті, долученому до альбому фотокопій, без змін повторений наведений нами вище опис, поданий в «Каталозі Виставки).

Копія вишивки сорочки гетьмана Павла Полуботка за старим оригіналом XVIII ст.
Початок ХХ ст. Полотно, заполоч: шиття, вишивка. ПОКМ

Сорочка ця звернула на себе увагу аматорів української старовини, як надзвичайно рідка, вийняткова пам’ятка старовинного козацько-старшинського побуту. Полтавське Губерніяльне Земство замовило з неї копію. Ця копія зараз виставлена в Полтавському Державному музеї поміж зразками українського шитва. Зацікавився цією сорочкою також кустарний склад при Полтавському Губерніяльному Земстві. Зрозуміло, що вишиванка «Полуботчишиної» гетьманської сорочки повинна була стати для кустарів одним із важливих зразків характерних українських «національних» мотивів. Так воно і сталося. Мотиви «Полуботчишиної» сорочки почали використовувати на кустарних вробах, найчастіше для окрас чоловічих сорочок, хоч нерідко їх зустрінемо й на вишиванках жіночих блузок і т.п. І зараз обов’язковою складовою частиною парадного «національного» костюму, а також взагалі найбільш поширеним чоловічої вишитої «української» сорочки, що їх розповсюджує «Кустекспорт» є т.з. «Полуботківська» сорочка.

В. Сєров “Портрет В.В. Капніст”

Сам «оригінал» сорочки після виставки ХІІ Археолог. З’їзду повернувся до власниці у панський дім у с. Михайлівку, де й знаходився до революції. В липні-серпні 1918 року в м. Лебедині Харк. Губ. заходами місцевої повітової управи було організовано «Першу Виставку української старовини». Тут знову було експоновано «Полуботчишину» сорочку (Каталог 1-ї Виставки Україн. Старовини. Лебедин, 1918, ст. 4-5).

 

Після закриття Лебединської виставки сорочка знову вертається до графських колекцій у Михайлівку. Того ж 1918 року панський дім у Михайлівці  з усіма зібраними в ньому добірними й дуже цінними колекціями пам’яток мистецтва пішов димом. Дещо, в тому числі «Полуботчишина» сорочка – не згоріло, а розійшлося по руках.

Маєток Капністів в с.Михайлівка Лебединського повіту Харківської губернії

«Полуботчишиною» сорочкою хтось зацікавився і дістав її в одного з мешканців села Михайлівки; далі вона потрапляє до рук С.А. Лобка. Ним, у січні чи лютому 1919 року, вона була доставлена разом з старовинним українським килимом панського типу в Лебедин до щойно організованого музею. Тут сорочка була виставлена в кімнаті килимів (пришита до одного з них) і пробула до кінця червня 1919 року, коли під час розгрому музею зникла невідомо куди. На щастя, сорочка завчасу була зафотографована Б.К.Руднєвим, а в час Лебединської виставки був складений докладний опис її, який подається у цій статті.

Пошита сорочка з грубого селянського полотна і підшита на плечах ще грубішою «раднюжкою». Сорочка має одно середнє полотнище ціле (шир. коло 36 см і довж. коло 240 см) з вирізом посередині для голови та прорізом для пазухи. До цього середнього, складеного удвоє полотнища нижче рукавів з обох боків дотачено ще по одному боковому полотнищі. Ззаду в нижній частині, між середнім та боковими полотнищами, вставлено по одному вузькому клину. Ніякого коміра нема. Рукав зшито з одного широкого полотнища, спереду знизу до нього додано клин. В нижніх внутрішніх кутах рукавів вшито по ластиці.

Цілий крій дуже яскраво підкреслено кольоровими пасочками нашитими на всіх швах. Ці нашивки з вузеньких шерстяних та крашанинних пасочок не тільки позначають шва: знаходимо їх і не на швах де вони відіграють велику роль в орнаментації. На сорочці ці нашивки вжито трьох тонів – карміново-червоного (тепер, а раніше – густо винного) синього та оливково-зеленого. Синя пасочка – одна верхня поземна на подолі; оливково-зеленою тонкою шерстяною позначено нижні шви рукавів; червоними шерстяними пасочками обшито низ подолу й вишито головну прикрасу на спині; теж червоними але крашанинними пасочками обшито усі строчові шви сорочки а також нашито пасочки посередени бокових полотнищ. Краї рукава комір пазуха оточено плетеним червоним шерстяним шнуром такого ж тону як і шерстяні пасочки. Комір має петельки для зав’язування стрічкою або шнурком.

Сорочка дружини Павла Полуботка (верхня ліворуч) з домотканного полотна та вишита шовком. Із зібрання В.В. Капніст.
Альбом Виставки ХІІ Арх. З’їзду в Харкові

Сорочка крім кольорових нашивок має ще багаті прикраси з вишиванок. Шитво виконане шерстю та шовком. Виключно шерстю (червоною та зеленою) вишито рукава й поділ самою зеленою – простенькі мотиви що супроводять червоні нашивки на швах. Головна вишиванка на грудях виконана півхрестиком двома матеріалами: шовком та шерстю. Більша частина оконтуровки виконана шовком (темно-цинамоновим) менша – шерстю. Так само й заповнення контурів зашито здебільшого шовком. Вишиванка на грудях виконана, переважно, у вишнево-червоних та синіх тонах з додатком у невеликих дозах темно-оливкового та палевого тонів. Підкреслено це сполучення червоно-синіх тонів у центральній частині нагрудної вишиванки («павуки») по боках пазухи. В широких бокових полях (квадратики) палеві та сині площинки йдуть навперемінку в діагональному напрямку рядками. Схематичні «квіточки», що закінчують вишиванку внизу, виконано в оливкових та палевих барвах.

“Полуботчишина” сорочка (груди)

Все оздоблення сорочки дуже ефектне і справляє пишно-урочисте враження. Разом з тим у ньому виявлено просте й конструктивне розв’язання композиції як цілого, так і окремих частин і продумана комбінація елементів. Лінія –то прямолінійна, чітка (рукава), то м’яка та округлена (верх подолу, край рукавів). У володінні барвами спостерігаємо високе уміння добути бажаного ефекту, сполучаючи тони різної сили й різний матеріал; треба зазначити також й чуття міри у взаємовідносинах зшитих площин і білого (тло). Орнамент – чисто геометричний, здебільшого прямолінійний, але подекуди й криволінійний (верхній фриз подолу, обшивка країв рукавів).

Нагрудна вишивка має форму п’ятикутника, звернутого гострим кутом додолу. Основна частина її – дві рівнобіжні смуги по боках розрізу пазухи: вони сполучаються між собою нижче розрізу. Головним елементом цієї вишиванки є «павук». Нижній край нагрудної вишиванки облямовано рядом «квіточок». Кожна «квітка» має стебло й саму квітку, що складається з трьох трикутників, сполучених ромбом кутками й закінчених на зовнішніх сторонах «вусиками».

“Полуботчишина” сорочка, фото Б.К.Руднєва, 1919

Загальному контурові нагрудної вишиванки відповідає нашивка на спині, що складається з двох «спіралей», сполучених двома парами трикутників. Рукав зашито у цілу його довжину, у верхній його частині семетрично на два боки. В основі схеми вишиванки рукава лежить поставлений під кутом до поземної ряд паралельних прямих з заламаними краями. Вишиванка на кінцях рукава в основі має криволінійний меандр. Верхня частина вишиванки подола складається з низки тісно поставлених складних «баранячих ріжок».

“Полуботчишина” сорочка (поділ)

Далі постає завдання ввести цю сорочку в коло відомих пам’яток, визначити її місце. Це можливо зробити, порівнявши її з іншими подібними сучасними пам’ятками. Наші головні музеї (Київський історичний, Полтавський, Руський музей у Ленінграді) мають у своїх збірках поважні колекції сорочок з цілого терену України. Дуже старих, таких, що сягали б кінця XVII ст. чи початку XVIII ст., ми в них знайдемо дуже мало. Трохи допомагають малюнки та літературні дані, проте, вони не дуже докладні, і це, звісно, утруднює справу.

Проте, хоч ми і повинні завжди твердо пам’ятати, що одежа – дуже нестійка частина народного побуту та доволі швидко й легко міняє свої форми та окраси, все ж таки сорочка, особливо жіноча, в основних її рисах (крій, технічні засоби вишивання, схема й оздоблювання) за півтора-два століття значно змінитися не могла, і найбільший авторитет у цій галузі академік Ф.К.Вовк, доводить, що вона в козацьку добу була такою ж, якою ми її зараз знаємо. Українська жіноча сорочка має локальні відміни, проте при порівнянні до жодного з цих типів «Полуботчишина» сорочка не підходить.

Глинський Я. “Портрет Ганни Лазаревич” (друга дружина Павла Полуботка), поч. XVIII ст. Із колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва

Тут ми підкреслимо лише основні відміни, поминаючи інші, теж дуже характерні. В українській жіночій сорочці цілком інакше викроюються й вшиваються рукава, цеб-то маємо істотну ріжницю краю; виріз для шиї обов’язково збирається на нитку; головна увага вишиваночної оздоби, коли не цілковито, то головним чином зосереджена на рукавах, а не на грудях. Це спостереження примушувало нас поставити під сумнів можливість зачислити т.з. «Полуботчишину» сорочку до українських пам’яток. Дворазова поїздка до Ленінграду дала мені змогу проглянути значний порівняльний матеріал по сорочці, зібраний в Етнографічному відділі Руського музею, і переконатися з цілковитою впевненістю, що т.з. «Полуботчишина» сорочка не тільки не українська, але й не слов’янська навіть. В ній ми, без сумніву, маємо хороший старий, можливо кінця XVII ст. чи початку XVIII ст., зразок фінської сорочки. Проглядаючи сорочки надволзьких фінів, спостерігаємо, що черемиські й мордовські сорочки, полотняні, шиті шовком і шерстю, мають шерстяні нашивки на швах і орнаментальні вишиванки на спині, комір іноді обшито плетеним шнурочком (Руський музей, Етнографічний відділ, № 398, 418 та 2089-24), і властиво вони, як і наша «Полуботчишина», є не натільними сорочками, а родом верхнього убрання.

Порівнюючи черемиську сорочку з «Полуботчишиною», можна побачити, що вони мають той самий крій, нашивки з шерстяних пасочок на швах, що їх супроводить дрібна простенька вишиванка, однаково оздоблений нашивкою та вишиванкою поділ, вишитий фриз уздовж верхньої частини рукава, вузеньку вишиванку на кінцях рукавів, і нарешті, вишиванка на грудях в обох сорочках має форму широкого клину, звернутого вістрям додолу, і головна частина нагрудної вишиванки йде двома паралельними пасмами вподовж пазухи. При порівнянні оздоблення спини помічаємо, що крім рис спільності, бачимо тут ідентичні оздоби з шерстяних нашивок на спині, а на рукавах в обох випадках маємо той самий спосіб оздоблення у вишиванці й ту саму схему: ряд паралельних похилих із заламаними кінцями, відмінних лише як варіанти. Деталі з черемиської вишиванки точно відповідають «квіточкам» на грудях «Полуботчишиної» сорочки (у останньої замість четвертого трикутника додано ніжку).

Дуже розповсюджена на мордовських сорочках деталь – «баранячі ріжки», чиї точні повторення знаходимо у верхній частині «Полуботчишиної» сорочки. Мотив доволі близький «павукам» «Полуботчишиної» сорочки вишитих шовком. Криволінійний меандр що його знаходимо на рукавах «Полуботчишиної» сорочки має «сорбан» збірок Руського музею.

Боровиковський В.? “Портрет Леонтія Полуботка”, друга пол. XVIII ст. Із колекції Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва

Ряд паралелей до мотивів орнаментики «Полуботчишино» сорочки знаходимо у виданих А.Гейкелем зразках мордовських вишиванок і тканин а саме: криволінійний меандр похилі із заломаною верхівкою «баранячі ріжки» і нашиті «реп’яшки» подібні «реп’яшкам» на грудях (поруч з «павуками») «Полуботчишиної» сорочки. Таким чином бачимо що всі ці елементи дуже поширені у різних фінських народів.

Гадаємо сказаного досить щоб визнати т.з. «Полуботчишину» сорочку пам’яткою не українською.

Таким чином перед нами тут пройшов один з дуже цікавих своєю наочністю випадок пересадки чужих, і то далеких географічно, орнаментальних мотивів в нове середовище. Можна з упевненістю сказати що полтавські кустарі мотиви «Полуботчишиної» сорочки будуть вишивати не тільки на речах виготовлених на продаж без сумніву попадуть вони й на предмети їх власного вжитку, розуміється, значно модифіковані й українізовані. Перед істориками й етнографами стоїть цікаве завдання – простежити цей процес у всіх його деталях. Завдання дуже цікаве й важливе, бо воно дає змогу увійти в ту саму істоту процесу, простежити всі фази засвоювання й перетворення чужих орнаментальних мотивів.

Стефан Таранушенко, 1927 рік

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут