Історія Лебедина: Успенський собор

0
1462

Церкви Лебедина мають цікаву й драматичну історію. У 1785 році в Лебедині нараховувалося 13 церков: 12 дерев’яних і 1 кам’яна. Місто виглядало дуже мальовничо. На широкому  просторі Торгового майдану (нині Соборна площа) здіймалися дві домінуючи споруди: велетенський Успенський собор із дзвіницею і дерев’яна Преображенська церква. Вони були видні здалеку.

У слободах на початку основних доріг також розташовувалися церкви:

– по дорозі на Суми – Різдва Христового (згодом Мироносицька на однойменному кладовищі),
– при виїзді на Охтирку – Пророка Іллі (неподалік від каплички Божої Матері Покрови),
– по дорозі на Червлене – Миколаївська,
– по дорозі на Михайлівку – Архангела Михаїла (де нині сквер Воїнської слави).

Замикали кільце з півночі Троїцька і Петропавлівська (де тепер вул. Петропавлівська) та Вознесенська (на вул. Ковальській, перенесена згодом на нинішній майдан Волі), а з півдня – Трьохсв’ятительська (де тепер вул. Першотравнева) церкви. Окрім того, в центрі слободи Кобижча – Воскресенська, а на Довгалівці – Георгіївська (біля  нинішньої ЗОШ №4 ) церква.

До 1917 р. число церков у Лебедині  зменшилося до 9, зникли Преображенська, Іллінська, Михайлівська та Петропавлівська. Вже у ХХ столітті знищені ще 5 церков: Трьохсвятительська, Георгіївська, Мироносицька, Троїцька та Соборно-Успенська (де тепер сквер  Т. Г. Шевченка ).

 

З історії Успенського собору…

Камяний Успенський собор замінив найстаріші церкви Лебедина: Успіння, Різдва та Преображіння. Дві з них були в межах острогу.

Як стверджує Філарет, перший Успенський храм був збудова­ний в замку «в то самое время, как Лебедин стал городом». Це підтверджує і духовний заповіт від 1667 року, під яким стоїть і підпис священика Успенської церкви: «При сей духовной Лебединской Успенской церкви протопоп Йван был й вместо духовной дочери своей Вассы Ивановой дочери по ея прошению руку приложил». З 1701 року відомі протопіп Успенської соборної церкви Іван Кирилович та піп Григорій Павлов.

На планах міста кінця XVIII століття Успенська церква не позначена. Отже, її вже не було. А дзвіниця існувала аж до середини XIX ст.

Як свідчать дорожні нотатки мандрівників, кам’яний Успенсь­кий собор збудований по плану, надісланому уродженцем Лебе­дина “директором департамента государственного хозяйства и публичных зданий” таємним радником Джунковським та ста­раннями тодішнього городничого майора Івана Гнатовича Варакіна. Коштувало будівництво 50 тисяч карбованців асигнаціями.

Дворянка Устина Олещенко в 1845 році подарувала храму плащаницю на 200 карбованців сріблом і напрестольний хрест ціною 100 карбованців сріблом. Лебединський сотник Федір Татаринов пожертвував храмові Євангеліє 1707 року московсь­кого друку в срібних дошках. Друге Євангеліє в срібних ризах було подароване собору цеховими людьми. На ньому був такий напис: «1736 г. мес. августа 28 куплено сие еванглие, листы в Москве ценою 4 р. 10 алтин, а деньги такие даны от цехмистра мужицкаго Йвана Петрова Пернякова й ключника Якова Трофимова й со всею братиею мужицкою, по моєму обещанию отдали в Соборную церковь Девы Богородицы вечные часы, а сие писание писал соборной церкви поп Семеон Марков».

Соборному Успенському храму належав ряд древніх святих речей: святий хрест срібний, датований 1 лютого 1697 р.; древня священицька риза на зеленому оксамиті, шита золотом і сріблом, із зображенням Спасителя, Божої Матері і 12 апостолів; древня Іверська  ікона Божої Матері у срібному й позолоченому окладі.

Із стародруків у церкві ще були: «Мінеї» — 1741 року, «Слу­жебник» – 1749 року, «Устав» – 1700 року і «Афологіон» – 1748 року. Та найбільшу цінність серед старих паперів становили духовні заповіти.

В 1810 році священиком храму став Михайло Залеський, який добився від Синоду коштів на впорядкування храму — 30 ти­сяч карбованців асигнаціями. Тоді ж ґонтовий дах був заміне­ний залізним, у вікна вставили решітки, зробили кам’яну огоро­жу і лавки при ній.

Розпочалось будівництво собору в 1774 році, головний пре­стол освячений 7 листопада 1797 року. В документі Сумського обласного архіву від 1814 року про соборну церкву сказано: «трехпрестольная, покрыта железом, прочная й довольно обширная. При ней приходских 70 дворов, сверх того священнослужители пользуются половинною частию доходов от мельницы церковной получаемых». Площа під спорудою — 900 кв. сажнів. . Центральна площа Лебедина називалась Соборним майданом (нині Соборна площа).

При церкві діяла парафіяльна школа, а парафіянами собору  були мешканці хуторів Куданівка, Топчії, Забуги, Грунь. На початку XX ст. великим і гарним хором соборної церкви керував талановитий регент О.І. Пінчук (1875 – 1945). Серед дитячих голосів цього хору були й майбутні уславлені оперні співаки І.Н. Стешенко та Б.Р. Гмиря.

Доля собору така ж трагічна, як і більшості церков на Ук­раїні. Спочатку влада його закрила. Церковнослужителі були репресовані, а церковне убрання знищене. Як розповідають ста­рожили Лебедина, по всіх церквах пройшлась спеціальна брига­да, яка забрала всі коштовності — срібні і золочені хрести, пла­щаниці, даровані до ікон прихожанами разки доброго намиста, шаблями одважувала від книг срібні та золочені оправи і т. ін. Далі на подвір’ї собору були розкладені вогнища, де в казанах виварювалась із ікон позолота. Топили під казанами іконами. Була виставлена спеціальна варта — не дай Бог, щоб перехожі не потягли чогось із церкви, бо то — «опіум». Свідок тих подій Микола Таранченко розповідав: «Хтось із лебединців приховав під полою ікону. То його сторожа так побила, що лежав під собором і захлинався кров’ю».

В 1939 році влада підірвала храм динамітом. А тоді зганяла з усіх колгоспів району по 200-300 підвід і люди вивозили щебінь на вимощування вулиць: Будильської, Перекопу, Охтирської. Із величезною руїною покінчили аж в 1948 році, коли у розгорнутий щебінь посадили дерева, а на місці соборного престолу поставили скульптурну композицію «Ленін і Сталін». Так загинула прекрасна пам’ятка  старовинної  української архітектури  у стилі бароко – гордість Лебедина.

Довкола собору була огорожа, будинки. В одному з них збе­рігався церковний архів. Коли все це зірвали, сотні старих актів, що стосувались заселення Лебедина, сотні старих історичних книг були розпорошені і змішані із щебнем.

Нині на цьому місці парк, в якому знаходиться пам’ятник Т.Г.Шевченку.

Художній музей

При підготовці матеріалів про церкву використана література:

  • Ткаченко Б. Лебедія: «Історичні нариси в 2-х книгах». Книга 1.- Суми: видавництво „Слобожанщина”, 2000.- С.268 – 272.
  • Филарет (Д.Г. Гумилевский) «Историко-статистическое описание Харьковской епархии в 3-х томах», т.2, Харьковский частный музей городской усадьбы, 2005.- С. 107 – 112;
  • Голод Ю.: «З історії Собору в Лебедині»// «Життя Лебединщини», 1997, 6.XI

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Войти с помощью: 
Будь ласка, введіть ваш коментар!
Будь ласка, введіть ваше ім'я тут