“Вранці” (1882) Максимов Василь Максимович (1844-1911)

1
632

Розмір: 63 х 47 см
Полотно, олія
В колекції: до 1937  року

Василь Максимов – майстер побутового жанру, чия творчість співпала з найбільш яскравим періодом в історії російського реалістичного мистецтва, коли критичний реалізм в живописі досяг свого найвищого піднесення в роботах художників-«передвижників».

Селянський син та «народний художник» Василь Максимов, пройшов шлях від талановитого самоучки до випускника Російської Імператорської Академії Мистецтв. Протягом усього життя він був, поза часом і модою, залишаючись вірним головному покликанню: «самовідданій службі своєму народові», присвятивши всю свою творчість зображенню селянського життя, частиною якого був і сам Максимов.

Він жив в селянському укладі, серед людей, які в майбутньому прийдуть на його картини. Але разом зі славою та народною любов’ю, він прийняв на себе й митарства життя, повного потреби і поневірянь заради служіння мистецтву. «Я правим себе відчуваю тільки у вірності погляду на народне життя, яке люблю», – говорив Василь Максимов.

Його картини назвали шедеврами народної творчості. Вони не ефектні, не кричать своїми барвами, чи не вражають гостротою сюжетів, проте, і в ХІХ столітті, і сьогодні вони вирізняються своєю різнобічністю, поетичною чуйністю та умінням бачити красу повсякденного. «В його картинах живе глибока людська щирість, – говорив Крамський, – а образи відрізняє ніжна і схвильована душевність». Найбільш відомими його картинами є «Чаклун на сільському весіллі» (1874), «Сімейний розподіл» (1876), «Хворий чоловік» (1881).

Проте, в числі його робіт є також ряд поетичних жіночих образів, таких як на картині «Вранці», написаної Максимовим для Х-ї виставки передвижників в Москві (1882). Там її, очевидно, і придбав граф Василь Капніст.

На картині побутова сцена, яка досить точно та реалістично передає дух тодішнього села. У простій селянській хаті біля печі стоїть жінка, заклавши за голову руки. Героїня молода і красива. Одягнена в традиційний селянський одяг: білу сорочку та сарафан з вишитими червоними мотивами. З прикрас лише прості серги та намисто. Здається, вона лише недавно прокинулася, і одразу прийнялася за хатню роботу.

При цьому, незважаючи на бідність навколишнього оточення (ми бачимо розпалену піч, горщик, який стоїть поруч, інші предмети нехитрого селянського побуту) сама картина передає атмосферу романтичного початку нового дня. Можливо, цей ефект виникає через те, що героїня молода, красива особливою народною красою та самотня.

Головна особливість цього твору, виконаного з неабиякою композиційною і мальовничою майстерністю, – прагнення розкрити чарівність народних образів та показати селянський побут. Майстром уміло підібрані фарби, промальовані лінії, деталі, розташування світла і тіні – все говорить про глибоке розуміння художником даного образу. Максимов також дає глядачам право самим інтерпретувати сюжет полотна, що надає його картині додаткову красу і чарівність.

Ближче познайомитися з роботою Василя Максимова «Вранці», а також іншими роботами художників-передвижників можна у третьому залі художнього музею. Лебединський міський художній музей ім. Б.К. Руднєва знаходиться за адресою: м. Лебедин, пл. Волі, 17, тел. 2-18-81. 

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ

До речі, унікальна картина має й унікальну історію. В 1943 році вона могла навічно залишити Лебедин і зникнути у вирі подій Другої світової війни. Зокрема, 03 червня 1943 року засновник та перший директор музею Борис Руднєв у своєму щоденнику записав: «Сегодня меня поразил слух о том, что немцы могут забрать из Музея несколько лучших вещей»; через два дні він додав: «Забрал с экспозиции самый лучший фарфор, снял Ван-Гойена, Савицкого, Хверье, Райта, Молинари, 5 этюдов Васильковского и один этюд Серова. Жаль, что нельзя убрать «Солдатку» (стара назва, нині – «Вранці») Максимова – уж очень она примелькалась немцам. … Я даже согласен принести ее в жертву, чтобы только спасти остальное». Тоді картину врятував щасливий випадок, і в подарунок високому німецькому чину з музею було вилучено фарфорову статуетку янгола, про що був зроблений відповідний запис.

Проте інтерес зі сторони німецьких офіцерів до цієї роботи не вщухав. Як писав Руднєв, часто вони приходили лише, щоб подивитися на «Солдатку» («Вранці») Максимова.

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут