Сторінками історії: Михайлівська пустинь

0
139

Історія Лебединщини пов’язана з багатьма подіями, пам’ятками старовини. Однією з них є Михайлівський Предтечів монастир. За даними історичних джерел, він знаходився в 12 верстах від Лебедина і в 1 версті від Михайлівки в урочищі «Монастирщина», на високій горі, оточеній столітніми дубами. Праворуч і ліворуч напівколом її оточували інші гори, внизу –  Псел та рівнина, покрита зеленими травами.

За місцевими переказами, розбудовування Михайлівської пустині (повна назва – Іоанно–Предтечева пустинь) відбувалося впродовж 1680-1685 рр., одночасно із заселенням Михайлівки. Місце для будівництва обрали не випадково, адже раніше двоє Афонських ченців поселились в місцевому лісі в печері і жили там до своєї смерті.  Це підтверджується багатьма джерелами.

У межовій виписці 1676 р. про землі ворожбянського сотника Григорія Доценка зазначається: «от леска прямо лебединскою дорогою, а с  той дороги ко Пслу, где живет чернец». Отже у 1676 р. на місці Михайлівського монастиря дійсно жив монах-пустельник. Свою назву Михайлівка та Михайлівська пустинь одержали від Михайла Васильовича, племінника гетьмана Івана Самойловича. Його коштом побудовані будівлі монастиря – храм, келії, огорожу.

У 1687 році гетьман і його племінник згідно царського указу були вислані в далекий Тобольськ (тепер Тюменська обл.), де і закінчили свій життєвий шлях. Опікунами Михайлівського монастиря стали Полуботки і Коробовські, які з кінця XVII ст. і протягом XVIII ст. по черзі володіли Михайлівкою.

План урочища “Монастирщина”

У документі про розмежування земель за 1785 р. Михайлівська пустинь описується так: «…в хуторе Андреевском заштатный мужеский монастирь, называемый Предтечева пустинь; она состоит на содержании бригадира Александра Федоровича Коробовского; положение имеет на косогоре и при копанном пруде; в той пустыни церковь деревянная во имя Крестителя Господня Иоанна; кельи строительские, монашеские и ограда деревянная; из живущих там постриженных монахов 6, да не постриженных послушников 5 человек; за пустынею крестьян г. Коробовского 52 души мужского и 52 женского пола в 11 дворах».

У справі про закриття пустині 1788 р. видно, що крім головного Предтеченського храму була ще церква Входження Богоматері в храм з братською трапезною і що цей трапезний храм «от господ помещиков генерал-майора и обер-коменданта Андрея Григорьевича Иваненкова и майора Ивана Миклашевского отдан на построение вместо погорелой в г. Лебедине, ВОСКРЕСЕНСКОЙ ЦЕРКВИ». Як відомо, пожежа в Лебедині сталася 1787 р., а 1789 р. церква вже діяла. Такі прискорені темпи будівництва дають підставу вважати, що це і є перевезена з пустині церква.

Урочище “Монастирщина”, сучасний вигляд

Трагічним для михайлівської Іоанно-Предтечевої пустині став 1790 р. Тоді монастир назавжди зачинив свої двері. Ліквідація пустині, як стверджують дослідники з Харківського університету, тривала два роки. За цей час було розібрано головний Предтечевий храм, монастирські келії та господарські будівлі: «Давно ветхий, деревянный Предтечев храм ее, перенесенный сюда из Сумского монастиря в 1750 г., был разобран, а все священнические принадлежности перенесены в Богородичный храм Михайловки, за исключением двух колоколов, которые из комиссии переданы в Харьковский Покровский монастырь». Серед церковних святощів, переданих у михайлівську церкву з пустині, були срібні хрести і чаші, фрагменти нетлінних мощів Великомучениці Варвари та Іоанна Предтечі, старовинні ікони в срібних шатах тощо. До того ж значна частина цінних історичних речей, наприклад, срібні – напрестольний хрест, діскоси, посуд, чаші, – подарунок наказного гетьмана Полуботка. На одній із старовинних чаш був  напис: «Сей келих справлен коштом  Его милости пана Павла Полуботка, полковника Его царського пресветлого Величества». Усе це зберігалося частково в сільській церкві, частково в приватній колекції місцевого поміщика графа В.О. Капніста.

Урочище “Монастирщина”, сучасний вигляд

Незважаючи на те, що пустинь давно припинила свою діяльність, у храмові дні, як і колись, сюди  прибувало багато віруючих з різних сіл і містечок. Зі слів Сидора Макаровича Шкурки – учасника хресних ходів 1910 – 1912 рр. – записано такі свідчення: «Два рази на рік – весною на день знайдення голови Іоанна Хрестителя та восени на день Усікновення голови Іоанна Предтечі – до михайлівської церкви сходяться сотні людей: місцевих селян, жителів Лебедина та навколишніх сіл. Через якихось двадцять – тридцять хвилин до лісового урочища Монастирщини вирушає хресний хід мирян – це переносять храмову ікону Іоанна Предтечі на її літнє перебування в каплиці, яка ще тоді стояла на місці колишньої головної монастирської церкви з храмовою іконою, за ним священники інших церков, далі церковний зведений хор і хор графа Капніста. Замикають урочисту ходу миряни та гості. Основне священнодійство відбувається біля каплиці: духовенство відправляє урочисту літургію, триває спільна молитва. Після встановлення ікони на місце – освячення її та присутніх. Всі спускаються вниз на живописну галявину, де розпочинаються громадська трапеза, пісні та розваги».

Так було колись, але із жовтневим переворотом 1917 р. – куди все й поділося?! На сьогодні із Михайлівської Іоанно–Предтечевської пустині збереглися лише царські врата й кілька ікон: «Свята Анна», «Святий Іоанн» та «Святий Миколай із житієм», які сьогодні прикрашають експозицію Національного художнього музею України в Києві.

За час існування пустині в ній змінилося одинадцять ігуменів; останнім був Варлаам.

Алла Подвезько, науковий співробітник ЛМХМ

Джерела:

  1. В. Лисянський. Михайлівський монастир. Г-та «Життя Лебединщини» 10.11. 1997 р.
  2. Филарет. Історико – статистичний опис Харківської єпархії» 1857 р.
  3. М. Шкурка. Якби зустрілися ми знову…Таємниці лісових урочищ Лебединщини: Монастирщина. Альманах Полтавського педуніверситету «Рідний край». 2010.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут