Пам’ятники Лебедина: братська могила і пам’ятний знак на честь воїнів-земляків, загиблих на фронтах другої світової війни (село Токарі)

0
788

В центрі села, біля сільського Будинку культури поховані 20 воїнів, які загинули наприкінці лютого – початку березня та у серпні-вересні 1943 року в боях за оволодіння селом підрозділами 237-ї стрілецької дивізії, а також померли від ран у дислокованому тут шпиталі. Встановлені прізвища 5 воїнів.

Бойові дії за визволення села Токарі та інших населених пунктів району від німецької окупації розпочалися 13 лютого 1943 року. Переслідуючи розбиті під Харковом німецькі війська, підрозділи 100-ї, 107-ї, 183-ї, 340-ї стрілецьких дивізій 40-ї армії Воронезького фронту протягом лютого визволили значну частину Лебединського району. Зокрема, село Токарі було звільнене 22 лютого 1943 року 295-м стрілецьким полком 183-ї стрілецької дивізії. Частини 183-ї стрілецької дивізії вийшли на рубіж сіл Межиріч – Михайлівка – Олександрівка і продовжували вести наступальні бої, а з 27 лютого перейшли до оборони на цій лінії. 28 лютого 1943 року село Токарі знову було заняте німецькими військами. 8 березня під натиском противника Червона Армія відступила і 11 березня відійшла за межі Лебединського району.

Остаточне визволення Лебединського району було здійснене з 17 серпня по 8 вересня 1943 року підрозділами 163-ї, 232-ї стрілецьких дивізій 38-ї армії, 161-ї, 237-ї, 253-ї, 309-ї стрілецьких дивізій та 2-го танкового корпусу 40-ї армії Воронезького фронту. 20 серпня 1943 року підрозділи 237-ї стрілецької дивізії оволоділи селами Бишкінь, Куданівка, Токарі і закріпились на лівому березі ріки Псел.

Поховання загиблих воїнів відбувалися з 3 березня по 12 жовтня 1943 року. В 1958 році на братській могилі встановлена залізобетонна скульптура воїна з автоматом (висота 2,6 м) на цегляному обштукатуреному постаменті (висота 3,18 м), виробництва Київських художньо-виробничих майстерень.

Воїн зображений на повний зріст, без головного убору, у шинелі, плащ-накидці. У правій руці, опущеній вниз, – шапка, лівою рукою підтримує автомат, що висить  на грудях. Скульптура встановлена на цегляному потинькованому постаменті з трьохступінчастим цоколем. На лицьовому боці постаменту – чавунна дошка (0,38 х 0,6 м) з меморіальним написом.

Сама могила – цегляна потинькована, на якій під кутом покладена чавунна плита (0,8 х 0,6 м) з прізвищами воїнів. В 1967 році у братську могилу були перенесені останки 8 воїнів, до того похованих у різних місцях. У 1975 році, ліворуч від могили встановлена цегляна потинькована стела, на якій 4 чавунні дошки з меморіальним написом та прізвищами 64 воїнів-земляків, які загинули в роки Другої світової війни.

Текст на чавунній дошці постамента «Вічна слава героям, які полягли в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини».

Текст на чавунній дошці надмогильної плити: «Здесь похоронены 20 воинов Советской Армии, павшие смертью храбрых в боях за Родину. Из них имена известны: ст. л-нт Лисицин Алексей Порфирьевич, ряд. Лыков Дмитрий Макарович, ряд. Поздняков Валентин Константинович, ряд. Смиродский Николай, ряд. Сухаревский Станислав Иванович».

Тексти на чавунних дошках стели : І-а дошка:

«Куда б ни шел, ни ехал ты,
но здесь остановись,
Могиле этой дорогой Всем сердцем поклонись.
Кто б ни был ты, – рыбак, шахтер,
Ученый иль пастух –
На век запомни: здесь лежит
Твой самый лучший друг.
И для тебя, и для меня, Он сделал все, что мог:
Себя в бою не пожалел,
А Родину сберег».

2-га дошка: «Вечная слава воинам, погибшим за свободу и независимость нашей Родины». Далі і на наступних дошках – прізвища загиблих воїнів-земляків.

На перших дошках вгорі посередині – рельєфні зображення ордена Вітчизняної війни. На І-й і 4-й дошках внизу симетрично – по 2 лаврові гілочки. Номер шпиталю не встановлений.

Розміри :

  • могила – 2,25 х 1,31 х 0,49 м;
  • скульптура – 2,6 м;
  • постамент – 1,18 х 1,26 х 2,78 м;
  • основа – 2,47 х 2,46 х 0,4 м;
  • стела – 2,57 х 6,1 м;
  • чавунні дошки на стелі – по 1,19 х 0,9 м кожна.

Майданчик перед стелою викладено квадратною тротуарною плиткою (0,5 х 0,5 м). З південного боку територія пам’ятки обмежена дорогою, з заходу – Будинком культури, з півночі та зі сходу – територією санаторію «Токарі».

В 1999 році розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрація (№ 29 від 27.01.1999 р.), братська могила і пам’ятний знак на честь воїнів-земляків, загиблих на фронтах другої світової війни (в селі Токарі) було визнано пам’яткою військової історії місцевого значення та присвоєно охоронний номер 624-СМ.

Художній музей

Джерела і література:

  1. Державний архів Сумської області. – Ф. НДБ «Хронологичекий справочник о временной оккупации немецко-фашистскими захватчиками Сумской области и ее освобождении Красной Армией 1941-1945 гг.» №, арк. 131.
  2. Книга Пам’яті України: Сумська обл., том 7. – Суми 6 Вид-во «Слобожанщина», 1996. – С.474.
  3. Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справосник. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 466.
  4. Списки Сумського облвійськкомату та Лебединсько-Липоводолинського об’єднаного військкомату.
  5. ЦАМО Російської Федерації. – Ф. 203, оп. 2943, спр. 510, арк. 35.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут